Даша Трегубова: «Цієї миті рік потому» — виклик для мене самої
Уже наступної п’ятниці, 31 серпня, відбудеться прем’єра «Цієї миті рік потому» — унікального проекту, в якому герої обіцяють домогтися поставленої мети за 365 днів. Ведучою makeover-шоу, якому наразі немає аналогів в Україні, стала Даша Трегубова. Актриса, продюсер, експерт різних проектів телеканалу СТБ, вона впевнена: в житті можливо все, якщо по-справжньому цього захотіти. Про виклики самому собі, відмінність української аудиторії від британської, а також про плани на майбутнє Даша Трегубова розповіла в інтерв’ю для STB.UA.
Більше на тему: «Цієї миті рік потому»: оголошено дату старту нового проекту на СТБ
Даша, що перш за все вас привабило в «Цієї миті рік потому»? Чому виникло бажання стати ведучою такого проекту?
Я працюю на телебаченні більше половини свого життя. У мене було багато проектів – видовищних, цікавих, класних. «Цієї миті рік потому» – абсолютно унікальний, дуже складний формат, як для глядача, так і для команди, яка працює над шоу. Одна справа, коли ти «ведеш» героїв місяць або два, і зовсім інша – відповідати за величезну їх кількість протягом року. Хоча, навіть не стільки відповідати, скільки спостерігати за героями, сподіватися, що все вийде, і морально підтримувати. Це дуже трудомісткий проект. Але, напевно, кожен ведучий рано чи пізно хоче отримати шоу, яке стане втіленням всього того, чого він зміг досягти за роки роботи. На даному етапі я розумію, що проект такого рівня складності я нарешті можу потягнути. Для мене це те, що називається challenge – суміш випробування і виклику самому собі.
«Кожен ведучий рано чи пізно хоче отримати шоу, яке стане втіленням всього того, чого він зміг досягти за роки роботи.»
Чи знайомі ви з оригінальною британською версією «Цієї миті рік потому»? Чим, на ваш погляд, відрізняється українська адаптація?
Британський глядач може мільйон разів бути розбещений високобюджетними шоу або хорошим англійським гумором. Але щодо таких ось makeover-ів він не такий вимогливий, як український. Наша аудиторія звикла, що на СТБ є багатоступенева драматургія, кожен герой приходить з серйозною мотивацією. Якщо учасник хоче, припустимо, навчитися співати, то це не просто миттєва примха: за такою метою стоїть непроста життєва історія. А в британському шоу нічого подібного немає. Звичайно, може бути якийсь поворот з минулого, що підсилює мотивацію героя, але в цілому відбір в українській версії більш ретельний. Ми прискіпливі й у пошуку героїв, і у пошуку цілей. Драматургія вітчизняного проекту сильніша, більш продумана, в ній більше поворотів і більше динаміки, як би голосно це не звучало.
У чому полягає ваша задача як ведучої?
Потрібно розуміти, що проект такого плану не може йти чітко за сценарієм. У нас не прописані заздалегідь питання і відповіді – тільки загальна канва. Я знаю, про що потрібно говорити з кожним героєм, іноді знаю якісь нюанси з їхнього життя. Але моє завдання – не просто відтарабанити заздалегідь придуманий текст, а розкрити людину так, щоб її полюбила країна. Кожен, хто сідає в студії на мій диван, повинен, незалежно від свого соціального статусу, зовнішності, характеру, сподобатися глядачеві або, як мінімум, його зацікавити. При цьому наші учасники – звичайні, непідготовлені до телебачення люди. Дуже часто, опинившись перед камерами, вони закриваються. Я ж повинна прибрати бар’єр і допомогти герою розкритися з різних сторін. І головний ключ до цього – спілкування. Ви побачите, наскільки часом відверті розмови бувають у нас з учасниками. Вони діляться такими історіями, які не завжди психологу або священику розповідають… Це своєрідна сповідь – щось дуже сокровенне і особисте.
Ваше знайомство з героєм відбувається безпосередньо в студії? Або ви спілкуєтеся попередньо, без камер?
Знайомство з героями, як і зустріч через рік, відбувається під час зйомки програми. Це дуже важливий момент: я не знаю, яким вийде герой через 12 місяців. Тому що в студії я – представник глядача і повинна відчути ті ж емоції, які відчуває аудиторія, вперше побачивши того чи іншого героя. Тому всі мої реакції на 100% справжні. І хоча я абсолютно впевнена в тому, що будь-яка мета досяжна, вже бували такі моменти в студії «Після», коли я перший раз бачила людину через рік і втрачала дар мови. Зміни в «Цієї миті рік потому» часом настільки дивовижні, що героя складно впізнати і складно зрозуміти, як йому вдалося втілити мрію в реальність. Це приводить в ступор і одночасно викликає захват!
«Герої діляться в студії такими історіями, які не завжди розповідають психологу або священикові… Це своєрідна сповідь.»
Як вам здається, чи полюбить глядач новий проект? Чому?
З огляду на те, що зараз епоха соцмереж з дуже швидкою подачею інформації, я думаю, що «Цієї миті рік потому» буде максимально комфортним для аудиторії. По-перше, ми не розтягуємо одну історію на цілу програму: картинка, декорації, герої змінюють один одного дуже динамічно. По-друге, це справжні американські гірки по емоціям. Перепади настрою божевільні: ось ти від душі смієшся, а вже наступної хвилини не можеш стримати сліз. По-третє, проект дуже сучасний, навіть з точки зору технічного виконання. Протягом року, поки герої рухаються до своєї мети, вони знімають себе самі. Це не тільки виглядає круто і сучасно, але і дає зовсім іншу ступінь близькості до героя. Адже коли він про щось щиро розповідає, глядач розуміє, що біля нього в цей час немає ні камери, ні оператора, ні режисера. Він все це робить сам. Такого рівня щирості ви не знайдете на жодному аналогічному проекті. Втім, аналогічних, напевно, і немає. В Україні таких makeover-ів поки ще ніхто не робив.
А чи є у вашому житті історія, коли ви досягли мети, яка здавалася нереальною?
Чесно кажучи, у мене таких історій безліч. Я – Овен, експериментатор, працелюб, ніколи не сиджу на місці. Наприклад, в школі я мріяла їздити на мотоциклі. Захотіла – навчилася, отримала права, з’їздила до Криму. Ще мені колись вдалося підкорити Кіліманджаро. На власний подив – тому що це не вийшло у багатьох з тих, хто піднімався зі мною. Так само свого часу, не маючи взагалі ніяких зв’язків, я пішла вчитися на режисуру, потрапила на телебачення і стала займатися справою, якій і хотіла присвятити своє життя.
Наскільки я знаю, крім ведучої, ви також актриса, виступали в якості продюсера, писали сценарії…
Насправді така професійна різноманітність – не привід для гордості. Просто для мене основним джерелом натхнення є якраз зміна діяльності. Я дуже багато вкладаю в те, що роблю. Якщо місяць знімаюся в якомусь проекті, то під кінець настільки вимотуюсь, що далі мені потрібно швидко переключитися на щось інше. У цьому іншому я знаходжу нове джерело радості, отримую від цього кайф, а потім вже можу переходити до наступного або повертатися до першого. Так було завжди, і керівники проектів, в яких я працювала, про це знали. Завжди домовляюся: зараз я роблю цей проект, роблю його на всі сто, але у мене повинна зберігатися можливість займатися чимось для душі.
«Для мене основним джерелом натхнення є зміна діяльності.»
А як вдається все встигати?
Доводиться менше спати і менше відпочивати (Посміхається – Прим. ред.). Іноді, звичайно, страждає спілкування з родиною. Хоча тут мені пощастило: близькі теж пов’язані з теле-, кіноіндустрією, тому вони мене добре розуміють. Ми намагаємося зустрічатися, якщо не в парку на прогулянці, то хоча б на якихось знімальних майданчиках.
Чи залишилися у вас ще професії або спеціальності, в яких ви хотіли б реалізуватися?
Без сумніву. Як режисер за освітою я поки що не зняла жодного фільму. Сценарії писала, в тому числі на замовлення, але ніколи не очолювала сам знімальний процес. Тому на найближчі пару років переді мною стоїть завдання зняти свій фільм. Є ще дещо – те, про що мрію не стільки я, скільки мої друзі та рідні. Я люблю співати і у мене добре це виходить. Уже багато років близькі вимагають, щоб це теж у щось вилилося – хоча б в одну пісню. Тому, так, у мене ще є ті види діяльності, в які я зможу пірнути, коли знову захочеться переключитися (Посміхається – Прим. ред.).
Дивіться «Цієї миті рік потому» з Дашею Трегубовою 31 серпня о 20:00 на телеканалі СТБ!
Автор: Ірина Лєбєдєва
