PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjwhLS0gPHN0eWxlID4gDQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+IC0tPg0KDQo8IS0tIDxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+IC0tPg0KPCEtLSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMyAtLT4NCg0KPCEtLSA8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+IC0tPg0KPCEtLSA8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+IC0tPg0KDQo8IS0tIC81ODMwMjg0NC9TTERTX1NUQl9TdGlja3lfTGVmdCAtLT4NCjxzdHlsZT4NCi5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDsgfQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTM0MHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNjIwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDMwMHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KPC9zdHlsZT4NCjxzY3JpcHQ+DQpnb29nbGV0YWcuZGVmaW5lU2xvdCgnLzU4MzAyODQ0L1NMRFNfU1RCX1N0aWNreV9MZWZ0JywgW1szMDAsIDYwMF0sIFsyNDAsIDYwMF0sIFsxNjAsIDYwMF1dLCAnZGl2LWdwdC1hZC0xNTQxNjc2MjQ3Nzc2LTAnKS5hZGRTZXJ2aWNlKGdvb2dsZXRhZy5wdWJhZHMoKSk7DQo8L3NjcmlwdD4NCjxkaXYgaWQ9J2Rpdi1ncHQtYWQtMTU0MTY3NjI0Nzc3Ni0wJyBjbGFzcz0iZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQiPg0KPHNjcmlwdD4NCmdvb2dsZXRhZy5jbWQucHVzaChmdW5jdGlvbigpIHsgZ29vZ2xldGFnLmRpc3BsYXkoJ2Rpdi1ncHQtYWQtMTU0MTY3NjI0Nzc3Ni0wJyk7IH0pOw0KPC9zY3JpcHQ+DQo8L2Rpdj48IS0tU3RpY2t5IFJpZ2h0LS0+DQoNCg0KPCEtLSA8c3R5bGUgPg0KLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDsgfQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTM0MHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE2MjBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMzAwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KPC9zdHlsZT4gLS0+DQo8IS0tIDxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+IC0tPg0KPCEtLSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiAtLT4NCjwhLS0gPGlucyBjbGFzcz0iYWRzYnlnb29nbGUgZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIiDQogICAgIHN0eWxlPSJkaXNwbGF5OmlubGluZS1ibG9jayINCiAgICAgZGF0YS1hZC1jbGllbnQ9ImNhLXB1Yi0yMDcwODkwMjU2MzM3NzY1Ig0KICAgICBkYXRhLWFkLXNsb3Q9IjMzNDA3NDk2ODMiPjwvaW5zPiAtLT4NCjwhLS0gPHNjcmlwdD4NCihhZHNieWdvb2dsZSA9IHdpbmRvdy5hZHNieWdvb2dsZXx8IFtdKS5wdXNoKHt9KTsNCjwvc2NyaXB0PiAtLT4NCg0KPCEtLSAvNTgzMDI4NDQvU0xEU19TVEJfU3RpY2t5X1JpZ2h0IC0tPg0KPHN0eWxlPg0KLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDsgfQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTM0MHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE2MjBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMzAwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KPC9zdHlsZT4NCjxzY3JpcHQ+DQpnb29nbGV0YWcuZGVmaW5lU2xvdCgnLzU4MzAyODQ0L1NMRFNfU1RCX1N0aWNreV9SaWdodCcsIFtbMjQwLCA2MDBdLCBbMzAwLCA2MDBdLCBbMTYwLCA2MDBdXSwgJ2Rpdi1ncHQtYWQtMTU0MTY3NTgyNDg0OC0wJykuYWRkU2VydmljZShnb29nbGV0YWcucHViYWRzKCkpOw0KPC9zY3JpcHQ+DQo8ZGl2IGlkPSdkaXYtZ3B0LWFkLTE1NDE2NzU4MjQ4NDgtMCcgY2xhc3M9ImV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIj4NCjxzY3JpcHQ+DQpnb29nbGV0YWcuY21kLnB1c2goZnVuY3Rpb24oKSB7IGdvb2dsZXRhZy5kaXNwbGF5KCdkaXYtZ3B0LWFkLTE1NDE2NzU4MjQ4NDgtMCcpOyB9KTsNCjwvc2NyaXB0Pg0KPC9kaXY+
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci5hZHRlbGxpZ2VudC5jb20vb3V0c3RyZWFtLXVuaXQvMi4xMS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC5taW4uanMiPjwvc2NyaXB0Pg==

Здійснити мрію, аби бути щасливою

Телеканал СТБ

Ірина Заславець — журналіст «Вікна-Новини» та волонтер — до свого дня народження організувала особливу акцію, щоб допомогти особливому хлопцеві. 15-річний Рома Тельп — незрячий музикант-самоучка, для якого музика — усе життя. Хлопцеві необхідно придбати сучасне цифрове фортепіано, щоб мати змогу створювати та одночасно записувати власні композиції. Тому Іра вирішила, що цього року їй не потрібні подарунки або квіти, які вона так любить. Щасливою її зробить тільки здійснена мрія Роми. В ексклюзивному інтерв’ю для stb.ua Ірина Заславець розповіла про свій шлях від хворої на рак дівчини до волонтера з добрим серцем.

Ірино, як давно ви займаєтеся волонтерством? І що вас надихнуло на таку роботу?

Благодійність – це про мене, це моя особиста історія, яка почалася дев’ять років тому, коли я захворіла на рак. Тяжка боротьба з хворобою і єдиний шанс на порятунок – трансплантація кісткового мозку, вартістю у сто тисяч євро. Тоді зібрати таку величезну суму вдалося лише завдяки допомозі колег та небайдужих людей, я вижила і чи не вперше для себе усвідомила: світ набагато добріший, аніж я могла собі уявити. Адже поряд є неймовірна кількість людей, які хочуть доєднатися, допомогти, підтримати! І тільки з їхньою допомогою можна подолати складні періоди в житті. Повернувшись додому з Німеччини, де мене рятували, я думала про те, що рак – це випробування, яке далося для чогось, але зовсім не уявляла, що ж саме маю робити далі. Довгі пошуки свого місця в цьому житті якось привели мене на СТБ і тоді нарешті все стало на свої місця.

Я потрапила у чудовий колектив «Вікна-новини», для якого благодійність – справжня цінність та, власне, стиль життя. Мої колеги співпрацювали з Українською біржею благодійностіі я також вирішила трішки долучитися. Відпочиваючи в Одесі, я познайомилася з родиною, у якої донечка хворіла на ДЦП. Тоді я подумала, що цій прекрасній дівчинці теж можна допомогти: на біржі зробили відповідний проект, а я зняла свій перший благодійний сюжет, за допомогою якого за один ефір вдалося зібрати всю необхідну суму. Мій колектив — це така синергія людей, які хочуть міняти світ та активно працюють у цьому напрямку. Відчуваю, що я в потрібному місці, з потрібними людьми, які надихають та підтримують. Для моєї родини також благодійність стала цінністю, тому що після мого одужання донині не було жодного прохання про допомогу, на яке тато з мамою не відгукнулися б. Навіть моя покійна бабуся зі своєї пенсії щомісяця відправляла комусь 50 гривень.

За такий тривалий час ви вже, мабуть, встигли допомогти багатьом людям…

Масштаби благодійної допомоги важко зміряти, бо інколи навіть порада, куди звернутися, — це вже суттєво. І, наприклад, через рік я можу дізнатися, що завдяки їй людину врятували. Минулого року я порахувала, що героям моїх сюжетів на Українській біржі благодійності вдалося зібрали 5,5 мільйонів гривень! Це наче й дуже багато, але насправді значно менше, аніж хотілося б. На жаль, кожного дня ми не можемо просити про допомогу, адже, якщо це робити дуже часто, то ці історії більше не будуть вражати, вони стануть буденними і зібрати кошти стане набагато складніше. Тому ми намагаємося подавати цю інформацію дозовано, а коли немає змоги зробити сюжет у «Вікнах», то я прошу доєднатися колег з інших каналів. Втім, більш за все я мрію про той час, коли не треба буде всією Україною збирати кошти на трансплантацію кісткового мозку чи якогось органу за кордоном, а коли такі операції нарешті будуть робити у нас. Наприклад, на початку року на сплату закордонного лікування для українців вже було виділено півмільярда гривень, але потрібні ще системні зміни і на законодавчому рівні, і на ментальному. Ми підводимо людей до того, що донорство органів — це добре, це рятує життя. Коли говорять, що суспільство не готове до такого кроку — це неправда, просто людям про це не говорять. Якщо пояснювати та руйнувати міфи, то люди абсолютно нормально на це реагують, просто потрібно цим займатися. Я мрію, щоб це робили не лише журналісти на СТБ, але й інші колеги також долучалися.

ирина заславец

Тож які історії ви берете в роботу у першу чергу?

Це історії відчаю, повної безвиході і головне – надії, я знімаю сюжети про тих, кого можна і треба врятувати, але без грошей зробити цього неможливо. Насправді таких прохань дуже багато і відбирати доводиться ті, які зачіпають найбільше, які відгукуються саме для мене. Але є одне незмінне правило — працювати тільки через Українську біржу благодійності. Справа в тому, що саме там ми можемо відстежити рух кожного платежу, бо якщо надавати лише картковий рахунок, то відслідкувати подальшу долю цих грошей неможливо. На жаль, ми часто стикаємося з непорядними людьми: якщо їм одразу падає велика сума, то вони або про запас відкладають, або у разі смерті дитини собі залишають, або взагалі їх держава фінансує. Навіть якщо родина чесна та сумлінна, то можуть з’явитися шахраї, які спробують пограбувати ці картки. Українська біржа благодійності працює лише з перевіреними фондами, і гроші чітко йдуть саме на сплату лікування. Таким чином, це унеможливлює будь-яке нецільове використання благодійних коштів. Інколи ми й самі звертаємося до біржі з проханням взятися за ту чи іншу історію, особливо якщо хворіє доросла людина, за яку фонди майже не беруться.

Згадаєте таку історію, коли не Біржа до вас, а ви до Біржі звернулися?

Так, розповім ще одну історію зі свого життя. У селі на Полтавщині, звідки я родом, один хлопець постраждав у ДТП, травмував хребет, пережив клінічну смерть – і от уже 16 років він прикутий до інвалідного візку. Але це надзвичайно сильного духу людина, бо знайшов у собі сили жити далі: зустрів справжнє кохання, став татом, почав працювати у таксі і займатися спортом, його досягнення – це чемпіонство в області по настільному тенісу і участь у паралімпійській збірній! Однак його спіткало лихо:  стерся плечовий суглоб правої руки, і необхідно було придбати протез за 94 тисячі гривень! Він дорослий, фонди таким зазвичай відмовляють, але я попросила подругу з Біржі таки взятися за нього, ми зробили проект зі збору грошей та за два місяці зібрали йому цю суму. Це не зовсім моя робота, але у мене було трішки вільного часу, щоб зробити добру справу. І такі історії дуже надихають, ти розумієш, що не просто витрачаєш свій час та проживаєш життя, а допомагаєш змінити долі людей.

ирина заславец

Як вам вдається поєднувати журналістику та волонтерство? Адже ці обидва напрями потребують чимало часу та енергії.

Насправді це дуже важко. Навіть мій редактор часто закликає залишитися все ж таки у своїй професії. Але окрім робочого часу на каналі, у мене ще є вільний час, вихідні. І якщо якась історія дуже вражає мене, то я не можу пройти повз. Звісно, у свій вільний час я можу піти погуляти чи поспати… Але чи дозволю я собі забути якесь прохання? Я не можу піти на конфлікт зі своєю совістю, я збираюся з силами, знаходжу час та допомагаю. Зрозуміло, що не можна всю себе приділити волонтерству, необхідно це робити дозовано. Я вже роками виробила свої власні правила, які допомагають мені поєднувати роботу, особисте життя та доброчинність. Хоча інколи мене все ж таки заносить! Також є таке негласне правило волонтерів: «Не треба завдавати добро» —  якщо тебе не просять про допомогу, то не треба її нав’язувати. Тому про допомогу мають попросити і мають хотіти самі щось для цього зробити.

Розкажіть історію Роми Тельпа, якому ви присвятили свою останню благодійну акцію.

15-річний Рома Тельп – унікальний хлопчик. Він народився передчасно, вагою лише у 1 300 грамів, братик-близнюк помер, а Рому вдалося врятувати. Одначе під час довгого перебування в реанімації лампами дитині обпекли сітківку очей, він назавжди втратив зір, одначе – не себе. Рома відкрив в собі талант – він дивовижно грає на фортепіано, хоча ніколи цьому не вчився, навіть сам пише музику і понад усе хоче стати композитором. Одного разу, почувши його гру, забути про цього хлопця неможливо. Так, Рома має фізичну ваду, але його мрія – вона переважає над недугою, він горить і марить нею, чим запалює інших людей.

Познайомилися ми з ним випадково, рік тому, коли я знімала сюжет про конкурс талантів серед діток із особливими потребами. Це був дуже душевний матеріал, Рома запав мені в душу. А через рік його мама мені написала, запитала як потрапити у проект «Сюрприз, сюрприз», аби за допомогою проекту купити синові фортепіано. У його теперішньому старенькому інструменті западають клавіші і фальшивить звучання, від того хлопець дуже засмучується, а ще він не може записувати складену мелодію, у його фортепіано такої функції немає.

На той момент зйомок вже не було, тож я вирішила спробувати самотужки організувати акцію. Раніше в мене вже виникала така думка, що це так круто, коли люди відмовляються від подарунків на свій день народження на користь інших. І я захотіла зробити так само: у своє свято здійснити мрію надзвичайно талановитого хлопчика.

То що ж може зробити вас щасливою у свій день народження?

Мені здається, що я взагалі дуже щаслива людина, тому що біля мене моя родина — найміцніша опора в світі, у мене найнадійніші друзі, які завжди надихають, підтримують, страхують, робота, про яку можна тільки мріяти, із найпрекраснішим колективом та місія, яку я собі придумала. У мене купа планів та цілей, для втілення яких немає жодних перешкод. А з іншого боку, є Рома — хлопчик, для якого теж, здається, немає перешкод. Адже фізична вада не стала йому на заваді у бажанні навчитися грати та писати музику. У нього є лише одна маленька перешкода — фінансова, через яку він не може придбати сучасного інструмента із функцією записування мелодії. І перешкода у сорок тисяч гривень на фортепіано для реалізації талановитого хлопця має бути подолана якнайшвидше. Я хвилююся, адже збирати гроші за допомогою сюжету для багатомільйонної аудиторії набагато простіше. Але я вірю, що зможу досягти цієї мети, що завдяки моїй публічній заяві Рому підтримають. Я буду найщасливішою людиною, коли ми зберемо необхідну суму та привеземо йому це фортепіано.

Ірина Заславець вірить, що світ дуже добрий, що є чимало людей, які хочуть допомагати та долучатися до благодійності. Тож привітайте Іру кліком «Підтримати» на офіційному сайті Української біржі благодійності: https://ubb.org.ua/uk/project/3964/#tabs-1.

Читайте більше цікавих новин у Viber та Telegram СТБ.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: