Перший досвід в кіно: Іван Довженко про свою роль у продовжені серіалу «Кава з кардамоном. Сила землі»
Скоро в етері телеканалу СТБ глядачі побачать продовження серіалу «Кава з кардамономи. Сила землі», і серед знайомих героїв ви побачите вже дорослого — сина Адама Войцеха, роль якого виконав 20-річний актор Іван Довженко. Він — син відомого актора В’ячеслава Довженка та акторки Ксенії Баші, а також онук актора театру ім. Франка — Василя Баші. Про свою роль у продовжені серіалу «Кава з кардамоном. Сила землі» Іван Довженко розповів у великому інтерв’ю. Більше — в матеріалі STB.UA.
Ти народився в акторській родині. Чи був шанс, що твій шлях міг бути зовсім іншим?
О так! У дитинстві я захоплювався історією, а ще сім років займався фортепіано й навіть думав, що стану музикантом. Але, як бачиш, доля вирішила інакше.
Коли ти вперше відчув себе актором?
Мені було вісім років. У Театрі ім. Франка йшла «Кайдашева сім’я», і дітей Карпа та Лавріна грали справжні діти акторів. Спершу я був сином Лавріна — мав дві репліки, але для мене це було величезною подією. А в 11 років мене вже підвищили до сина Карпа! У «Мартині Борулі» я грав хлопчика, який просив у Борулі гроші. Він строго відповідав: «Ай-ай-ай, не дам!» — і я йшов зі сцени. Тоді мені здавалося, що це вершина кар’єри, і я навіть хвалився однокласникам: «Я грав у театрі!». А в «Попелюшці» мені довірили нести головній героїні черевички. Нас, дітей акторів, часто залучали до вистав — це було захопливо й весело.
Але ж у 12 років тебе раптом потягнуло в історію та музику?
Так! Я почав писати музику, читати історичні книжки й навіть уявляв себе істориком. Але в 10 класі щось клацнуло: мені захотілося спробувати вступити до театрального університету ім. Карпенка-Карого.
Більше на тему: Вибір серця: представлено перший постер другого сезону «Кава з кардамоном. Сила землі»
Батьки підтримали цей вибір?
Мама одразу сказала: «Якщо це твоє — вперед»! Тато трохи сумнівався: «Ти впевнений? Це нелегкий шлях…». Але зрештою він також підтримав мене.
Ти став повноцінною частиною акторського складу серіалу «Кава з кардамоном. Сила землі». Розкажи, як проходив кастинг і як ти отримав свою роль?
Я досі не вірю, що потрапив у цей проєкт! Спершу ставився до цього скептично — повністю занурений у театр, навчання, кастинги мене особливо не приваблювали. І ось мені пишуть: «Будь ласка, запишіть самопроби».
Я в гуртожитку, беру телефон: «Стасе, знімай!» — читаю текст. Потім думаю: Гм, “Кава з кардамоном”. Щось знайоме… А ну, сорочку якусь вдягну, волосся зачешу! Записав два варіанти проб — так мене вчили батьки. Відправив і… забув. До цього мене ж нікуди не брали.
Живу собі далі, репетирую для «Чикаго», і раптом знову пишуть: «Приїдьте, будь ласка, на живий кастинг. Вас хоче бачити режисер».
Приїжджаю. Людей багато, конкуренція серйозна. Заходжу в кімнату — там якась жінка дає мені сценарій: «Давай почитаємо ще раз». Я ще не знав, що це Ірина Громозда, режисерка серіалу. Стою, серце гупає. Прочитав, вона ввічливо дякує і каже коронне: «Ми вам зателефонуємо».
Виходжу, телефоную мамі: «Мамо, здається, не сподобався».
Через тиждень мене кличуть на парні проби. «О Боже мій!» — думаю я. Там познайомився зі своєю майбутньою партнеркою Поліною Арно. Ми відіграли сцену, а пані Ірина каже: «Вам ще доведеться пройти великий шлях у цьому проєкті… Я виходжу із залу з єдиною думкою: «Що це означає?»
На виході мене зупиняють: «Іване, познайомтесь, це пані Олена Лавренюк». Я взагалі втратив дар мови.
Більше на тему: «Від економістки до зірки кіно та театру»: цікаві факти про актрису Олену Лавренюк
А потім мама розповіла: пані Ірина їй подзвонила і сказала, що спочатку навіть не зрозуміла, чий я син, а коли зрозуміла — була в захваті!
Розкажи про свого персонажа — він тобі близький чи довелося шукати в ньому щось спільне?
Мій герой — Войцех Родзінський, син Адама. Не хочу розкривати всіх карт, але скажу одне: його життя — це постійна боротьба. Він ріс без батьків, поруч була тільки мачуха, і це, звісно, залишило свій відбиток. Войцех — не з тих, хто мовчки приймає долю. Він упертий, колючий, не довіряє людям, бо дитячі травми не зникають просто так. Коли я почав працювати над роллю, спершу перечитав сценарій, потім передивився перший сезон, де Войцех ще маленький. І тоді зрозумів: якщо хочу зробити персонажа живим, мені потрібно його «відчути». Я навіть завів окремий зошит, де записував його історію, думки, можливі переживання.
У нас із Войцехом є спільна риса — прагнення свободи. Він, як і я, не терпить, коли його намагаються загнати в рамки. А ще мені страшенно подобається його трансформація: протягом серіалу він дорослішає, змінює свої погляди, починає розуміти, що таке справжня відповідальність. Як казав мій тато, героя формують не слова, а вчинки — і це про Войцеха.
Це твій перший повноцінний досвід роботи перед камерою. Для тебе це виявилося складніше, ніж грати на сцені?
Ох, я страшенно хвилювався! До того ж, мій перший знімальний день просто не відбувся. Як потім жартувала Ірина Громозда, мовляв, у той день не стало Алена Делона — передав мені естафету. Але насправді просто вдарила така злива з градом, що знімання довелося скасувати. Тому мій дебют перед камерою відбувся вже не в Києві, а на іншій локації. Я накрутив себе до межі! І тут одразу мені дають сцену конфлікту з героїнею Олени Лавренюк — треба було вибухнути емоціями, відстояти свою позицію. Віддався повністю, і… вийшло! Після дубля всі почали підходити: «Молодець, молодець!» — і це мене трохи розслабило.
Але без пригод не обійшлося. Наприклад, операторська камера їздила на рейках, і мені треба було їх переступати в кадрі — а я взагалі вперше про це дізнався! І ще купа деталей: стати на мітку, правильно подати текст, не поправити зачіску (бо укладка має бути ідеальною!).
Акторська гра в кіно теж інша — не така, як у театрі. Там треба потужно заряджати зал енергією, а тут усе природніше, ніби в житті, як ми з вами зараз говоримо. Я швидко зрозумів, що мій Войцех емоційний, вибуховий, але психувати в кіно — це не те саме, що на сцені, де можна рвати на собі сорочку і трощити все навколо.
Добре, що поряд була така команда: пані Ірина направляла, пані Олена зі своїм досвідом підказувала. Я вслухався в її інтонації, вчився, підлаштовувався. І з часом почав звикати, розуміти, як працює камера, як правильно розставляти акценти. Це був справжній акторський апгрейд!
Що тобі зараз ближче — театр чи кіно?
Ох, непросте питання. Найважливіше для мене — просто бути актором і хорошою людиною, а розвивати свій акторський апарат хочу скрізь, де є можливість.
Мої батьки теж поєднують театр і кіно. Наприклад, тато ніколи не зміг обрати щось одне, і я його розумію. Мені теж подобається занурюватися в різні формати, пробувати себе в нових умовах.
От, скажімо, я відзнявся у великому блоці «Кави з кардамоном», повернувся додому — і одразу поринув у постановку дипломної роботи в Театрі оперети. А це зовсім інша енергетика! У театрі треба видавати більше сили, голосу, емоції.
Ми випустили прем’єру, і я знову повернувся на знімальний майданчик «Кави». І це справді круте відчуття, коли ти бачиш, як твій акторський апарат стає гнучкішим, як ти вмієш переключатися між форматами. Це наче прокачувати нові скіли у професії!
В кулуарах кажуть, що ти — нова зірка «Кави з кардамоном». Ти вже відчув хвилю жіночої уваги?
Так, звісно, помічаю. Але намагаюся тримати голову холодною. Уся ця зірковість, увага — це приємно, але трохи лякає. Не хочеться загратися й надягти корону. Мені всього 20, і попереду ще багато випробувань — будуть і злети, і падіння. Серіал вийде, про мене говоритимуть, але потім усе затихне, і треба буде рухатися далі, доводити, що я не просто “гарний хлопчик із «Кави з кардамоном»”.
Навпаки, хочеться різних ролей, нових викликів. Зараз активно вчу англійську — мене знайшла агентка Валерія Рубан, і ми ведемо перемовини про міжнародні проєкти.
Щодо жіночої уваги — це теж не новина для мене. Я виріс у жіночому оточенні: в родині багато жінок, у селі, куди їздив у дитинстві, переважали жінки, навіть у хорі, де співав, були майже самі дівчата. Тому до цього я звик. Це приємно, я вдячний, але сприймаю спокійно.
Більше на тему: «Кава» за $16 000: команда серіалу «Кава з кардамоном» надала лот на закупівлю дронів українського виробництва
І наостанок, про що ти зараз найбільше мрієш?
Якщо чесно, ні про що інше й не можу мріяти. Усі думки крутяться навколо країни, навколо миру. Бо від цього залежить абсолютно все — і наше майбутнє, і долі людей, і навіть найпростіші радощі життя.
Я не знаю, яким буде фінал цієї історії, але вірю, що він може бути тільки один — наша перемога. А ще хочеться справедливості. Щоб кожен отримав по заслугах, щоб усе було правильно, чесно. І нехай ця мрія здійсниться для всіх нас!
Читайте нас також у Viber і Telegram СТБ
