Михайло Кришталь: про місію серіалу «Мама», війну та Донбас
17 лютого о 20:15 на СТБ відбудеться прем’єра продовження драматичного серіалу «Мама» виробництва «Основа Фільм Продакшн». До Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні телеканал СТБ покаже, як далі розвивалась історія, події якої розгортаються на окупованому Донбасі. А поки читайте інтерв’ю з актором серіалу «Мама» Михайлом Кришталем!
Більше на тему: «Мама. Продовження»: кількість серій та графік виходу
Що для вас означає війна?
У тих реаліях, у яких живе наша країна, у тих реаліях, у яких зараз живуть наші громадяни, війна ― це відновлення якоїсь вищої справедливості. Принаймні, так я розумію війну, яку веде наша країна проти тих, хто з якогось дива вирішив порушити баланс між світлом і темрявою. Абсолютно впевнений, що наша країна б’ється за відновлення балансу, для усього людства, між світлом і темрявою.
Як ви гадаєте, що відчуває мати, яка відправляє свою дитину на фронт?
Я не жінка, мені важко про це якось судити. Але щось на кшталт того, що треба було щось зробити в юності, щоб не відправляти дитину воювати на старості. Можливо, щось таке. Принаймні, для себе я багато кажу, що чогось, мабуть, не зробив у своїй молодості, а молоді тепер виправляють у тому числі й мої помилки.
Чи є хтось із ваших знайомих на Донбасі?
На лінії фронту є. Але про це ж не слід говорити. Але є. Близькі та рідні люди є. Час від часу вони потребують допомоги, яку я в міру своїх можливостей їм надаю.
Як ви гадаєте, що об’єднує всіх українців?
Для мене об’єднувальний фактор номер 1 ― це насамперед мова. У нас іншого коду немає. Ми надто різні в рамках одного народу, і дуже багато з тих, хто примкнув до українського народу в цій боротьбі, ― це і грузини, і чеченці, і росіяни, і вірмени, і євреї… Але все ж таки мова закону, мова Конституції ― мова українська. І я бачу, що все далі і далі, все більше і більше патріотично налаштованих людей це розуміють і використовують і в побуті, і в публічних дописах українську мову. Останнім часом мої земляки, мої друзі з Донбасу і деякі друзі з Криму просять, щоб я з ними говорив здебільшого українською мовою. Я охоче відгукуюся на такі прохання, і з кожним таким моїм земляком, який просить мене говорити з ним українською, моя віра в якесь краще майбутнє для нашої країни міцнішає.
З чим у вас асоціювався Донбас до війни?
Насамперед це ландшафти, типові для тих місць, тобто шахти, терикони. Це така зовнішня ознака. Але перше, що я згадую ось зараз, коли мене питають про довоєнний та сучасний Донбас, ― це ділянка між музично-драматичним театром і театром опери і балету ім. Солов’яненка. Настільки там красиво! І в старих столицях, і в наших старих містах, можливо, не завжди знайдеш таку міську красу, зроблену і більш-менш реформовану. Це такі тенденції були в цьому місці після 2005 року. Коли мене питають про Донецьк: «Що ти згадуєш?» ― ділянку бульвару Пушкіна між музично-драматичним і оперним театрами.
Як ви гадаєте, чому проєкт «Мама» важливий для українців?
Тому що нація, яка під час таких викликів ― це я кажу не тільки про війну, але й про епідемію і про безліч якихось катастроф ― більше говорить про права і свободи і дуже мало говорить про обов’язки і необхідність якоїсь дисципліни у поведінці, ― вона приречена. Нагадувати, що нікуди ця війна не ділася, вона триває і вона набагато ближче до нас, ніж ми думаємо. Так ось, що більше ми, люди мистецтва, будемо нагадувати про ці обставини, то принаймні якусь частину суспільства це дисциплінує. А це якась запорука того, щоб цю війну закінчити на наших умовах.
Які слова підтримки ви сказали б хлопцям, котрі на війні, і їхнім матерям?
По-перше, хлопці, вибачте за те, що ми трішечки розслабилися і забули про те, що ви досі в окопах, про те, що війна нікуди не ділася і не скінчилася. Ми спробуємо час від часу нагадувати суспільству, що ви там. По-друге, я вдячний вам. Просто незмірно вдячний за вашу мужність, за ваші вміння, за вашу самопожертву. І окрема вам подяка за те, що ви, незважаючи на те, що досі їздять поїзди Львів―Москва, Дніпро―Москва, Київ―Москва, не покинули зброю і продовжили воювати за нас грішних. Звичайно, я вам бажаю, що скільки вас пішло на завдання, хай стільки і повернеться.
Бережіть себе, наскільки це можливо. Бережіть своє здоров’я, бережіть свою безсмертну душу, і раптом що, хай не здригнеться рука. Єдине, що можу пообіцяти від себе: треба буде, значить підемо поряд з вами, будемо копати окопи, будемо подавати патрони, перезаряджати зброю. Принаймні я, незважаючи на певні проблеми зі здоров’ям, перебуваю в такій перманентній готовності. І вважаю, якщо більшість суспільства перебуває в такій же готовності ― йти і помирати за цю землю, то тим скоріше від нас відчепляться наші давні сусіди-вороги.
Щодо матерів… Я не знаю, як сказати. Є вірш старий, ще з радянських часів «Ожиданием своим ты спасла меня»… Чекайте. Чекайте, скільки можна, чекайте. І ви дочекаєтеся обов’язково!
Більше на тему: Ми говоримо правду: Олеся Жураківська про фільм «Мама. Продовження»
Дякуємо!
Тепер редактори знають.