#можутьвсе: Щиро про проект «Я соромлюсь свого тіла»

Цей проект неможливо назвати легким. Так, його важко дивитись, але місія проекту закохує. Велика дружна команда «Я соромлюсь свого тіла» досягла справжнього успіху, врятувавши велику кількість людей та втіливши їхні мрії у життя. Тетяна Борисова, головний режисер проекту, розповіла більше про нього. Детальніше – в нашому матеріалі.

Вони справді #можутьвсе. Люди з великими серцями. Їхня робота безцінна і варта захоплення. Історії, які вони доносять до телеглядачів, не можуть залишити байдужими абсолютно нікого. Цей проект – життя для тих, хто над ним працює. Всі його співробітники унікальні люди, які завжди тримаються один одного. Всі вершини не були би підкорені, якби співпраця не трималася би на дружбі, повазі та безмежній любові до проекту.

Таню, що ти відчувала під час зйомки операцій? Як потім з цим жити, адже це дуже важкий проект?

Вже жити з цим легко. Давайте я почну з першої операції, яка мені випала. Я погано уявляла, що саме буде відбуватися. Приблизно ясно, що людину вводять в наркоз, потім щось відбувається, і після цього вона виходить з наркозу. Дуже боялася за те, що зараз почнуть щось розрізати, діставати, щось класти. Думала: «А раптом не зможу впоратися, якщо не вийде в цей момент там перебувати, контролювати, підказувати операторам, що робити, як знімати?». Проблема операції в тому, що це неможливо повторити. Цей розріз, перший, ти обов’язково повинен зняти. Цей орган, який дістають, процес, коли зашивають, – все потрібно відобразити з першого разу.

Більше на тему: Інтерв’ю Михайла Присяжнюка для #можутьвсе

Хто є головним на зйомках?

Найважливіший момент – режисери й оператори не повинні заважати. Ми зобов’язані бути поруч в цей момент, але не перешкоджати. Головний – лікар, який робить операцію. До того ж водночас ми повинні дізнатися, що саме він робить, а він має нам про все розповісти. Адже не все ти розумієш, не всі процеси. Якісь моменти приходять пізніше, з досвідом. Ти намагаєшся поводитися дуже тихо, бо є ще операційна сестра – вона найголовніша, навіть важливіша, ніж лікар. Саме сестра буде казати: не ходіть тут, сюди не підходьте, тут стерильно, відійдіть звідси. Ти розумієш, що ти повинен з нею домовитися. Тільки вона зможе підпустити тебе хоч трошки ближче, дозволить підійти ще на міліметр, щоб той самий кадр, який потрібен саме зараз, вийшов.

Найцікавіше, що в процесі операції саме момент в операційній і момент при монтажі – це різні операції. В операційній легше, важче в монтажі. Ти бачиш багато макропланів, іноді це бувають досить криваві операції. Ми, звичайно ж, максимально не беремо ці кадри в монтаж, але переглядаємо їх, там все це виглядає ще важче. Операції завжди жорсткіше виглядають при монтажі, ніж на зйомці.

Розкажи про складнощі, які виникають у процесі операції.

Одна з найдовших операцій на проекті тривала 13 годин – з випуску про величезну родимку на спині. Ніхто не знав, чим закінчиться ця операція і коли. Це був монотонний процес, її зрізали по міліметру. Там проходили величезні судини, в будь-який момент могла відкритися кровотеча.

На цій операції мене вразило те, що хірург не відійшов навіть на одну секунду від пацієнта. Він як прийшов до операційного столу, і поки не закінчив з останнім швом, не зрушив з місця. Я, чесно, не знаю, як… Він не відходив у туалет, не пив, не їв!

Більше на тему: #можутьвсе: СТБ запустил кампанию о командах своих проектов

Ясна річ, ми часом виходили, але хтось все одно залишався на місці подій. Ми були постійно в режимі нон-стоп. Коли і що станеться – ніхто не міг відповісти на це питання. Ясна річ, що ми дуже заважаємо хірургам.

Чим саме заважаєте?

Ну, наприклад, вони дуже люблять оперувати під музику, але ми не даємо цієї можливості. Лікарі, які вже довго з нами працюють, звикають до цього моменту. Але вони завжди незадоволені, бо їм не дають слухати їхню улюблену музику. Усі хірурги оперують саме так. Абсолютно під різну – від класики до року і репу. Ми не можемо собі цього дозволити, нам потрібен чистий звук. Вони навіть намагаються в якісь моменти попросити: «А можна ми хоч на 5 хвилин увімкнемо?». Але, на жаль, ні!

Розкажи про хлопчика, про ту операцію, де зупиняли серце.

Одна з найскладніших для мене операцій в емоційному плані – саме операція Льоші Філатова. Взагалі, у нас тоді було дуже мало дітей у проекті. Зараз їх набагато більше. Чесно, цей хлопчик для мене такий зворушливий. Дитина просто сказала: «Так, у мене болить сердечко». Ми тоді впали всі. Я дуже боялася знімати цю операцію. Дуже переживала, адже це дитина. Його принесли, поклали, це не доросла людина, він настільки милий був, маленький. Я пам’ятаю, що в  момент зупинки серця ми абсолютно всі завмерли, крім хірургів. Ми завмерли, але з одного боку, ти намагаєшся спостерігати за всіма процесами тому, що там переганяється кров, там хірурги щось роблять. А з іншого боку, ти просто чекаєш, поки це серце знову почне битися.

Більше на тему: Людмила Шупенюк: інтерв’ю для #можутьвсе

І ось ці моменти, коли після всіх процесів серце малюка починає битися… Це таке відчуття! Його неможливо передати. І ось, в той момент, коли воно знову забилося, ти розумієш, що все закінчилося добре! Якщо чесно, мене мало що може зачепити настільки сильно, але ось цей хлопчик зміг. Пам’ятаю, що і знімати його було важко, як і монтувати.

Справжня радість охопила, коли він прийшов через 3 місяці. Він набрав вагу, у нього з’явилися щоки. А все через те, що приплив крові став більшим. Хлопчик перетворився на справжнього пупса!

Таню, що цей проект для тебе?

Проект для мене – це не звичайна робота. Ми між собою жартуємо, що ми тут вчимося медицині. І ось, на цей момент я на 5-му курсі (сміється. – Прим. ред.). Щороку ми так і жартували. На 3-му вже розумієш одне, а на 4-му інше. Ти багато читаєш про медицину, про нові хвороби. Коли з’являються складні герої, теж намагаєшся вникнути в синдроми, знайти якісь нові методи лікування. Не знаю, для мене це ніби додаткова освіта. Хоча я ніколи не розглядала медичний інститут як заклад, в якому хотіла б навчатися, але ось так доленосно вийшло.