«Спілкування з Нескореними»: як взаємодіяти із захисниками й захисницями, щоб це було доречно і з повагою до їхньої гідності
«Спілкування з Нескореними» – спеціальна серія роликів від телеканалу СТБ та ГО «Безбар’єрність», присвячених правилам спілкування з ветеранами та ветеранками. Вони спрямовані на розвиток безбар’єрного спілкування та взаємодії, поваги до бойового досвіду та гідності ветеранів російсько-української війни. Головні герої кампанії – захисники і захисниці, учасники української збірної Invictus Games. Про гроші, допомогу, погляди, запитання, подяку, дитячу цікавість у контексті наших захисників та захисниць – у матеріалі.
Експерти та експертки ГО «Безбар’єрність» сформували рекомендації щодо чутливого та безбар’єрного спілкування з ветеранами та ветеранками. Ці поради стали важливою складової кампанії та будуть відображені у новому розділі “Довідника безбар’єрності” – гіду з коректної комунікації, який був створений за ініціативи Першої леді Олени Зеленської.
Більше на тему: Телеканал СТБ та ГО «Безбар’єрність» створили серію роликів, присвячених правилам спілкування з ветеранами та ветеранками
Про гроші
Пам’ятайте, що, перш за все, перед вами Людина. Майте повагу до її особистих кордонів. Подумайте, чи відповідає засадам гідності та поваги те, що ви хочете зробити. Не варто давати гроші чи обіймати без попередньої згоди. Якщо вам хочеться допомогти – запитайте про це у ветерана чи військовослужбовця.
Військовослужбовець ЗСУ, учасник збірної “Ігри нескорених 2023” Олександр Будько: «Я їхав в метро, як бабуся поруч зі мною, дістала із сумки гроші і протягнула їх мені. Я відповів, що мені непотрібні гроші. Але вона продовжила настирно мені їх давати і сунула в руку. Дивлюсь: вони вже у мене в руці. Намагаюсь віддати їх назад, але безрезультатно».
Ветеран ЗСУ, учасник збірної «Ігри нескорених 2023» Веніамін Бондарчук: «Ми не попрошайки і не безпритульні, яким потрібно давати гроші. Я розумію, що людина робить це з доброї позиції, що вона хоче допомогти, але багатьом хлопцям це неприємно».
Про допомогу
Завжди варто запитати, чи ваша допомога потрібна, і не ображатися, якщо її не прийняли. Не варто робити вибір за військовослужбовця. Не узагальнюйте. Те, що сподобається одному, інший сприйматиме за жалість до себе.
«Коли людину з протезом прямо насильно намагаються посадити в метро (а їй потім важко буде сісти, встати), треба запитати: «Чи потрібна твоя допомога?» «Пояснити, що тобі буде приємно допомогти», – Юлія Шевчук, медикиня, інструкторка, ветеранка.
Про погляди
Пам’ятайте, що перед вами людина, а не якась з її тисяч ознак. Не дивіться з жалістю, чи ще гірше – з відразою. Це принижує і ображає. Не ховайте і не відводьте погляд, якщо поранення видимі. Реагуйте спокійно, ніяк не показуючи, що щось не так. Сприймайте людину такою як вона є. Краще покладіть руку до серця, просто кивніть головою на знак поваги або просто щиро усміхніться та подякуйте.
«Коли люди дивляться з якоюсь відразою. Я зустрічав такі погляди на собі», – Максим Дмитраш, поліцейський.
«Спочатку дуже соромився. Навіть намагався руку сховати (чоловік має протез руки, – ред.), що я не такий уже, як всі. Найсильніше відчуття – ти себе відчуваєш ніби неповноцінним», – Олег Должок, ветеран ЗСУ.
«Виходиш на милицях. Люди ідуть, і у деяких просто на очах бачиш, що люди починають плакати», – Богдан Яроцький, військовослужбовець ЗСУ.
Про наближення
«Не варто наближатись до людини зі спини. Це може викликати реакцію захисту: або бий, або біжи, або замри. Не бажано підвищувати голос», – Юлія Шевчук, медикиня, інструкторка, ветиранка, учасниця збірної «Ігри нескорених 2023».
У кожного ветерана свій досвід травматичних ситуацій і може спровокувати непередбачену реакцію.
Про запитання
Не запитуйте нічого, що стосується боїв, поранення, втрати товаришів, військових дій. Це порушує усі закони етики, людяності і поваги. Краще почати розмову зі слів: «Вибачте, чи можу я до вас звернутися?», «Вибачте, чи можу я у вас запитати?», «Вибачте, чи можу я поспілкуватись з вами?».
«Товариш цивільний каже: «Щось ти дуже підхудав». Я йому кажу: «Звісно, мене вже півроку хочуть вбити», – Віталій Бородавка, військовослужбовець НГУ.
Про дитячу цікавість
Щиро розкажіть дітям про людей з протезами. Для найменших це можуть бути супергерої, для дітей старшого віку – це герої, які захищають нас і нашу країну. Поясніть, що чіпати без дозволу протез не можна, так само як тростину, милиці, крісло колісне. Тикати пальцями, викрикувати – образливо для воїна.
«Було навіть таке, коли мама дитині закривала очі…», – Максим Дмитраш, поліцейський. – «Насамперед не потрібно видумувати казок. Батьки мають говорити, що це – нормально».
«Коли я спілкуюся з дітьми, вони з захватом оглядають все, обмацують. Приємно і батькам, і мені тоді комунікувати приємно», – Олександр Будько, військовослужбовець ЗСУ.
Про подяку
«Дякую» – усмішкою, кивком голови, просто приклавши руку до серця – будь-що із перерахованого зігріє людину, якій ви хочете висловити вдячність.
«Підбігає дівчинка, дає мені ляльку-мотанку і просто каже: «Дякую тобі, мій захисник. Це дуже круто», – Веніамін Бондарчук, ветеран ЗСУ.
«Достатньо погляду з усмішкою», – Олександр Маковей, військовослужбовець ЗСУ.
Нагадаємо, «Спілкування з Нескореними» – частина масштабної кампанії телеканалу СТБ. Раніше, мовник вже створив документальний фільм «Нескорені», цикл діджитальних інтерв’ю про шлях реабілітації та життя героїв і їх сімей після поранення, а також фотопроєкт-присвяту нашій збірній, організовану у партнерстві з Укрзалізницею.
