Холостячка

#ДобріІсторії Олександр Борзенко: Страху я не відчуваю – лише повну концентрацію на поставлених завданнях та їх виконанні

Олександра Борзенка глядач телеканалу СТБ знає як учасника реаліті «Холостячка-2» та керівника патрульної поліції Кременчука. Але коли поліцію України було переведено на посилений варіант службової діяльності, обов’язки Олександра стали набагато ширшими. А з 24 лютого вони зводяться до однієї мети – захисту нашої країни та перемоги у повномасштабній війні, яку розв’язала росія. Ми поговорили з чоловіком в рамках рубрики #ДобріІсторії про те, як позначилися на його службі воєнні дії, евакуацію рідних із Маріуполя та що викликає усмішку на його обличчі.

александр борзенко

Більше на тему: #ДобріІсторії Дмитро Шевченко: коли приносиш користь людям, навіть на душі стає краще

«Війна застала мене на роботі, оскільки раніше поліцію було переведено на посилений варіант службової діяльності. Чергували на базі. І безпосередньо в ніч на 24 лютого ми всі були готові до бойової тривоги. Коли путін оголосив про початок так званої «спеціальної операції», ми розуміли, що це війна, але ще не усвідомлювали в якому вигляді і масштабі вона буде. Чесно кажучи, у перші дні та тижні бойових зіткнень, ракетних ударів, залучення авіації, навіть ми були трохи шоковані тим, що розв’язується повномасштабне вторгнення в нашу країну. Але задовго до цього вже були викопані окопи, укріплені всі позиції, і ми готувалися до будь-якого сценарію. Війна не застала нас зненацька.

Агонія перших днів пройшла, і ми усвідомили, що можемо давати сильну відсіч цій російській недоармії. Повністю стали на воєнні лижі – займалися забезпеченням, озброєнням, допомогою, комунікацією з усіма структурами. Мене вразило, наскільки ЗСУ, поліція, національна гвардія та тероборона почали згуртовано працювати. Всі як один націлені на перемогу. Ніхто не спить, всі бажають єдиного – швидше вигнати окупантів з нашої землі.

александр борзенко

З кожним днем ​​війни ситуація розвивалася дуже динамічно. Прориви під Києвом, на Сумщині та Чернігівщині, з боку Чорнобиля та Криму, запеклі бої під Харковом, ніж у спину від Білорусі… Люди в паніці інтенсивно виїжджали з гарячих точок. Наша поліцейська функція стала не першочерговою. Головний фокус – на людях. Весь час намагалися їм максимально допомагати, забезпечувати гуманітаркою. У зонах зіткнення займалися евакуацією, першою медичною допомогою при пораненнях. Заточували свою роботу на збереженні життя та здоров’я людей. У тих чи інших регіонах критичні ситуації наставали дуже швидко.

Найскладніше бачити, як страждають мирні жителі… До того ж, мої батьки до кінця березня перебували в Маріуполі. Ще до 24 лютого я їх просив зібрати всі необхідні речі, заправити повний бак автомобіля та бути готовими залишити дім у разі потреби. Але до березня зробити це було практично неможливо. З початком бойових дій зв’язок із ними перервався. Тільки через знайомих я дізнавався, як у них справи і де вони перебувають. На той момент води та газу у місті вже не було. Вдома у батьків стало холодно, повибивало вікна. Згодом закінчилася вода та їжа. До Маріуполя нічого не привозили. Знаю, що мама з татом разом з іншими мешканцями будинку топили сніг, спускали з батарей воду та кип’ятили її на вулиці на дровах, спиливши перед цим дерева. Повна гуманітарна катастрофа. При цьому кожен день бомбардування та обстріли. У березні, з появою гуманітарних коридорів, рідні виїхали, наражаючись на велику небезпеку. Їхню машину обстріляли. Але, на щастя, вони самі залишилися живі. Переживання за близьких були для мене додатковим тягарем. Складно зосередитись на роботі – всі думки про сім’ю. Я зміг видихнути, лише коли мама з татом опинилися у безпеці.

Маріуполь – мій окремий біль. Досі знаходжу у новинах та некрологах імена загиблих під обстрілами друзів, знайомих, однокласників, колишніх колег та їхніх дружин, дітей. Їх більше нема.

александр борзенко

Страху я не відчував і не відчуваю. Лише повну концентрацію на подіях, поставлених завданнях, їх виконанні, збереженні життя та здоров’я. Ми також працювали на сході України. Ситуація там, звісно, ​​відрізняється від інших регіонів. Війна у Донецькій та Луганській областях не припинялася. Активна фаза продовжується з 2014 року. Але воєнні дії зараз мають інший характер. У тому ж Сєвєродонецьку 24/7 битва артилерій та авіації. Можливостей відпочити просто немає. Сон, якщо можна його так назвати, проходить під вибухами снарядів. Психологічне напруження дуже високе. Ти не розумієш, де буде приліт – постійно перебуваєш у стані готовності.

Мою віру в перемогу насамперед зміцнюють люди – як особовий склад, так і цивільні. Коли знаходишся на передовій, і бачиш, як усі українці, від маленьких до великих, згуртувалися і докладають максимум своїх зусиль, щоб перемога настала якнайшвидше, це дуже мотивує і надихає. Ще я отримую величезну кількість підтримки в інтернеті – повідомлення людей підбадьорюють. Від добрих слів на обличчі з’являється усмішка та сили далі рухатися до перемоги».

Більше на тему: #ДобріІсторії Олексій Тригубенко: транспорт з нашого автопарку надано для потреб українців

Читайте нас також у Viber і Telegram СТБ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте також

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: