100 днів незламності: актори серіалів СТБ поділилися власними висновками за час війни
Сьогодні рівно 100 днів незламності та героїчного спротиву українського народу російським загарбникам. Актори серіалів СТБ зізналися, як вони відчувають 100 днів війни, які історії назавжди закарбувалися у пам’яті та які висновки вони зробили за цей час.
Тарас Цимбалюк, актор найгучніших серіалів СТБ «Кріпосна», «Спіймати Кайдаша», «Кава з кардамоном»:
Скільки днів минуло, стільки і відчувається… Кожен день фіксується, кожен день в новинах, в емоціях. З новою добою асоціюються вибухи і прильоти, смерті знайомих. Тож ці сто днів і відчуваються ста днями.
Найбільш пропущена через себе – історія моєї тещі, мами Тіни. Вони з бабусею тривалий час були без зв’язку в Маріуполі, сиділи в підвалі. Не менш трагічний день, коли вбили актора Пашу Лі.
На жаль, таких вражаючих історій дуже багато: маріупольский театр, приліт ракети по житловому будинку Одеси на Пасху тощо.
Висновок тільки один: слідкувати надалі за своєю свідомістю! Адже це наша єдина зброя.
Більше на тему: Григорій Решетник про висновки за 100 днів війни: Потрібно жити тут і зараз, цінувати кожну мить життя і ніколи не опускати руки
Анна Сагайдачна, зірка легендарної костюмованої драми «Кріпосна»:
100 днів війни — дуже багато, наче кілька років. Я думаю, це через переїзди. За цей час син дуже подорослішав… і я теж. В мирний час моє усвідомлення певних речей відбувалося би роками, а війна все пришвидшила. Тому і здається, що вже пройшла ціла вічність.
Мене найбільше вразила зустріч із моїми друзями, які в ЗСУ. Спершу з хрещеним мого сина — Сашею, десь через 2 місяці після початку війни, а потім — з моєю подругою Шурою, через три місяці. Я подивилася їм в очі і чітко усвідомила, відчула, що обіймаю вже зовсім інших людей. Вони все такі ж — мої, але інші. Це страшно, бо я знаю, що саме їх змінило.
Життя — це і є сенс. Все, що ми робимо на фізичному або емоційному рівні — це прояви життя. Любов до ближнього свого — найвищий дар і війна багато в кому з нас його розкрила.
Більше на тему: 100 днів суцільного жаху: ведучі програми «Вікна-новини» поділилися переживаннями під час війни
Наталка Денисенко, зірка легендарної костюмованої драми «Кріпосна»:
Ми були з синочком в Яремче і у Хмельницькому, де дуже довго тягнувся час. Мені здавалося, що цьому не буде кінця. І тільки, коли повернулися до Києва, у мене все стабілізувалося і з’явилося відчуття часу. Я зрозуміла, що ця війна триває вже довго. Повністю перевернулося все минуле. Я почала думати, через що на нас напали, читати всю історію, розуміти, скільки триває війна і геноцид з боку російської імперії. Це триває завжди!
Напевно найбільше мене вразила зустріч, яка відбулася вже у Києві. Я поїхала до своєї подруги, куми Лєни. Вони з Ірпеня. Батьки її чоловіка живуть у Бучі, були в окупації. Я приїхала до них у гості і коли ми обійнялися, вона сказала мені: «Наталко, ми вижили». Тоді линули сльози. Я зрозуміла, що реально те, що відбувалося, могло позбавити мене близьких. Це фізичне відчуття людини, зовсім інше відчуття.
Найголовніший висновок за час війни про те, що речі — це просто речі. Ми раніше дуже сильно приділяли уваги цим речам. Безумовно, коли я повернулася додому, мене тішили гребінці, парфуми, світлини… Це гріло сердце. Але коли на чаші терезів стоїть життя людини і якісь матеріальні речі, то все стає неважливим. Ані гроші, ані будинки, ніщо неважливе, крім життів твоїх близьких людей!
По-друге, треба цінувати все, що у тебе є, і дякувати Богу! Ми всі гналися за псевдороботами, титулами, грошима… завжди думали наперед. Треба жити кожним днем, тут і зараз! І дякувати, що ти просто живеш.
І по-третє, я зрозуміла, що можу зробити для своєї країни, для людей. Будь-яка діяльність має приносити користь. Не варто розмінювати своє життя на глобально неважливі речі. Для себе я зрозуміла, що будь-яка робота у кіно, будь-який пост мають бути направлені на те, аби це допомагало людям! Щоб я робила все з користю. Думаю, так у моєму житті буде надалі. Адже ця війна зробила нас всіх травмованими. Проте допомогла зробити такі важливі висновки.
