#можутьвсе: Михайло Присяжнюк відверто про «Один за всіх»
Михайло Присяжнюк, ведучий проекту «Один за всіх»-12, дав інтерв’ю для #можутьвсе. Велика кампанія СТБ розгорнулася навколо кожного соціального проекту, який допомагає людині не залишитися на самоті зі своєю проблемою. У рамках #можутьвсе показали життя поза камерами і поза ефірним часом. Ведучий розповів про всю суть і значення для телеканалу проекту «Один за всіх». Народний адвокат поділився, на що ладна величезна команда, аби врятувати одну людину.
Михайле, згадайте, як починалася історія «Один за всіх». Як тоді став ведучим Дмитро Карпачов?
Про те, як Дмитро Карпачов став ведучим, — відомо, напевно, тільки Наталії Франчук та Володимиру Бородянському. Але те, як я йому напророкував це, — дійсно цікава історія. Шість років тому ми були на зйомках «Один за всіх» ще з першим ведучим — Ігорем Кондратюком. Дмитро був експертом-психологом, а я експертом-юристом. До цього нам доводилося працювати разом на проекті «Вагітна у 16», тому ми давно знайомі. На зйомках першої серії «Один за всіх» ми, відверто, нудьгували. Незважаючи на те, що до Ігоря Васильовича я ставлюся з величезною повагою, зйомки першого випуску не склалися. І через шість годин зйомок я підійшов до Дмитра і сказав, що ведучим повинен стати він. Звичайно, він відмовлявся і говорив, що йому це не потрібно. І ось, за місяць мене знову кличуть на зйомки проекту «Один за всіх», де ведучим став саме Дмитро Карпачов. Моєму щастю не було меж! Адже це найкращий тандем ведучого і експерта, яке бачило телебачення!
А як склалося так, що в новому сезоні вже Ви стали ведучим «Один за всіх»?
Через шість років під час особистої бесіди Дмитро каже мені, що збирається виїхати або в Америку, або в Канаду. А новим ведучим стану я. Тоді я не сприйняв ці слова всерйоз. А вже за три місяці я пішов на кастинг нового ведучого, де відчув на собі всі «принади» цієї роботи. Було складно, але і допустити того, щоб це місце зайняв хтось інший, я не міг. Адже нашу роботу з Дмитром Карпачовим я вважав єдиним цілим.
Що змінилося в 12 сезоні «Один за всіх»? Що особисто Ви привнесли в цей проект?
Змінилося насамперед те, що тепер я не стримую себе. Адже раніше за толерантність відповідав Дмитро, а за різкість і за правду — я. І це не дивно, адже він психолог і його завдання — зрозуміти людину. Тепер в проекті є повний цикл. Якщо ведучий розуміє, що герой в студії заслуговує покарання, значить, він разом з ним збирається і їде до начальника райвідділу. Я дуже хочу розправи над несправедливістю! Але при цьому я категоричний противник самосуду, бо це не вихід. Коли людина скоїла злочин, вона повинна нести відповідальність згідно із законодавством. Воно в Україні прекрасне, а ось його застосування — кульгає. За допомогою «Один за всіх» ми налагодимо цю систему.
Більше на тему: #можутьвсе: СТБ запустив кампанію про команди своїх проектів
Можна сказати, що «Один за всіх» — це унікальний і єдиний у своєму роді механізм?
Ми — останній плацдарм і надія людини бути почутою. Ми — рупор людської біди. Якби мені сказали намалювати «Один за всіх», я б намалював рупор, в який людина кричить на весь світ. А перші, хто це чують, — експерти і ведучий. Навіть найзатятіші злочинці мають право висловитися в нашій студії.
Яка статистика тих, кого вдалося притягнути до відповідальності?
Як юрист можу відповісти, що всі ті, кого засудили, заслуговували цього. А ті, чия вина не доведена, — відповідно, ні. Але моя думка як людини, експерта, а зараз ще і ведучого — інакша. Так, ми багато зробили і нам багато чого вдалося. Але цього не достатньо, адже з десяти засуджених покарання несуть дев’ять. Що можу сказати точно, так це те, що аналогів проекту «Один за всіх» годі й шукати. Причому не тільки в Україні. Я поважаю всю команду і знаю, як вона може не спати кілька ночей поспіль. Знаю журналістів, які живуть цим проектом.
Які умови для розслідувань створює Національна рада?
Нацрада як структура і орган для держави дуже важливий. Чи ставляться вони до нас упереджено? Ні. Але вони ставляться з підвищеною увагою, що точно нам не допомагає. Так, ми не маємо права розповідати на всю країну про проблему маленької дівчинки, яку ґвалтує вітчим. Але з іншого боку, як їй допомогти? Адже відразу після зйомок я особисто їду в райвідділ і там намагаюсь зрушити з місця кримінальний процес.
З яким почуттям Ви виходите з студії, коли розумієте, що довести провину людини Вам не вдасться?
Зібрати матеріально-доказову базу — це найскладніше. Банальний приклад: зґвалтували жінку. Здавалося б, її повинна забрати швидка, доставити в лікарню, провести обстеження. Далі — звернутися з доказами в поліцію. При цьому повинна проводитися робота з психологами, слідчими і лікарями. Але на ділі все інакше: ніхто за неї не хоче братися. Ця жінка повинна сама дійти до лікарні, адже швидка може і не приїхати. Там пройти страшне і принизливе освідування. А згідно з новим законодавством, зробити вона це зможе тільки після постанови слідчого, у якого є на це п’ять днів. Вибачте, а що вона повинна робити ці п’ять днів? Потім слідчий суддя повинен прийняти рішення, як далі діяти. А йому на це дається 30 днів! Звичайно, складно доводити такі злочини. І коли в нашій студії з’являється сам ґвалтівник, який всіляко спростовує факт того, що він зробив, мені залишається тільки одне. Я провокую його, щоб він зізнався! І це єдина зачіпка, щоб зібрати доказову базу.
Більше на тему: #можутьвсе: команда «Один за всіх» — остання надія бути почутим
