PCEtLSA8c2NyaXB0IGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWlkPSIxMjQ5Ig0KZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJTVEJfRnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tY29udGVudF9pZD0ic3RiLnVhIiBzcmM9Imh0dHBzOi8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMTEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4gLS0+

До Дня пам’яті жертв Голодомору «Вікна-новини» покажуть спецпроект «Людяність в нелюдяні часи»

19.11.2018

З 19 по 23 листопада спеціально до Дня пам’яті жертв Голодомору програма «Вікна-новини» на СТБ покаже цикл сюжетів «Людяність в нелюдяні часи» кореспондента Ірини Стороженко. Цикл сюжетів присвячений людям, які не втратили благородство навіть за часів однієї з наймасштабніших трагедій в історії людства. Телеглядачі побачать п’ятисерійний спецпроект про благодійників, які рятували життя за часів Голодомору 193233 рр.

«Свідки цієї трагедії – це люди, які змогли вижити. І за їхнім порятунком майже завжди є рятівник. Уявіть собі, коли від голоду вимирали цілі родини, коли, доходячи до останньої межі, голодні люди їли одне одного, коли ламалися фізично і психічно, були і ті, що вистояли:  не втратили людської подоби, благородства та головне – людяності», – зазначила автор спецпроекту Ірина Стороженко.

Останні 10 років Інститут національної пам’яті збирає відомості про таких людей. У 2009 році про них вийшла ціла книга «Людяність в нелюдяні часи». Нащадки врятованих досі надсилають листи подяки. Та Інститут національної пам’яті готує ще одне перевидання. З цієї книги командою «Вікна-новини» було вибрано 5 історій порятунку за часів Голодомору. Вони будуть показані в новому спецпроекті з однойменною назвою «Людяність в нелюдяні часи».

Більше на тему: «Вікна-новини» покажуть спецпроект «Ланцюгова реакція» про вміння українців об’єднуватися

«Для мене цей спецпроект став ще й особистим поштовхом відшукати також людей, причетних до порятунку мого дідуся. Від голоду померли моя прабабуся Марфа та прадідусь Матвій. Моє коріння по батьковій лінії зі Сквири на Київщині. Коли в 32-му році там почався голод, червоноармійці оточили місто, щоб не випускати втікачів. В родині було два сини –16-річний Конон (мій дідусь) та його 14-річний брат Микола. Після розкуркулення в них не лишилося нічого. Єдина цінна річ вдома – кожух. Батьки віддали дідові все, що мали, і сказали тікати. Він чкурнув вночі через ліс до залізниці, а там застрибнув на товарний потяг, на якому доїхав до Дніпродзержинська (Кам’янське). Там повним ходом йшла індустріалізація – будувалися промислові гіганти, і він потрапив на завод «Дніпроазот», таким чином врятувався. Там зустрів мою бабусю, вже там народився мій батько, а згодом і я. Вдячність – це головна емоція цього циклу», – пояснила Ірина Стороженко.

Героями циклу сюжетів стали:

  1. Голова колгоспу Яків Дробот, який хитрістю врятував 2800 селян. Його ім’ям названа вулиця в селі Великий Хутір на Черкащині, вдячні селяни її не декомунізували. Історія комуніста надихнула українську режисерку Вікторію Трофіменко на художній фільм «Яків», і ось вже два роки вона шукає гроші на втілення історії про українського Оскара Шиндлера.
  2. Лісник Степан Назаров з Чернігівської області, який прихистив у себе лісоруба з Полтавщини Федіра Ковтуна із дружиною та чотирма дітьми. Три покоління нащадків дружать дотепер.
  3. Репресований священик і директор школи Олексій Воблий, який врятував 28 дітей. Ця історія так і лишилася б таємницею, якби 10 років тому онук не зацікавився своїм родоводом і не приїхав до села у Запорізькій області, де жив його дід, і не познайомився із його врятованими учнями. Відтоді онук Олексій Воблий відновлює пам’ять про діда – встановлює меморіальні дошки та допомагає відбудовувати церкви, де служив його дідусь.
  4. П’ять керівників колгоспу на Сумщині, які пішли на злочин – вночі змолотили зерно та роздали його селянам. На ранок усіх відправили до концтаборів. Онук одного з них став юристом, працював у КДБ та став співавтором закону про реабілітацію політв’язнів.
  5. Єдиний з героїв спецпроекту – не спаситель, а врятований. Це хлопчик, якого рятувало все село на Харківщині. 90-річний Федір Литовченко осиротів, коли йому було 5 років.  Батько помер голодною смертю, а мати в нього на очах – жінку затоптав до смерті вершник на коні. Відтоді осиротілий Федір ходив по селу – співав пісень та жебракував. Він вижив лише завдяки людям, які ділилися із ним крихтами їжі. Їхні імена він записав по пам’яті та передав краєзнавцям. Ті сумні пісні він пам’ятає та співає досі.

Дивіться спецпроект «Людяність в нелюдяні часи» у випусках програми «Вікна-новини» з 19 по 23 листопада о 17:30 і 22.00 на СТБ.

Читайте більше цікавих новин в Viber і Telegram СТБ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: