PCEtLSA8c2NyaXB0IGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWlkPSIxMjQ5Ig0KZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJTVEJfRnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tY29udGVudF9pZD0ic3RiLnVhIiBzcmM9Imh0dHBzOi8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMTEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4gLS0+

#Сильний. Морпіх Сергій Панков: Хто взагалі вирішує, де чоловіча, а де жіноча професія?

20.02.2021

Телеканал СТБ у партнерстві з відділом сталого розвитку StarLightMedia продовжують кампанію проти гендерно зумовлених стереотипів. Диджитальний проєкт #СильнаЯ, розпочатий «Холостячкою», тепер підхоплюють «Холостяк» і #Сильний, у центрі уваги якого – відверта розмова про «ідеального чоловіка». Героями кампанії стали 14 відомих чоловіків, серед яких морпіх, ветеран війни і власник бренду «Ювелірний татуаж» Сергій Панков.

Таких як Сергій суспільство поставить у приклад будь-кому. Повернувся з війни – значить упевнений, міцний, сміливий, стійкий. Сильний. Чи наділить суспільство тими ж характеристиками чоловіка з депресією, який не може пояснити, що він відчуває, від якого відвертається найближча людина? А якщо він водночас обирає професію, де зовсім НЕ потрібна фізична сила? 60 % українців дотримуються думки, що є «жіночі» й «чоловічі» професії. У відвертому інтерв’ю для кампанії #Сильний Сергій Панков розповів про складний період адаптації, через який йому довелося пройти, як психологічні проблеми позначилися на стосунках у родині, чому після повернення з війни він працює майстром перманентного макіяжу і як відреагувало оточення на його вибір.

Про рішення їхати на фронт

У день, коли почався Майдан, я йшов пішки з Подолу додому і попрямував через центр, щоб особисто все побачити. Майдан горить, люди бігають, техніка, вибухи, дим. Повз мене пронесли брезент, на ньому лежала людина, а на тротуар капала її кров. Для мене цей момент став переломним. Уже 19 числа я стояв на Майдані.

Я хотів піти на фронт ще у 2014 році. Пішов відзначився, але мене не взяли. Я зрозумів, що займаюся на роботі тим, до чого в мене не лежить душа. І від цього почав фізично хворіти. Навіть була підозра на онкологію. І тоді я вирішив, що якщо діагноз не підтверджується – тут же їду на фронт. У 2015 році я вже був в українському війську. Воював у складі 501 і 1 батальйонів окремої морської піхоти. Після майже двох років служби мене евакуювали після контузії. А наші перебували на позиції ще три місяці. Ось ця емоція, ніби я втік і залишив там усіх, мене й досі не відпускає.

Більше на тему: #Сильний. Психолог Андрій Козінчук: Хто в домі хазяїн – найгірше запитання, яке можна поставити

Про адаптацію після повернення

 Я повернувся іншим. Сидів удома, затуляв вікна. Мені потрібна була повна темрява. Можливо, це наслідки контузії – коли після неї виходиш на світло, вуха починає закладати, а очі нестерпно болять. А можливо, залишилася звичка після наряду. У ньому ти теж завжди ховаєшся, щоб тебе не помітили.

Займався незрозуміло чим, не було ніякого смаку до життя. Емоцій нуль. Усе сіре, нецікаве й нічого не приносить радості. Спочатку були панічні атаки. Коли серце підскакує до горла й тобі хочеться кудись бігти і сховатися. Коли смикаєшся і присідаєш від різких звуків. Згодом вони перестали лякати.

Мені поставили діагноз – клінічний ступінь депресії. Прописали антидепресанти і транквілізатори. Я цілодобово міг не спати. Пропали смак їжі й запах. Викурював по дві пачки сигарет у день. Схуд. Відкрилася виразка, почалися проблеми із серцем і з зором. Це все наслідки стресу й депресії. І якщо з цим нічого не робити, можна загнати себе на два метри під землю.

Про проблеми в стосунках

Холодок і розбіжності у стосунках із дружиною почалися, ще коли я перебував на фронті. Але там і так було через що переживати. Там ти живеш тут і зараз. Там у принципі далеко ніхто не планує – «ось повернуся, як заживемо». Ти спочатку повернися, а потім уже будуй плани. А після повернення додому понеслося-поїхало.

Ми були чужими людьми. Не було діалогу і взаєморозуміння. Я не міг висловити словами те, що я відчуваю після фронту. А коли пропонував піти до сімейного психолога удвох, у відповідь чув, що такий фахівець потрібен тільки мені. Досі мене можуть вивести з рівноваги спогади не про війну, а про сімейні конфлікти.

Діалог не склався – сім’ї немає. Тому дуже важливо говорити про свої почуття й емоції з партнером. Пояснювати йому, що з тобою відбувається і що ти відчуваєш. Тоді людина розумітиме, як із тобою взаємодіяти, і може допомогти розв’язати проблему. Психологи для цього – необхідний інструмент, сам ти не вирулиш.

Про стереотип «чоловіки на мають проявляти емоцій»

Як і багато хлопчиків, у дитинстві я чув «Ти ж мужик, досить нити!». А ти впав, коліно розбив, тобі себе шкода, хочеться й поплакати. Що довше ми тримаємо емоції в собі, то сильнішим буде їх внутрішній вибух. Цим ми шкодимо і психіці, і фізичному здоров’ю. Я сам із цим зіткнувся. Після сильного стресу в мене і виразки були, і проблеми із серцем. Якщо людина не завжди розуміє, що з нею відбувається, значить варто піти до фахівця. Щоб із ним проговорити словами ті емоції, які ти в цей момент відчуваєш. Якщо весь час ховати їх у собі, можуть бути незворотні наслідки.

Якщо мені хочеться, я завжди плачу. Значить ця емоція має бути виплеснута. Якось я читав у транспорті книгу «Доця», яка стала книгою року за версією BBC. Вона про війну й початок окупації Донбасу. Під час читання в мене були такі флешбеки, що сльози скочувалися мимовільно. Я й не намагався їх ховати. Плакати не соромно. Боятися не соромно. Емоції – це завжди добре.

Про роботу з психологом

Похід до психолога має стати звичкою, як візит до перукаря. Це абсолютно нормально. Не завжди ти можеш дати собі раду. Що в тебе всередині відбувається, як із цим боротися, – самому такі питання складно вирішити. Коли під час адаптації я говорив, що ходжу до психолога, було дивно і прикро чути у відповідь: «правильно, давно треба було; вас, контужених, узагалі всіх до психлікарні треба здати». Нагальна проблема в суспільстві – навчитися приймати хлопців, які повертаються з фронту, та інтегрувати їх у сучасне життя. Щоб нас розуміли й не боялися. Ми такі самі, просто трохи видозмінені.

Про стереотипи щодо своєї «нечоловічої» професії

 Хто взагалі вирішує, де чоловіча й жіноча професія? Скільки жінок на війні – вони копають окопи, стрілки, кулеметниці та навідниці. А скільки дівчат-медиків. І гинуть вони точно так само, як і чоловіки. Немає ніяких відмінностей. Так чому вони мають бути у професії?

Мені головне, щоб дівчина, жінка була задоволена моєю роботою і своїм зовнішнім виглядом. А мене моя робота заспокоює. Я, справді, її дуже люблю, і завдяки їй я щаслива людина. І я ж такий не один – я знаю ще хлопців-побратимів, які після повернення працюють майстрами манікюру, педикюру й перманентного макіяжу.

Більше на тему: #Сильний: «Чоловіки не плачуть»

Про проєкт «Холостяк»

Однозначно це проєкт про те, як правильно будувати стосунки: на що звертати увагу, які розставляти акценти і як пізнавати людину ближче. Адже часто партнери не доносять одне одному свої думки. Дівчата думають, що чоловік має вгадати, що вона хоче. Але ми не екстрасенси! Хочеш щось – озвуч це. Пізнати свого партнера, дізнатися, чим він цікавиться, про що думає, і не підлаштовуватися під когось – це набагато легше і простіше. «Холостяк» – це точно про свободу вибору.

Дивіться повне інтерв’ю Сергія Панкова для кампанії #Сильний

Video: #Сильний. Морпіх Сергій Панков: Хто взагалі вирішує, де чоловіча, а де жіноча професія?

Дивіться ексклюзивне інтерв'ю морпіха Сергія Панкова для кампанії Сильний СТБ. Кампанія Сильний - відверта розмова про чоловіків і стереотипи

Нагадаємо, героями кампанії #Сильний стали: Ектор Хіменес-Браво; Григорій Решетник; ведучий гостросоціального проєкту «Один за всіх» Сергій Костира; бізнесмен, блогер і продюсер гурту TVORCHI Петро Заставний; блогер і підприємець Ваня Кришталь; актор Тарас Цимбалюк; головний Холостяк весни 2021 Михайло Заливако; Нікіта Добринін; психолог Андрій Козінчук; Олександр Еллерт; фіналіст проєкту «Холостячка», бізнесмен Олексій Тригубенко; Андрій Рибак; морпіх, ветеран війни Сергій Панков; поліцейський Сергій Багаліка.

*#Сильний – це відверта розмова про методи виховання, через які довелося пройти героям кампанії в ранньому дитинстві, про розподіл ролей у сім’ї і право на відкритий прояв емоцій. Про те, чи стає чоловік менш мужнім, вирішуючи залишитися в декреті з дитиною, звернутися по допомогу до психолога, підтримати кар’єру другої половинки або обрати професію, яку суспільство вважає «не чоловічою». Багато хто з героїв кампанії вперше заговорить на ці теми публічно – щоби допомогти в подоланні стереотипів про чоловіків і щоби підтримати жінок, які йдуть до своєї мети, незважаючи на тиск суспільних упереджень.

Кампанія стартувала 17 лютого. Інтерв’ю героїв виходитимуть щодня о 17:00 на диджитал-майданчиках телеканалу СТБ.

Читайте нас також у Viber і Telegram

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: