Керівник «Я соромлюсь свого тіла» розповіла про новий сезон проекту
Напередодні виходу п’ятого сезону «Я соромлюсь свого тіла» редакція сайту СТБ поспілкувалася з керівником наймасштабнішого медичного проекту України. Дар’я Майборода привідкрила завісу і розповіла, від чого лікуватимуть пацієнтів нових випусків, які несподівані виклики прийняла команда «Я соромлюсь свого тіла», а також чому робота над проектом – найважливіше, що їй коли-небудь доводилося робити.
Читайте также: «Я соромлюсь свого тіла»-5: Яких результатів досягли пацієнти минулих сезонів
Дивитися онлайн Я соромлюсь свого тіла 5 випуск 1 від 01.02.2018
Дар’є, розкажіть, яким буде п’ятий сезон «Я соромлюсь свого тіла»? Яких пацієнтів ми побачимо?
Принципово нового ми нічого робити не будемо. Я вважаю, нашому глядачеві важливо не те, як ми розповідаємо, а те, що саме ми розповідаємо. Кожного року – це нові історії та нові теми.
У п’ятому сезоні у нас буде унікальна дівчинка Іра. У малятка прогерія – рідкісний генетичний дефект, що характеризується передчасним старінням організму. Їй 6 років, але виглядає вона на 76. В Україні Ірочка – єдина дитина з подібним діагнозом. А в усьому світі таких діток у межах сотні. Захворювання невиліковне, але шанс зупинити його розвиток є.
Також зараз ми взялися за лікування дівчини з дуже незвичайними бородавками по всьому тілу. Варто їй десь подряпатися – в цьому місці починає щось рости… Діагноз поки не підтвердився, але ми з лікарями підозрюємо, що це може бути ще одне генетичне захворювання, навіть більш рідкісне, ніж прогерія. В народі це називається «синдром людини-дерева». Таких випадків лише два-три у світі.
Буде й інше шкірне захворювання – іхтіоз. Пов’язане з порушенням зроговіння. Здається, наче людина вся вкрита лушпинням.
На що ви опираєтесь при виборі тем для випусків? Чи відстежуєте коментарі глядачів у соціальних мережах?
Ми намагаємося балансувати між тим, що цікаво аудиторії проекту, і тим, що цікаво українцю взагалі. Наприклад, ми знаємо, що завжди є відгук на сюжети про прищі. На подив, в третьому сезоні найвищий рейтинг і найбільшу кількість переглядів на YouTube заробив експеримент про акне. Просто тому, що це близька проблема для багатьох. Ми враховуємо реакцію глядача і щороку намагаємося розповідати щось нове і корисне про те, чим цікавиться аудиторія.
Звичайно, ми перебуваємо в постійному пошуку і незвичайних актуальних тем. Уже в першому випуску нового сезону ведучі Людмила Шупенюк і Валерій Ославський розвіють міфи про шкоду мобільних телефонів. Адже сьогодні в інтернеті пропонують купити спеціальний екран, що захищає від опромінення, знімають ролики, на яких за допомогою смартфона підсмажують яйце або готують попкорн… Ми дізналися, як є насправді.
На жаль, деякі важливі теми доводиться пропускати через особливості телевиробництва. Не завжди є можливість реагувати оперативно. Наприклад, нам дійсно є що сказати про кір, який зараз лютує в Україні, але до моменту виходу програми в ефір все вже буде сказано і всі рішення будуть прийняті.
Читайте також: Кір в Україні: симптоми у дітей і дорослих та інформація про щеплення
А заборонені теми для вас існують? Про що ви ніколи не станете розповідати вашим глядачам?
Заборонених тем немає. Але є «не наші». Ми не будемо розповідати, як зробити шкіру красивою і гладенькою або приготувати зволожувальну маску для обличчя. «Я соромлюсь свого тіла» говорить про те, про що не може собі дозволити говорити жоден інший проект. Тому що у них є певні обмеження за форматом, часом виходу в ефір, специфікою. Уявіть, в якій ще передачі на українському телебаченні торкнуться теми омолодження жіночих статевих органів? Проте багато хто дійсно задається цим питанням. І навіть наша Людмила Шупенюк робить такі ось омолоджувальні процедури своїм пацієнткам. Причому, виявляється, справа не тільки в косметичному ефекті – це насамперед питання здоров’я. Про таке можемо розповісти тільки ми (посміхається. – Прим. ред.).
Читайте також: Катерина Безвершенко: Відвертість пацієнта – ключ до одужання
Часто ви розкриваєте досить провокаційні та навіть в якомусь сенсі табуйовані теми. Чи хвилюєтеся перед виходом кожного епізоду щодо того, як глядач сприйме показане? Чи за чотири сезони цей страх давно пішов?
Я переживаю перед кожним випуском. Часом нам здається, що ми на 100% розуміємо, які історії подобаються нашої аудиторії. Але, якщо чесно, вона не перестає дивувати нас, а ми – її. Наприклад, іноді глядач починає стежити за долею пацієнта, на якого ми особливих ставок не робили. Буває навпаки: герої проекту, які, за нашими припущеннями, повинні бути зрозумілі глядачеві, співпереживання не викликають.
У четвертому сезоні ми показали історію чоловіка з множинними переломами щелепи. В процесі лікування з’ясувалося, що він наркозалежний. Мені здавалося дуже правильним розкрити цю тему, докопатися до істини і врятувати людині життя. Негативний відгук від глядачів став для мене несподіванкою. Багатьох обурило, що ми допомагаємо наркоману. Але хіба наркомани – не люди, а наркозалежність – не проблема? Адже справа не в тому, що залежна людина не хоче кинути. Вона не може.
Як реагуєте на таку критику?
Я прекрасно розумію, що незадоволені телеглядачі є у будь-якого проекту. Всім подобатися неможливо. Але прикро, коли «Я соромлюсь свого тіла» називають шоу або звинувачують в тому, що ми беремо в проект лише обраних. У нас все по-справжньому. Якщо ми не взялися допомагати конкретній людині, варіантів декілька: або, на думку наших лікарів, які працюють за кадром, проблема вирішувана в будь-якій районній поліклініці, або історія не повчальна для глядача, або, на жаль, ми безсилі.
Чи будуть проводитися надалі такі ж масштабні психологічні експерименти, як в минулому сезоні для страждаючих ОКР (обсесивно-компульсивним розладом)?
Ні. Але у нас буде невелика історія, трохи нетипова для нашого проекту. Будемо говорити про залежності, і я більш ніж впевнена, що розповімо глядачеві багато нового. Адже не вдається позбутися шкідливої звички зовсім не через слабку силу волі. Наразі ми працюємо над концепцією і підбираємо фахівців. Але пацієнтів, на відміну від експерименту з ОКР, точно буде не більше двох-трьох.
Читайте також: Людмила Шупенюк: Я була впевнена, що на проекті мене вже нічим не здивувати
А як щодо пацієнтів з психологічними проблемами?
Їм в новому сезоні ми теж будемо допомагати. Незважаючи на те, що людей з психологічними проблемами в нашій країні дуже багато, звертаються до лікарів вони досить рідко. Як не сумно, в Україні тобі або скажуть, що ти прикидаєшся, або поставлять діагноз «шизофренія». Для проекту «Я соромлюсь свого тіла» важливо показати таким пацієнтам, що психологічні захворювання можна і потрібно лікувати, в цьому немає нічого ганебного.
Взяти хоча б депресію. Що ми найчастіше чуємо, коли скаржимося комусь на здавалося б безпричинний смуток і апатію? «Не ний» чи «не парся, все ж добре». А коли у моєї подруги, яка мешкає в Німеччині, діагностували депресію, її відправили у відпустку. Тому що це захворювання, і щоб відновитися, так само потрібен час. Маю велику надію, що ми в цьому році проведемо експеримент, присвячений депресії. Близько 30% людей мають ті чи інші психологічні проблеми, які не роблять їх психічно хворими, але значно ускладнюють життя. Я вважаю, про це потрібно говорити.
Ви якось підтримуєте зв’язок з пацієнтами, які одужали завдяки проекту?
Практично завжди. Є ті, з ким зв’язок втрачено з тих чи інших обставин – хтось переїхав, хтось змінив номер телефону. Але в цілому ми знаємо, як у кого складається життя.
«Я соромлюсь свого тіла» не схожий на жоден інший проект українського виробництва. Він дійсно допомагає, розширює уявлення про здоров’я і навіть змінює долі людей. А чи були у вас сумніви, коли тільки дізналися, що треба буде працювати над створенням такої телепередачі?
Ми думали, що нас закриють після першого випуску (сміється. – Прим. ред.). Режисери монтажу, які працювали над проектом, робили ставки на те, скільки випусків встигне вийти в ефір. Найвища ставка – ми протримаємося максимум п’ять програм, і проект закриють. Всім здавалося, що глядач не зрозуміє. Тим більше, це був не найсприятливіший період для нашої країни. Але виявилося, що питання здоров’я турбують глядача в будь-який час. Зараз у нас чудова, величезна, навіть міжнародна аудиторія.
А пам’ятаєте свою реакцію, коли вам повідомили, який саме проект потрібно знімати?
Шок. Мене покликав керівник і сказав, що ми запускаємо новий проект. Вмикає екран, а там – піхва (сміється. – Прим. ред). Я розревілась.Така реакція була майже у всіх членів знімальної групи. Зараз, звичайно, думаю, що треба було відразу радіти. Тому що як би там не склалося далі, я щиро вважаю, що ніколи не робила і не буду робити нічого важливішого. Все блякне порівняно з порятунком людського життя. Так, я не роблю це своїми руками і не вмію оперувати. Але я беру участь в тому, що хтось не вмирає, а виживає.
На зйомках з багатьма пацієнтами проекту працюють психологи, допомагають відкритися і не боятися камер. А чи доводиться звертатися до психологів членам знімальної групи? Адже робота з такою великою кількістю пацієнтів з непростою долею не може не викликати емоцій і не виснажувати психологічно. Та й дивитися на рани або роботу хірурга не завжди приємно…
Протягом п’яти років наша команда практично не змінюється, а нові люди приходять, розуміючи, куди вони йдуть. В операційній ніхто свідомості не втрачає і нікому погано не стає. Правда, звичайно, деякі історії розчулюють членів знімальної групи до сліз. Це стрес, але ж ми знаємо, що в кінці все буде добре (посміхається. – Прим. ред).
Про себе скажу чесно: мені так і не довелося побувати на жодній операції. Не тому, що я цього боюся, а тому, що не було потреби. Я завжди по той бік монітора. З пацієнтами бачуся лише під час монтажу, а на зйомках між нами завжди оператори. Не можу відповідати за те, якою б була моя реакція, побач я все це наживо. Спостерігати за операціями на екрані я вже звикла, хоча в деякі моменти дуже хочеться відвести погляд. Адже ми не лікарі, і життя нас до цього не готувало.
Як боротися з пацієнтами, які не дотримуються рекомендацій лікарів?
А ніяк. Це питання особистої відповідальності. Чарівної палички у нас немає, показуємо все як є. Якщо людина ігнорує лікування, глядачі побачать саме це. Ми готові допомагати, але деякі речі зробити замість пацієнта не може ніхто. Тій людині, за котру взялися лікарі проекту, слід докладати зусилля, щоб лікування не зійшло нанівець. Наприклад, у п’ятому сезоні до нас по допомогу звернулася мати 10-річної дівчинки з ожирінням. Ми розповіли про правильне харчування і підібрали дієту. Телефонуємо через три місяці – зрушень ніяких. Тому що мамі важко вранці зварити дитині вівсянку. Простіше нагодувати дівчинку сосискою з хлібом. Такий і результат.
Не пропустіть прем’єру «Я соромлюсь свого тіла»-5 вже завтра, 1 лютого, о 20:00 на СТБ!
Автор: Ірина Лєбєдєва
Читайте також: Керівник «Я соромлюсь свого тіла»: «50% людей брешуть!»