Ми з України: історія про те, як житель Казахстану врятував сім’ю відомого композитора з Ворзелю
У рубриці «Ми з України» щоденного дайджесту «Все буде добре» дружина відомого українського композитора Ігоря Дмитровича Поклада Світлана розповіла історію неймовірного порятунку. Подробиці ― далі в матеріалі.
Ігор Ворзель – відомий український композитор. У творчому доробку музиканта понад 150 пісень, десятки симфоній, оперетт та мюзиклів.
«Останніх 7 років ми жили у Ворзелі, де зустріли війну. Єдиним моїм бажанням було, аби Ігор Дмитрович ніколи в житті більше не згадав той жах, який ми там пережили.
Ці потвори стріляли абсолютно по всіх. Поруч з нашою вулицею – вулиця з красивою назвою “Тюльпанова”. Вона була повністю засипана тілами наших жителів. Це було так жахливо, що я й досі не можу в це повірити».
Понад два тижні 80-річний композитор з дружиною і тяжкохворою тещею ховалися у сирому підвалі без світла, ліків і їжі.
«Коли ми чули автоматну чергу, вона була найстрашнішою, бо ми знали, що чиєсь життя вже обірвалося».
Єдиним шансом на порятунок Покладів був розряджений телефон. Але влучного моменту, щоб вийти нагору і зарядити його – не було. Дні спливали а бої посилювалися. Тому Світлана, ризикуючи власним життям, наважилася вийти під кулі, аби надіслати сигнал SOS.
«Під обстрілами я знайшла бензин і генератор, підзарядила телефони і почалися вибухи, гради, смерчі і ракети. Це було дуже страшно!»
Попри страх смерті Світлані вдалося увімкнути телефон, зловити слабкий сигнал і зробити кілька постів у соцмережі.
«Посипалися повідомлення: “Вас намагаються врятувати”, “За вами вже поїхали”, я всіх одягла і ми чекали допомоги».
Але нікому не вдалося дістатися окупованого Ворзеля і родина Покладів вже прощалася із життям.
«11 березня ми побачили людину. Це був наш Ангел-Охоронець Костя. Він приїхав за нами без всіляких коридорів, супроводу, просто сів і поїхав».
Казах із сусідньої Бучі виявився єдиним, хто прорвався до родини Поклад.
«Тоді летіли кулі, снаряди, але я вірив, що Господь – завжди зі мною. Там були орки, які задавали питання. Я просто сказав: “Я – громадянин Казахстану”. Я правозахисник, мені допомогли документи громадянина Казахстану. Тому мене пропустили».
«Нас врятували. Коли ми побачили вже в Гореничах наш, український прапор, ось тоді я заплакала вперше»…
«Я плакав разом з ними, і тепер я хочу бути українцем, як ніколи».
Більше на тему: Як пояснити дитині лайливі слова?
