«Людина, яка бреше, всередині відчуває себе самотньою, беззахисною і нещасливою», – Любава Мутіліна

Напевно,
кожен глядач телеканалу СТБ, побачивши проект «Детектор брехні», не раз задавав собі питання про те, що змушує людей розповідати про себе на всю
Україну? Тим більше їх одкровення не завжди настільки легкі і приємні для них самих і для їхніх близьких людей. Психолог
шоу «Детектор брехні» Любава Мутіліна розповіла журналістам сайту СТБ
про те, до чого може призвести постійна брехня, і як живеться людям, які
не уявляють свого життя без того, щоб не прикрасити свою розмову хоча б
маленьким обманом…

Любава, як ви прийшли в настільки цікаву професію?

Ще у школі я працювала журналістом у місцевій газеті, тому планувала надалі присвятити себе цій професії. Але
потім я вирішила, що журналіст повинен бути хорошим психологом і
вступила на психологію, яка в результаті мене дуже захопила. На четвертому курсі я вже працювала – викладала філософію в коледжі. А працювати психологом я почала з 2005 року. Зайнялася гештальт-терапією, працювала в бізнесі, керувала відділом мотивації, давала консультації.

Як потрапили на телеканал СТБ?

У
квітні минулого року прийшла на співбесіду до Анни Калини – керівника
проекту «Детектор брехні» за рекомендацією ведучого проекту Дмитра
Карпачова. Один час ми разом з ним працювали, тому він досить добре знав мої професійні можливості. Коли
мені розповіли про проект і його героїв, мене це так захопило, що
відразу ж почала давати поради, як можна допомогти тій чи іншій
людині. І до кінця бесіди отримала цю роботу.


Розкажіть, будь ласка, яке місце в житті людей займає брехня?

Брехня займає в житті людини одне з найважливіших місць. Адже в повсякденному житті люди постійно щось прикрашають, перекручують факти, недоговорюють. Вони думають, що без брехні їм буде складно в будь-яких взаєминах. Люди
йдуть на обман найчастіше з трьох причин: щоб бути якимось; щоб
отримати щось; і щоб уникнути якогось покарання або якої ситуації.

Найбільш свідома брехня відбувається в той момент, коли людині потрібно щось отримати або чогось уникнути.

Чи можливо жити без брехні?

Дивлячись про що говорити. Адже недосказаність теж можна розцінювати, як брехню. З іншого боку, не завжди варто якісь речі озвучувати. Якщо людина з якоїсь причини вирішила жити без брехні, вона повинна розуміти для яких цілей йому це потрібно. Намагаючись розповісти близькій людині свою правду, можна її поранити і зруйнувати стосунки. Виходячи з цього, жити без брехні можна, але при цьому життя може кардинально змінитися. Це вже питання цінності. Важливо не просто жити без брехні, а робити те, за що не буде соромно.

Як вважаєте, що приводить людей на проект «Детектор брехні»?

Всіх по-різному. Люди приходять, щоб розповісти про наболіле, при цьому ще й отримати гроші. Цим вони ніби окупають свою чесність. Хоча бувають і учасники, яким гроші абсолютно не цікаві.

Буває, люди приходять на проект, щоб просто сфокусувати увагу своїх близьких на собі. Наприклад, наша героїня Ольга Пулим жила в страху все своє життя. У неї була дуже важка доля, мама її не розуміла, і колись у дитинстві навіть віддала дочку в інтернат. Після повернення з притулку дівчинка стала рабинею власної матері – робила роботу зовсім не за своїм віком. А сестра Ольги так і жодного разу не спробувала якось допомогти їй. Так,
у цьому випадку, Ользі було важливо заробити грошей на проекті, але
важливіше було, щоб близькі по крові люди її нарешті почули.

Що вас найбільше дивує в роботі з учасниками шоу?

У мене здивування ділиться на дві категорії: негативне і позитивне, десь навіть змішане із захопленням.

Негативне здивування відчуваю, коли бачу жадібних, інфантильних людей. Вони
хочуть отримати щось від стосунків, але при цьому не беруть на себе
відповідальності не тому, що це важко, а тому, що потім доведеться
приймати якісь рішення.

А в позитивному сенсі дивують люди, які, незважаючи ні на що, готові рости, розвиватися і роблять це. Вони визнають свої помилки, соромляться, мучаться, але за рахунок того, що переживають ці почуття, можуть йти далі. Одним з таких позитивних героїв був Давид Джиджелава. Він дивував, захоплював і заслуговує на повагу.

Ви працюєте з героями тільки до проекту чи після теж?

І до, і під час, і після теж. Спочатку ми відбираємо героя. Аналізуємо його історію, зустрічаємося з ним і з його групою підтримки. Намагаємося розібратися, що потрібно йому, що він хоче розповісти своїм близьким, що хочуть дізнатися його близькі про нього. Ми намагаємося з’ясувати, чи принесе участь у цьому проекті людині користь. Адже основна цінність програми – це те, що вона жива, з справжніми героями і переживаннями.

Наприклад,
у випадку з нашим героєм Андрієм Пєвцовим його біль і душевна травма,
пов’язані зі смертю близького друга, давно заважали йому. Проект
для нього став можливістю цю біль відпустити, зізнатися у своїй
провині, розповісти про все дружині товариша і своїм близьким.

Ті
герої, які після проекту відчувають потребу поговорити з психологом,
звичайно, телефонують до нас, а ми намагаємося їм допомогти. Часто вони просто розповідають про своє життя після шоу, радяться.

А наскільки вам важко працювати з різними душевними історіями?

Я не можу сказати, що важко. Це моя робота. Я працюю практикуючим психологом з 2005 року. І люди рідко приходять, щоб розповісти, яке у них прекрасне життя. Як правило, вони хочуть вирішити свої проблеми. На проекті все ще складніше. Наші герої – це люди, які не готові самостійно піти до психолога. Щоб розібратися в собі, їм потрібно щось більше. Найчастіше, щоб змінити життя людям просто потрібен «стусан».



А у вас є психолог?

Звичайно, я до нього регулярно ходжу. Для мене це важливо. Це потрібно найчастіше, щоб не перетягувати чужі проблеми, чужий біль на себе.

Ким із героїв ви пишалися?

Точно пишалася Давидом Джиджелавою, Андрієм Пєвцовим, Ольгою Пулим. Ці люди зробили великий подвиг, розповівши близьким про свій біль. Почуття гордості переповнює і за Настю Зугай, яка змогла після проекту змінити своє життя, і це не може не радувати.

Які помилки найчастіше роблять люди в повсякденному житті?

Основна помилка – це намагання не помічати і не визнавати своїх помилок.

А чи доводилося вам давати психологічні консультації журналістам, сценаристам або комусь зі знімальної групи проекту?

Періодично і таке відбувається. Всім по трохи якісь рекомендації доводиться давати. Це не повною мірою психологічна консультація, просто можу допомогти щось в їхньому житті визначити.

А що порадите тим людям, які мають «скелет у шафі», але не можуть пересилити себе і сказати про це своїм близьким?

Пораджу їм зрозуміти для себе, навіщо їм цей «скелет у шафі» зберігати. Найчастіше, їх зберігають не тому, що вони важливі і цінні, а тому, що про них бояться говорити, соромляться.

Чи можливо жити щасливо, але іноді комусь брехати?

Обман викликає почуття сорому. Людина,
яка бреше, можливо, з вигляду і не страждає, але найчастіше всередині
вона відчуває себе самотньою, беззахисною і нещасною.

Юлія Жовнір, сайт STB.UA

Відео за участю героїв, про яких йдеться в інтерв’ю, дивіться нижче