PCEtLSA8c2NyaXB0IGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWlkPSIxMjQ5Ig0KZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJTVEJfRnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tY29udGVudF9pZD0ic3RiLnVhIiBzcmM9Imh0dHBzOi8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMTEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4gLS0+

#Сильний. Андрій Рибак: Мені казали «хлопчики не плачуть», а як реагувати інакше ‒ ніхто не пояснював

23.02.2021

Телеканал СТБ у партнерстві з відділом сталого розвитку StarLightMedia продовжують кампанію проти гендерно зумовлених стереотипів. Диджитальний проєкт #СильнаЯ, розпочатий «Холостячкою», тепер підхопили «Холостяк» і #Сильний, у центрі уваги якого ‒ відверта розмова про «ідеального чоловіка». Одним з 14 героїв кампанії став радіоведучий, комік та автор гумористичних проєктів Андрій Рибак.

Андрій мало не єдиний з учасників романтичного реаліті «Холостячка», хто не побоявся оголити свої почуття, дати волю емоціям та сльозам перед усією країною. Своїм прикладом він руйнує поширений стереотип «справжні чоловіки не плачуть» (за статистикою, 67 % українців дотримуються думки, що чоловікам плакати неприпустимо).

У відвертому інтерв’ю Андрій Рибак розповів про стосунки з батьками, чому в дитинстві соромився сліз і намагався стати кращою версією себе, з якими стереотипними судженнями стикається в житті, і поділився своїм баченням «сильного чоловіка».

Про дитинство і батьків

У мене було звичайне дитинство. Ходив до школи, учив уроки, ховав від батьків щоденника, влітку проводив час у дідусів з бабусями, спілкувався з однолітками. Усе, як у всіх. Якщо розібратися, мене більше виховували мама з бабусею, і основні життєві цінності прищепили саме вони. Тато теж займався моїм вихованням, але, напевно, через свої справи, переживання, проблеми, які на нього навалилися, він не дуже розумів, що потрібно більше часу та уваги приділяти мені. Приходячи додому, тато формально цікавився, як у мене справи. Іноді навіть запитував, у якому я класі. Це було жартома, але, думаю, він справді не пам’ятав. Якось він сказав мені: «Я думав, якщо тобі щось буде потрібно, ти мене запитаєш». А я, навпаки, вважав, що мені це мають розказати. Тому так і виходило, що ми були один від одного трохи віддалені. Я більше спілкувався з мамою. Вона багато уваги приділяла як моєму навчанню, так і вихованню. Але про свої емоційні переживання, стосунки з дівчатами, сексуальну освіту розмов з батьками не було. Напевно, вони соромилися. Не хотіли ставити мене в незручне становище. І я тримав це в собі. Батьки чекали від мене серйозних запитань, а я ‒ від них порад. Тому зрештою почав сам шукати відповіді у своєму оточенні.

Більше на тему: #Сильний. Ваня Кришталь: Якщо я помив посуд, то що – я позбувся чоловічої гідності?

Краща версія самого себе

Мої батьки дуже багато сварилися. Майже постійно. Або ж узагалі не спілкувалися одне з одним. Не скажу, що я напряму думав, що вони сваряться через мене, хоча й були ситуації, коли батьки мене обговорювали під час своїх сварок. Вони, напевне, думали, що я не чую. Але я все чув, мені було ніяково і я відчував сором. Тому, коли тато повертався додому, я намагався не привертати до себе уваги. Мені здавалося, якщо я зараз щось скажу, то почнеться діалог, підключиться мама ‒ і батьки знову почнуть сваритися. А якщо тихенько посиджу, то все минеться. Також думав, якщо я краще вчитимусь, буду слухняним ідеальним сином, це змінить ситуацію. Але не спрацьовувало. У батьків були на те свої причини, звісно, але тоді мені здавалося, що так відбувається у всіх сім’ях.

Подорослішавши, я зрозумів, що буває і по-іншому. Але тоді, у дитинстві, я мав доволі розмите уявлення про стосунки чоловіка та жінки. Для мене приклад батьків був сімейною моделлю. І я дуже дивувався, коли приходив у гості до свого однолітка і бачив, що його батьки спілкуються зовсім інакше. Вони обговорювати побутові питання, жартували. Тоді мені їхня поведінка здавалася награною. Ніби вони спеціально показують для мене таку виставу. Але виявилося, що вони не прикидалися, у них у сім’ї насправді були такі стосунки.

Пізніше ‒ у старшій школі, в університеті ‒ я намагався бути кращим, щоб усім подобатися. Я дуже старався поводитись так, як, я вважав, від мене очікують. Не так, як я хотів. А саме так, як від мене очікують. Намагався бути веселим, крутим, усім допомагати. Це ніколи не спрацьовувало на сто відсотків. Завжди знаходилися люди, які критикували і ставили мою модель поведінки під сумнів. Напевне, тоді в мене й з’явилися комплекси, які пізніше передалися і в професійну діяльність, коли я почав думати, що в мене несмішні жарти і все, що я роблю, не знаходить відгуку в людей. Звичайно, це відгукувалося з дитинства.

«Сльози ‒ не для чоловіків»

У школі я часто плакав через оцінки та якісь проблеми. Пам’ятаю, бігав на фізкультурі в нових спортивних штанях і роздер їх. Плакав не через те, що мені шкода річ, а що вдома насварять батьки. «Хлопчики не плачуть», ‒ мені, звісно, казали. Але чому я заплакав, ми не обговорювали. Мені казали: «Не плач». Добре. Чому не плач? От зараз не плач. А чому зараз не плач? А коли можна? Чи можна взагалі? Як тоді по-іншому реагувати, ніхто не пояснював. Я сам робив висновки. Напевне, тоді я в собі заклав інформацію, що всі емоції, які з тебе вириваються і ти не можеш їх контролювати, присоромлюють перед людьми. Навіщо іншим знати, що мене турбує? Мої емоції зараз недоречні. Навіщо розповідати мамі, що мені подобається якась дівчинка? Вона ж мене зараз присоромить: «Андрію, які дівчата? Треба уроки вчити».

Ось так це почалося з батьками, а далі все накладалось одне на одне. І в спілкуванні з іншими людьми я робив так само. Мені не хотілось ставити людей у незручне становище своїми емоціями. Я ніби відчував, що таким чином напружую людей. А насправді я занижував свої емоції для себе та для оточення, соромився того, що я відчуваю.

Більше на тему: #Сильний. Нікіта Добринін: Я плакав, коли дізнався, що Даша вагітна

Зараз я не тримаю свої емоції в собі. Я пропрацював свої комплекси з психологом і на багато речей зі свого дитинства дивлюсь іншими очима. Сьогодні я не тримаю образ на батьків і розумію, що ставати кращою версією себе потрібно тільки для себе, а не для того, щоб подобатися всім.

Тому на проєкті «Холостячка» мені було емоційно легше озвучувати свої невдоволення та думки. Якщо щось не подобалось, наприклад, життя в наметах, я про це казав. Зрозуміло, що ніхто мене не відвіз би до готелю. Але проговорюючи те, що мене турбує, мені легше було справлятися з проблемами. Проте й тут знайшлися люди, яким моя поведінка не сподобалась. Мені почали писати: «Чоловік не має казати, що йому щось не подобається, потрібно стримувати свої емоції». Звідки взявся цей стереотип, що справжній чоловік не може бути невдоволеним, якщо йому щось не подобається?

Більше на тему: #Сильний: «Рожевий — не для чоловіків»

Сильний чоловік

Мені здається, максимально сильним чоловік стає тоді, коли він може зізнатися у своїх слабкостях. Звісно, якщо ти взагалі нічого не вмієш, напевне, є проблема і треба чогось повчитися. Але нічого поганого немає в тому, якщо чоловік, наприклад, не вміє замінити кран, колесо в машині, штукатурити стіну чи підіймати 100 кг заліза в залі. Від того він не стає менше чоловіком. Але чомусь у свідомості багатьох людей справжній чоловік — це якась глиба, яка не має нічого відчувати, проте мусить уміти все. А якщо ти від чогось відмовишся, значить, боїшся. Значить, ти не справжній чоловік. Ще 2–3 роки тому я ніколи не зізнався б, що не вмію робити того, про що мене попросили, ‒ я вигадав би щось, чому не можу зробити це саме зараз. Але сьогодні я чесно відповідаю: «Я не вмію цього робити». І це нормально.

Про стереотипи

Мені постійно прилітають якісь коментарі. «Чому в тебе такі вуха?», «Чому ти не робиш операцію?», «Чому ти так широко смієшся ‒ у тебе некрасиві зуби». Не хочу нікого образити, але коли ти заходиш на профіль жіночки, яка тобі пише дуже негативні речі, і бачиш маму двох чудових діточок ‒ то є питання. Я знаю багатьох людей, хто не витримує подібного тиску соціуму. Якщо після проєктів #Сильний та #СильнаЯ люди замисляться, чи варто навішувати на інших стереотипні судження, нам усім стане краще жити. І саме публічні люди мають піднімати цю тему на обговорення.

Дивіться повну версію відвертого інтерв’ю Андрія Рибака

Video: #Сильний. Андрій Рибак: Мені казали «хлопчики не плачуть», а як реагувати інакше ‒ ніхто не пояснював

Дивіться ексклюзивне інтерв'ю Андрія Рибака для кампанії Сильний СТБ. Кампанія Сильний - відверта розмова про чоловіків і стереотипи

Нагадаємо, героями кампанії #Сильний стали: Ектор Хіменес-Браво; Григорій Решетник; ведучий гостросоціального проєкту «Один за всіх» Сергій Костира; бізнесмен, блогер і продюсер гурту TVORCHI Петро Заставний; блогер і підприємець Ваня Кришталь; актор Тарас Цимбалюк; головний Холостяк весни 2021 Михайло Заливако; Нікіта Добринін; психолог Андрій Козінчук; Олександр Еллерт; фіналіст проєкту «Холостячка», бізнесмен Олексій Тригубенко; Андрій Рибак; морпіх, ветеран війни Сергій Панков; поліцейський Сергій Багаліка.

*#Сильний — це відверта розмова про методи виховання, через які довелося пройти героям кампанії в ранньому дитинстві, про розподіл ролей у сім’ї і право на відкритий прояв емоцій. Про те, чи стає чоловік менш мужнім, вирішуючи залишитися в декреті з дитиною, звернутися по допомогу до психолога, підтримати кар’єру другої половинки або обрати професію, яку суспільство вважає «не чоловічою». Багато хто з героїв кампанії вперше заговорить на ці теми публічно ‒ щоби допомогти в подоланні стереотипів про чоловіків і щоби підтримати жінок, які йдуть до своєї мети, незважаючи на тиск суспільних упереджень.

Кампанія стартувала 17 лютого. Інтерв’ю героїв виходять щодня о 17:00 на всіх диджитал-майданчиках телеканалу СТБ.

 

If you have found a spelling error, please, notify us by selecting that text and pressing Ctrl+Enter.

Spelling error report

The following text will be sent to our editors: