Михайло Кукуюк: серіал «Лікарі» дали мені можливість приміряти нову сторону себе
Зірка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка та актор серіалу «Кохання та полумʼя» Михайло Кукуюк ексклюзивно для сайту СТБ розповів про свою нову роль у серіалі «Лікарі». Як відбувалося перевтілення у медика, що допомагало зануритися в атмосферу операційної та чим стала особливо цінною ця робота для актора — читайте в інтерв’ю.
Михайле, ваша роль у серіалі «Лікарі» — це значний антипод тим персонажам, яких ви часто граєте. Розкажіть, як відбувалося перевтілення: чи довелося освоювати нові професійні навички?
Зараз час змін — і для світу, і для кожного з нас. Я теж відчув, що настав момент змінюватися. Чому я маю залишатися осторонь, якщо все навколо змінюється? Ролі, образи, уявлення — усе переглядається. Ті, кого раніше вважали героями, сьогодні можуть стати об’єктом критики. А ті, кого свого часу не сприймали, несподівано стають прикладом для інших. І я — просто частина цього процесу. Щоб увійти в нього, потрібно бути уважним, прислухатися до світу — і він сам підкаже, куди рухатися далі.
У серіалі «Лікарі» ви не просто граєте медика, а берете участь у сценах операцій. Наскільки складно було увійти в цей процес? Чи проходили спеціальні консультації з лікарями, вчилися правильно тримати інструменти, реагувати на «клінічні» ситуації? І чи були моменти, коли ставало моторошно — навіть попри те, що це знімальний майданчик?
У моєму житті театр і медицина завжди йшли десь поруч. У мене багато друзів-лікарів, у батьків удома — повне зібрання медичної літератури (до сих пір не знаю, навіщо воно їм було, але я перечитував усе з цікавістю). Навіть база, де репетирував мій музичний гурт, знаходилася в медучилищі… Для мене професії актора, медика й священника мають щось спільне: у кожній є служіння, контакт із людським болем і відповідальність. Тому якогось «моторошного» бар’єру не виникало. Було цікаво, місцями складно технічно — але дуже захопливо. Ми справді консультувались із лікарями, вчилися тримати інструменти, правильно реагувати на клінічні ситуації. Все для того, щоб глядач повірив у те, що бачить на екрані.
Чи довелося переглядати реальні операції або медичні відео для підготовки?
Так, я справді переглядав медичні відео — навіть старі, ще чорно-білі. Більшість із них були з галузі психіатрії. Крім того, мені дуже допомогли особисті розмови з військовими, військовими лікарями та парамедиками — під час наших виступів у шпиталях і військових частинах. А ще на знімальному майданчику ми мали чудову консультантку — пані Олександру. Усе це неабияк допомогло мені підготуватися до ролі й краще зрозуміти, як поводиться справжній медик.
Більше на тему: Поліна Арно про «Каву з кардамоном», TikTok, штани, замість кринолінів і справжнє ім’я
Яка найважча або найнеочікуваніша сцена у «Лікарях» для вас особисто?
Прошу вибачення, але, мабуть, не здивую вас відповіддю. У нас неймовірна команда — режисери, оператори, партнери на майданчику, і, звісно, пані Канішевська, яка є справжнім серцем нашого проєкту. Завдяки цьому якихось критично складних сцен для мене не було. Якщо й виникали труднощі, то вони були радше як цікаві задачі — ті, що хочеться розв’язати із задоволенням.
Який факт про вас здивував би навіть найближчих друзів, якби ви вперше це озвучили публічно?
Мабуть, і тут нічим особливо не здивую. Усі мої захоплення, слабкості й хобі давно відомі: тварини, рокʼнʼролл і поезія. Особливо поезія — вона зараз, по суті, й є основою всього, що я роблю: на фронті, в шпиталях, у військових частинах, під час зборів для військових… Я волонтерю, граю в театрі імені Івана Франка — але про це всі знають. Тож, напевно, жодних несподіваних «таємниць» у моєму випадку немає.
Чим ви реально пишаєтеся, але про це чомусь не розповідаєте публічно? Це може бути не з професії — щось особисте, людське.
Не можу сказати, що саме пишаюся — скоріше, щиро радію й тішуся з того, що цей страшний час подарував мені справжніх друзів. Переважно це військові та волонтери. Я вже не уявляю себе без них. Через два-три дні — і я вже знову збираюся до них із виступами. Це дуже особисте, дуже тепле — і, мабуть, найцінніше, що маю зараз.
Більше на тему: Режисер Аркадій Непиталюк – про серіал «Обмежено придатні», говірку в кіно та комедійне сприйняття життя
Чи є у вас роль мрії — той персонаж, якого ви ще не зіграли, але дуже хочете? Можливо, це хтось із літератури, історії чи взагалі вигаданий герой?
Тев’є-молочар. Я про це, здається, вже в кожному інтерв’ю говорив. Мабуть, зі своєю роллю-мрією я вже всім набрид — але нічого не можу з собою вдіяти. Це персонаж, який мені надзвичайно близький.
