Сергій Басок: з футболістів – в актори і слідом за мрією!
Актор серіалу «За вітриною» Сергій Басок в дитинстві навіть уявити не міг, що в буде працювати в кіноіндустрії. Усвідомлення того, що це його покликання, прийшло тільки в 25 років. Який шлях був пройдений актором, перш ніж він зрозумів, чим саме хоче займатися в житті. Докладніше читайте в ексклюзивному інтерв’ю із Сергієм Баском.
Більше на тему: Єлизавета Фалей: актриса серіалу «За вітриною» поділилася своєю історією
Розкажіть трохи про своє дитинство, яким воно було?
Перший спогад з дитинства – я дуже був неслухняною дитиною. Коли мені було 4 роки, мої батьки розійшлися. Тривалий час я жив без батька, до 13 років. Мама виховувала двох дітей. Моя сестра рано народила, батька, по суті, у мене не було, і я проводив більшу частину свого часу просто десь гуляючи. Мама працювала на трьох роботах, тому певного нагляду у мене не було. Їй казали: «Слідкуй за ним, тому що виросте якимось бандитом».
Я був нестерпною дитиною, і мене треба було якось приборкати, адже я вічно знаходив пригоди на свою голову. Мама шукала шлях, який би привів мене у правильне русло. Вона постійно запитувала: «Що саме тобі подобається?».
Моїм першим серйозним захопленням став футбол. Мама зрозуміла, що таким важливим фактором можна замінити мені минуле життя. Адже потрібно було зробити все, щоб дитина почала правильно поводитися. Мене віддали у футбольну школу, і починаючи з 4 класу я відвідував київську «Оболонь».
СДЮШОР «Зміна» – так називався клуб. Я постійно займався футболом, моїм кумиром був Андрій Шевченко. Тоді завжди намагався рівнятися на нього, у мене навіть було купа плакатів. Я ходив на матчі, намагався взяти автограф. Десь він є навіть досі. Потім була професійна школа. Вранці у нас починались не заняття, не уроки, а ранкове тренування, 4 уроки, потім знову футбол. Тобто метою мого життя був футбол, я його обожнював.
Тож чому ви все-таки не стали футболістом?
У 11 років я отримав травму меніска і забій стегна. На той час таких операцій, як зараз, з камерами, не робили. Та й дитині її робити не можна було. Близько 6 місяців я пролежав у лікарні, а потім рік була реабілітація. Лікарі в один голос стверджували: «Кидай футбол, у тебе складна травма, професійним футболістом ти вже не станеш». Дійсно, я став навіть повільніше бігати. Цілий рік я дивився, як мої товариші тренуються, але потім зрозумів, що мрія не стане реальністю, і вирішив більше часу приділяти навчанню, щоб вступити до вишу. Тоді ж я пішов із команди з другим розрядом по футболу, адже я близько десяти років життя присвятив цьому виду спорту.
Після закінчення школи потрібно було обирати навчальний заклад. Тоді я почав вивчати юриспруденцію, але все-таки не вступив, вважаю, що через корупцію. Але я дуже вдячний зараз за це! В результаті я потрапив у приватний Київський славістичний університет. В період навчання встиг попрацювати офіціантом, барменом… Одним словом, все було в моєму житті! Ось таке життя було, зовсім не пов’язане з мистецтвом.
Більше на тему: Ксенія Мішина: біографія актриси серіалу «За вітриною»
Як же ви прийшли до акторської кар’єри?
Якось я познайомився з дівчиною в соціальній мережі. Зараз ця дівчина досить відома ведуча Аліна Шаманська. Вона працювала на телеканалі і надіслала мої фотографії в реаліті-шоу. Я просто заради сміху пішов туди і потрапив у фінал. Півроку знімався в «Маша і моделі», тоді почав відчувати кайф від зйомок. Незабаром вирішив піти на курси акторської майстерності Горянського і Варлей, вони були дуже популярні на той час. Виявилося, що їх проходять для вступу до Інституту театрального мистецтва в Москві. Я про це не знав, просто на них ходив.
Моя подруга Катя Духленко, яку я привів на курси, сказала, що буде складати іспити заради інтересу. І я вирішив теж спробувати! Пам’ятаю, що списав тоді в неї історію. Так склалося, що ми вступили! Вона вирішила поїхати, а я довго сумнівався, адже в Україні у мене був маленький бізнес, товари з Китаю закуплені, дві роботи. Я вирішив не їхати, адже було все добре. Але мрії про акторство почали зароджуватися.
Мені подзвонили з курсів, від президента фонду розвитку кіно (це приватний фонд, який організовував курси). Мені запропонували зустрітися, щоб поговорити про мій вступ до інституту в Москві. Я їм пояснив, що не маю можливості поїхати, на що мені відповіли: «Ти ж розумієш, що це твій останній шанс стати актором?». Мені пояснили, що тут я вже не вступлю, адже в 25 вже не беруть в університет Карпенка-Карого. У відповідь на мої сумніви надійшла пропозиція півроку безкоштовного навчання, щоб я приїхав і подивився, як все складеться.
Як відреагувала ваша мама на таку пропозицію?
Мама сказала, що в крайньому разі буде висилати мені їжу. Ми розуміли, що це цілком можливо – пересилати заморожену їжу ввечері з України, а вранці в Москві зустрічати. Ось ми і вирішили на сімейній нараді, що я спробую вчитися. Кинувши все і передавши бізнес другу, я звільнився з усіх робіт, пішов з реаліті-шоу в самий розпал і поїхав слідом за своєю мрією!
