Наталка Денисенко: Твоє від тебе не піде!
Наталка Денисенко розповіла STB.UA про те, як же її вибір пав на акторську діяльність. Героїні серіалів «За вітриною» та «Кріпосна» казали, що її темпераментність може заважати в роботі на телебаченні. Що ж Наталка відповідала на все це і як починався її творчий шлях? Читайте в інтерв’ю з однією із найчарівніших актрис української кіноіндустрії.
Більше на тему: Наталка Денисенко у серіалі «Кріпосна» та у житті — різні люди
Розкажіть про той момент, коли ви зрозуміли, що хочете стати актрисою.
Це було десь у 8 класі, коли я остаточно зрозуміла, що хочу вступати до театрального університету. Я була артистична, експресивна, активна дівчинка. Спочатку мама мене відвела на балет, мене завжди ставили на соло! До речі, я не тільки танцювала, а й одночасно щось говорила, співала. Викладачка коментувала це так: «Наталю, ну заспокойся, ти можеш просто танцювати, посміхатися? Що ти відволікаєш дівчаток!?»
Коли трохи стала старшою, хотілося знайти ще якесь творче заняття. І в старших класах я познайомилася зі своєю майбутньою кумою, Олександрою Польгуй, вона теж актриса. Ми робили всякі шкільні сценки, постановки. У школі через це мали привілеї, бо займалися творчим аспектом.
Потім пішла на вокал, де ми співали разом із Сашею. У 8 класі ходили грати в «Мортал Комбат» в театр (у Саші там мама працювала в театральній адміністрації), після цього ходили дивилися репетиції. Саша каже: «Є ж такі театральні ВНЗ», про що я тоді не знала. Думаю: «Все, буду вступати, стану актрисою». У моїй уяві малювалася картина дуже важкої роботи, що треба працювати 10 років у театрі і тільки тоді ти досягнеш успіху, але в моїй долі, слава Богу, все не так склалося.
Більше на тему: Актриса «Кріпосної» Наталка Денисенко мріє зіграти злодійку
Як поставилися батьки до вашого вибору?
Мої батьки: мама – вчитель вищої математики, яка працювала все життя в дитячому садку з маленькими дітками, а тато геолог. І коли я їм розповіла про свої плани, вони прокоментували це так: «Ну, добре-добре», а потім, мабуть, думали мене відмовляти, але я ж дуже вперта. Я людина, яка нікого слухати не буде. Якщо щось вирішила, значить, так і буде!
В 11 класі я сказала, що вступаю на один факультет в один університет. Тоді це було нечувано, всі боялися. Мої батьки радянської закалки вважали, що треба скрізь подавати документи, щоб точно десь вчитися. Але я була впевнена, що вступлю. Потім отримала допуск для того, щоб подавати документи в театральний університет, а це не так просто. Мама переконувала мене подати документи на ще один факультет. У театральному університеті Карпенка-Карого є спеціальність – «Телеведучий програм телебачення». Я думаю: «Так, це теж творча професія, подам для заспокоєння мами». Ми поїхали в університет, щоб отримати допуск. Тоді я познайомилася з Аркадієм Непиталюком, який пізніше став моїм майстром, він зняв «Припутні», «11 дітей з Моршина», «Кров’янку», отримав «Золоту Дзиґу». Коли я з ним познайомилася, зрозуміла, що це зовсім інший рівень спілкування, адже на театральному факультеті мені потрібно було танцювати під дудку – поверніться, покажіться. А тут він зустрів мене як свого доброго друга, почав зі мною розмовляти, йому було справді цікаво: чому? що? що я взагалі за людина?
Всі актори дуже тепло ставляться до своїх майстрів, як до батьків навіть. Чи так це насправді?
Це правда. На одному із заходів я зустріла свого майстра, він мені як батько. Це та людина, яка є провідником у світ творчості. Як батьки у світ життя. Коли я вступала, у Аркадія Непиталюка це був перший і останній набір саме на ведучих, ще він викладав режисуру. Аркадій вклав у нас все! Все, чого я навчилася, – це його заслуга. Було дуже цікаво з ним попрацювати. Я просто відчула, що до нього варто йти. Безкоштовних місць не було, це ж крутий кінофакультет. Але після першого іспиту виявилося, що їх все-таки виділили. Я дуже зраділа, адже мала високі бали. Потім всі 5 років навчалася на бюджеті, без усіляких знайомств. До речі, у нас на факультеті була велика перевага, нас вчили працювати з камерою, ми взагалі тільки з нею і працювали. Знімали свої серіали, скетчі, вивчали кіно, серіали, мелодрами. Нас вчили не лише грати, а й дивитися, аналізувати – це дуже круто. Мені здається, що є частка успіху саме в тому, що я розуміюсь у цій сфері. Не те, щоб я краща за інших акторів, але у мене є хороша база.
Більше на тему: Наталка Денисенко в очікуванні масштабного серіалу «Кріпосна»
Як почалася ваша кар’єра? З чого?
Коли я вступила до Аркадія, була впевнена, що стану відразу телеведучою, журналістом. Буде серйозна робота, інтерв’ю… Коли я здавала на 4 курсі державні іспити, там була присутня журналістка в комісії. Вона мені сказала: Наталю, ви така темпераментна, як ви будете працювати на телебаченні? Ви ж суцільна емоція. На що я відповіла: «Ось так і буду!».
Почалася моя кар’єра з короткометражних фільмів у друзів-студентів, які зараз кінорежисери. Потім хтось почав запитувати, чи не хочу піти на проби або на кастинг. Звичайно, ми ходили на всі кастинги, які тільки можна. Потрібно було чіплятися, пробиватись. Викладачі були не проти, щоб ходили щось дізнавалися, ну, звичайно ж, не на шкоду навчанню.
Ось так, потрохи. Хоча я взагалі навіть не думала, що це буде моя професія, мені це просто подобалося. Це було як хобі і швидкі та легкі гроші. Ти прийшов, відіграв, тобі заплатили гарну суму. Для студента це величезне щастя. Потім, коли вже навчалася на старших курсах, працювала на радіо, вела новини і була журналістом на М1. Писала інтерв’ю, це була чисто практика. Потім почала озвучувати мультики і серіали, періодично зніматися. Коли вже закінчила університет, думаю: так, треба вже зупинитися десь, як батьки вчили: трудова книжка, щоб все було як у людей. І я влаштувалася на радіо.
Мені потрібно було пропрацювати 3 тижні і потім оформлятися. Після успішного проходження випробувального терміну мені сказали оформлятися, що все чудово. І тут надійшла пропозиція піти на проби. Я пішла і мене затвердили. Ось тоді прийшло розуміння, що за кілька днів зйомок можна заробити ті гроші, які я б отримала працюючи журналістом місяць. Звичайно ж, на радіо я оформилася, але і зйомки продовжила. Знімалася потихеньку і ось такий підсумок – твоє від тебе не піде.
