Від «Марії Стюарт» до «Поганих доріг»: актори СТБ порадили вистави, які варто побачити кожному
Шукаєте виставу, яка справді залишить слід у серці? Актори серіалів СТБ поділилися своїми театральними фаворитами — постановками, які змушують замислитися, переживати, сміятися та по-новому дивитися на світ. Від сучасних драм до культової класики — актори розповіли, які вистави радять побачити кожному в театрі.
Актори СТБ розповіли, що радять подивитися в театрі
Театральні вистави можуть змусити сміятися, плакати, переосмислювати життя та знаходити відповіді на важливі запитання. Актори серіалів СТБ поділилися виставами, які свого часу справили на них сильне враження та які вони радять побачити кожному.
Олена Лавренюк, зірка серіалу «Кава з кардамоном»
«Morituri te salutant» — вистава, створена за новелами Василя Стефаника. Ця постановка Дмитро Богомазов вже близько 10 років іде на малій сцені театру ім. Івана Франка. Це важка, але дуже чесна вистава, у якій майже немає прикрас. Стефаник у Богомазова — це не «шароварщина», а історія про людей, які стоять над прірвою, але навіть там не втрачають гідності. Постановка вражає своєю візуальною красою та фантастичним музичним оформленням.
Костянтин Корецький, зірка серіалу «Просто Надія»
Я раджу подивитися виставу «Робота з тінню» режисерки Тамари Трунової у Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. Це історія про нашу спільну тінь і про тінь кожного з нас. Вистава нагадує подорож лабіринтами темряви з шансом зрештою вийти до світла.
Вероніка Мішаєва-Яковлева, зірка серіалу «Підміна»
«Погані дороги» — вистава режисерки Тамари Трунової. Я раджу її подивитися, адже це робота двох надзвичайно талановитих мисткинь нашого часу — драматургині Наталки Ворожбит та режисерки Тамари Трунової. Це рефлексія про війну, що розпочалася з нападу Росії у 2014 році. Вистава про наш Схід, задокументовані свідчення та історії, зібрані авторкою під час роботи над фільмом «Кіборги». Шість новел про людей та катів, що першими зустрілися обличчям з «вєлікой руской душой».
Сергій Кисіль, зірка серіалу «Просто Надія» та «Лікарка Ковальчук»
Театр сьогодні — це не просто мистецтво. Він лікує, відповідає на питання і допомагає нам триматися в нашому непростому сьогоденні. Після останнього страшного обстрілу було дуже важко емоційно, але я все ж пішов на виставу «Бери от жизні всьо», і вона буквально змінила мій стан. Театр знову нагадав мені, що ми живі, що можемо сміятися, думати, співпереживати й відчувати. І саме тому я завжди раджу людям ходити в театр.
Одна з моїх улюблених вистав — «Brecht.Cabarett» у київському Театрі «Золоті ворота». Режисерка — Оксана Дмітрієва. Це не просто вистава, а дуже точне й болюче дзеркало нашого часу. Постановка створена за текстами Бертольда Брехта, але звучить так, ніби написана сьогодні. Це вистава про втому від війни, про людей, які намагаються жити далі, про карнавал життя посеред темряви.
Там неймовірно поєднуються музика, кабаре, іронія, абсурд і дуже чесна розмова з глядачем. А тексти Брехта в перекладі Сергія Жадана звучать особливо сильно й сучасно.
Для мене «Brecht.Cabarett» — це саме той театр, після якого виходиш іншою людиною. І я щиро раджу цю виставу кожному.
Софія Бровко, зірка серіалу «Обмежено придатні» та «Кава з кардамоном»
На мою думку, театр має впливати на глядача, змінювати його стан у будь-який бік і, в ідеалі — після самої рефлексії, змінювати сталу поведінку, звички й життя. І перше, що я згадую, — вистава «Війна» сучасного шведського драматурга, сценариста, театрального режисера й поета Ларса Нурена у Театрі ім. Івана Франка на Малій сцені. Це було у 2020 році, а може й раніше. Я вийшла з вистави й не могла говорити від того, наскільки страшною є війна з усіма її нещадними наслідками. Зараз ми вже всі це, на жаль, чудово розуміємо.
Наразі раджу подивитися виставу «Марія Стюарт» також у Театрі ім. Івана Франка. Режисер — Іван Уривський. Це і про естетичне задоволення, і про інтелектуальне. Вічна класика подана через призму сучасності, де змінюються лише зовнішні атрибути, скажімо декорації, а людина з її пристрастями й бажаннями залишається такою самою. Це буде корисно тим, хто обирає навчатися на чужому досвіді.
Іван Довженко, зірка серіалу «Кава з кардамоном. Сила землі»
«Прометей закутий». Причину не назву (сміється) — просто прийдіть.
Також можу порадити: «Троянство» режисера Давида Петросяна, «Пер Ґюнт» Івана Уривського, «Наш клас» Станіслава Іванова.
Олена Узлюк, зірка серіалу «Обмежено придатні»
Раджу подивитися «Кабаре» у Молодому театрі. Це одна з найкращих вистав, післясмак якої залишається назавжди.
Іван Бліндар, зірка серіалу «Підміна»
«Солодка Даруся» у Франківському драмтеатрі — це перша вистава, яка мене дуже сильно вразила. Це була революція в моїй голові. Це сталося, коли я був на першому курсі інституту. Тепер я в ній граю, і це вже зовсім інші відчуття.
«Лісова пісня» у Театрі імені Леся Курбаса у Львові — я дуже довго не міг відійти. Вони зробили її як коляду у трьох діях, у них три Лукаші. Це я бачив на п’ятому курсі інституту.
«Співай, Лоло, співай» — вистава у Києві Богомазова. Щоправда, я тоді побачив її ще на Лівому березі. Мене тоді дуже сильно вразив Михайло Кукуюк, я вперше побачив наживо «дарк-кабаре».
Із нових — у нашому Франківському театрі «1975» Томі Янежича, бо тут зібрані справжні історії наших родин і об’єднані однією лінією. Сам принцип вистави я ніде такого не бачив раніше — тільки у виставах Томі.
Усі знайомі зараз радять нашу «Марусю Чурай» у Франику, але я її ще не бачив, бо граю там, і не знаю, чи побачу колись.
Ну і насправді ще дуже багато вистав у Львові, Києві, Одесі, Харкові та інших містах, але про всіх тут не зможу написати — не вистачить місця.
Максим Рягін, зірка серіалу «Кохання та полумʼя»
Якщо чесно, я довго думав, що саме можу порадити. І, мабуть, чесна відповідь така: у мене немає однієї улюбленої вистави, яку я міг би назвати беззаперечним топом і сказати — «ідіть тільки на неї». Є дуже багато хороших вистави, але я дивлюся на театр трохи інакше. Складно виділити щось одне — це якби я бачив у житті лише три вистави, тоді, можливо, я б сказав: «Оце точно вона».
У нас у театрі колись була вистава «Клас», яку ставив Станіслав Жирков. Я дивився її 5–6 разів ще до того, як мене туди ввели грати. І вона мені дуже подобалася. Там було багато молодої енергії, сміливості, — якої часто бракує виставам.
Я за це, власне, і люблю театр на Лівому березі. Тоді ця вистава була справді дуже сміливою і трохи провокативною. Це був кайф. Але це моє особисте сприйняття, і її вже, на жаль, не можна побачити, а так би порадив цю виставу.
І, підсумовуючи все, дуже важливо, щоб люди просто ходили в театр. Бо багато хто не ходить, має якесь уявлення дивне про нього або негативний досвід ще з дитинства — «повели на нудну виставу, і все, театр це не моє». Але театр сьогодні — інший. Він сучасний, різний, живий. Нехай люди ходять у театр, дивляться вистави й формують свій власний смак.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.