Інтерв’ю з креативною продюсеркою фільму «Метелики» Олесею Лук’яненко
26 квітня, до 35-х роковин Чорнобильської трагедії, в ефірі телеканалу СТБ вийде 4-серійний фільм «Метелики» виробництва FILM.UA Group. Це історія про перше кохання, що розгортається на тлі однієї з наймасштабніших техногенних катастроф XX століття. Детальніше про сюжет фільму розповіла креативна продюсерка стрічки Олеся Лук’яненко.
Чим дивуватиме серіал «Метелики»?
По-перше, сценарієм. «Плюс» сценарію не у фактичному матеріалі, а в дуже сильному емоційному складнику. Крім головних персонажів у стрічці багато яскравих, пам’ятних образів, обірваних доль. Адже йдеться про катастрофу, під час якої народжується неймовірне кохання.
Чому неймовірне?
Дівчинка, головна героїня фільму, навряд чи уявляла собі, що зможе так покохати. Це впевнена в собі, трішки розпещена, примхлива «пацанка», яка може і вміє постояти за себе. Та ось зустрівся їй хлопець, заради якого вона повністю змінюється і здійснює вчинки, про які й гадки не мала. По суті, вона жертвує собою заради коханого.
Як допрацьовували фактичний бік?
Нам дуже пощастило з режисером. Віталій Воробйов – людина скрупульозна, дуже уважна до деталей, якій важливо зрозуміти, як усе було насправді. Ми разом з групою переглянули багато хроніки, ходили по музеях, зустрічалися з очевидцями – з боку режисера було сильне бажання зробити фільм максимально реалістичним. До цього ж прагнув і оператор Павло Кулаков: він використовував багато ручної камери, щоб картинка виглядала «живою», тут мало статичних кадрів.
Не так давно вийшло кілька фільмів про Чорнобиль. Чим ваш проєкт зачіпає глядача?
Ці фільми, думаю, позиціонувалися як фільми про Чорнобиль, про події, про ліквідаторів. Наш фільм, у першу чергу, про кохання. А катастрофа – його каталізатор, адже будь-яка кризова ситуація змушує людину тонше відчувати, сильніше реагувати, відкривати в собі нові можливості. Наш фільм – про це: про чисте, всепоглинальне, жертовне кохання. А фільми про кохання, на наш погляд, завжди цікаві. Потрібно ще враховувати, що нашим героям по 17–18 років. Це їхнє перше сильне почуття. А коли навколо руйнується світ, любиш у десятки разів сильніше.
Як вам працювалося з молодими акторами?
Ми дуже задоволені. Вони молоді і по-справжньому відчайдушно рвалися в бій. У них неймовірне бажання працювати, шукати, тренуватися. Може, вони не завжди технічно точно виконували рухи на дублях, але їхні емоції завжди дуже переконливі. А для режисера це було найпершою умовою. Коли Віталій побачив Марію Поєзжаєву, він сказав: я хочу знімати кіно тільки з нею, без неї це буде інша картина. А в Маші – випускні іспити в інституті, дипломний спектакль. Дуже складно було підігнати її зайнятість, у результаті навіть відтягнули запуск стрічки. З Юрієм Борисовим та сама історія. Він, як і Маша, викладався на повну. Дуже серйозно ставився до ролі. По змозі Юра приїжджав на майданчик навіть тоді, коли в нього не було зйомок. Для нього важливе повне занурення в матеріал. Ми переживали, чи погодиться Юра постригтися наголо – адже у фіналі ми бачимо його героя облисілим. Та, схоже, його тільки радували подібні експерименти із зовнішністю.
Розкажіть про зйомки реактора.
За сюжетом ми знімали дах третього реактора: саме там проходили роботи із зачищення; солдати вручну скидали радіоактивне сміття (уламки ТВЕЛів та ін.) в жерло розірваного четвертого блоку. Цей майданчик ми побудували на землі, на території заводу. Знімали на рірі, щоб потім «умальовувати» реактор. Також у фільмі є сцена, де один із солдатів, піддавшись паніці, втрачає самовладання і зривається в реактор. Ось частину цієї сцени ми знімали в згорілому цеху, фактура якого – покручений обгорілий метал, покручені залізні перила – дуже нагадувала те, що ми бачили в хроніці. Проте складність була в тому, що цей цех в аварійному стані – усередині нього перебувати, не те, щоб знімати, небезпечно. Та наші художники підстрахувалися і побудували на залишках даху цеху спеціальний поміст, на який і поклали актора. Камера знімала знизу з крана, довго знімаючи за всіма цими згорілими уламками. Я в цей день була на майданчику. І коли дивилася в монітор, у мене виникало повне відчуття, що я на зйомках фільму «Чужі».
А якби не було цього згорілого цеху?
Довелося б будувати такий об’єкт, наповнювати його фактурами. Можна сказати, нам пощастило. Хоча адміністрації довелося попітніти. Адже домовитися про зйомки і підготувати такий об’єкт, забезпечивши групі безпеку роботи, дуже непросто.
Де брали фактичну інформацію?
Нам допомагав Музей Чорнобиля, дуже багато матеріалів: фотографії, відомості про військових, ліквідаторів, лікарні – ми брали звідти. Залучали консультантів: з нами, наприклад, працював чоловік, який 26 квітня одним з перших робив обліт Прип’яті. Це Сергій Володін. Він допоміг з фотографіями, розповів, які тоді були задіяні гвинтокрили, поправив текст у сценарії, бо у вертолітників своя мова, свої позивні. Не так просто виявилося знайти лікарів, які приймали в ті дні постраждалих. Тому інформацію про них ми збирали буквально по крихтах. Але ж усі розповідали по-різному. Хтось дотримувався «зручної правди»: мовляв, усім надали допомогу, переодягли, помили, нікому не відмовили. Інші ж казали про те, що тих перших, хто прийняв удар на себе – а це пожежні і працівники станції – переодягали вже в лікарні. Їхній одяг «фонив», тому багато хто з медперсоналу теж опромінився.
Більше на тему: У День пам’яті Чорнобиля СТБ покаже фільм «Метелики»
Дякуємо!
Тепер редактори знають.