Катерина Безвершенко: Відвертість пацієнта – ключ до одужання

У четвер, 1 лютого, глядачі каналу СТБ побачать перший випуск п’ятого сезону «Я cоромлюсь свого тіла» – проекту, який рятує життя і змінює долі. Як українські лікарі творять дива і чому це неможливо без довіри пацієнта, розповіла дерматовенеролог і лікар телепередачі Катерина Безвершенко.

Чи є якісь відмінності п’ятого сезону від інших?

З моєї точки зору, основна відмінність в тому, що від сезону до сезону випадки пацієнтів, з якими нам доводиться працювати, стають дедалі складнішими. Завдання, які перед нами постають, – усе більш нестандартні. Ну і, звичайно, експерименти (посміхається. – Прим. ред.). Мені здається, фантазія нашої команди просто безмежна стосовно того, що можна розповісти і показати людям про здоров’я. У кожному сезоні ми з колегами перевіряємо на власному досвіді щось нове. Свіжі випуски не стануть винятком: буде цікаво, весело і навіть екстремально. Ось якраз днями перевіряли мій вестибулярний апарат дуже, скажімо так, нетрадиційним способом…

Катерина, ви в проекті з часів його створення. Чи виникають ще якісь труднощі під час зйомок? Наприклад, раніше ви говорили, що найважче вам даються експерименти.

Я б не сказала, що мені повністю вдалося це перебороти. В експериментах для мене й досі найскладніше – взаємодія з перехожими, «вихід у народ». Питання, які ми ставимо, часом досить провокаційні, інтимні та не зовсім пристойні в широкому сенсі цього слова. Щоб спілкуватися на такі «незручні» теми, доводиться перемагати свої внутрішні комплекси. А ось до експериментів на собі я вже звикла. Тепер спокійніше ставлюся до того, що деякі, можливо, не дуже приємні, речі доводиться випробовувати на власному досвіді. Насправді, це не так уже й страшно (сміється. – Прим. ред.).

Вдається взагалі достукатися до жителів нашої країни? Чи змінилося ставлення українців до власного здоров’я з популяризацією проекту?

Звертатися в «Я соромлюсь свого тіла» стали більше – це факт. Але показовою є не кількість анкет, а відгуки і подяки моїх колег, лікарів різних профілів, за те, що люди стали уважнішими до себе. У такі моменти я розумію, що проект існує не даремно і справді позитивно впливає на свідомість українців. Мені часто кажуть знайомі лікарі, що пацієнтів стало більше, і багато з них звернулись саме після перегляду наших сюжетів. Ще один великий плюс проекту – у профілактичному впливі, який він чинить. Адже профілактичне навчання зникло з часів Радянського Союзу: люди черпають інформацію в основному від друзів або з інтернету. Цю роботу щодо профілактики звалили на себе ми. І головне – ефект є.

Складно відмовляти пацієнтам? Адже при всьому бажанні ви не можете допомогти абсолютно кожному.

Далеко не завжди заявки на участь надходять від людей, які реально потребують допомоги. Крім того, часто проблема виявляється не настільки суттєвою, як це може здаватися людині, і нашого невідкладного втручання не вимагає. Не всі здатні тверезо оцінити стан свого здоров’я. Нерідко на кастинг приходять люди, які до цього навіть не спробували сходити на прийом до звичайного лікаря і пройти елементарну діагностику. Інша справа, якщо мова йде про настільки складні захворювання, що ми розуміємо: повністю вилікувати людину неможливо. Це поодинокі випадки, але таке теж трапляється. Дуже непросто відмовляти тому, для кого проект, можливо, був останньою надією. На жаль, це частина роботи будь-якого лікаря.

Як часто в п’ятому сезоні доводилося звертатися по допомогу до іноземних фахівців?

Не більше, ніж до цього. Основна маса пацієнтів проходить лікування все ж у рідній країні. Мені приємно, коли ми шукаємо фахівців за кордоном, а потім з’ясовується, що аналогічну допомогу можна отримати в Україні. Яскравий приклад – Ваня Павлюк з рідкісним захворюванням Ольє. Пошуки лікаря, який був би готовий взятися за лікування такого складного пацієнта, тривали довго, але в результаті вся допомога йому надається в нашій країні. Нещодавно була проведена ще одна операція. Вані вже підібрали протези українського виробництва і активно працюють в цьому напрямку. Зайвий раз можна переконатися: дуже багато є можливим і без допомоги зарубіжних колег. Я вважаю, що в нашій країні достатньо фахівців найвищого класу, лікарів з широким клінічним мисленням.

Читайте також: Найважчому пацієнтові за всі сезони ампутували руку

Можете виділити одного пацієнта, працювати з яким було найскладніше?

Напевно, найбільш складним морально для мене став Андрій Зюлін, який звернувся до нас в четвертому сезоні з численними переломами щелепи. Лікування йому не допомагало, а він продовжував заперечувати наявність наркотичної залежності. У медичному плані його проблему можна було вирішити, але допомагати людині, котра обманює, дуже важко психологічно. Тільки взаємна довіра між лікарем і пацієнтом робить можливим успіх лікування. Якщо ж хворий з тобою нечесний, ти змушений або викрити його в цій брехні, або вірити, але помилятися. На щастя, в нових випусках ви побачите продовження цієї історії. Можу сказати, що проект став для Андрія порятунком у всіх сенсах: він переборов себе і знайшов заново сім’ю.

Участь у проекті мотивує героїв до переоцінки цінностей?

Абсолютно вірно. Пацієнтам, які рано чи пізно нам відкриваються, тим, з ким у нас складаються стосунки, вдається не просто одужати, а й кардинально змінити життя на краще. Причому в усіх сферах – роботи, сім’ї, особистого життя. Ось, наприклад, в цьому сезоні у нас саме буде кілька весіль наших пацієнтів (посміхається. – Прим. ред.). Коли герой проекту щирий з лікарями, взаємодіяти і домагатися разом якісного результату набагато легше.

Чи були ті, хто в процесі зйомок відмовився від участі у проекті?

Так. У нас було кілька випадків, коли відмовлялися вже на першому етапі – просто під час кастингу. Траплялося, що пацієнт вирішував припинити вже розпочате лікування з якихось особистих міркувань. Ну і, звичайно, якщо людина не відвідувала консультації фахівця, не дотримувалася рекомендацій і призначень лікаря, доводилося відмовляти нам. На щастя, таких випадків небагато.

Що ви порадите тим, кому бракне сміливості звернутися у проект?

Взяти себе в руки і заповнити анкету в інтернеті. Найчастіше людей зупиняє страх публічності – телебачення, камери, зйомки. Але, як показує практика минулих сезонів, пацієнти, які хвилювалися найбільше і боялися негативної реакції суспільства, зрештою знаходили з цим суспільством взаєморозуміння і повагу. Вони стали героями для своїх друзів і близьких. Ті, кого лякає розголос, повинні усвідомлювати, що реакція широкої публіки на показане в «Я соромлюсь свого тіла» викликає співпереживання глядачів, а не осуд. Більш того, для багатьох участь у програмі – реальний шанс отримати допомогу, на яку вони не можуть розраховувати у звичайному житті. Якщо ви стикнулися з такою проблемою, потрібно стукати в усі двері, і наш проект – одні з таких дверей. Сумніви не мають виникати.

Автор: Ірина Лєбєдєва

Читайте також: Людмила Шупенюк: Я була впевнена, що на проекті мене вже нічим не здивувати