Ведучі СТБ висловилися до Дня вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України
4 червня — День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Станом на 3 червня, в Україні загинула 261 дитина, а поранено 463 дитини від початку повномасштабного вторгнення рашистів 24 лютого. Ведучі телеканалу СТБ висловилися до Дня вшанування пам’яті дітей.
Надія Матвєєва, ведуча проєктів «Щасливі за сім днів», «Неймовірна правда про українців», «Надійні поради»:
Віднедавна позитивне і світле свято Дня захисту дітей в Україні пов’язане з дуже сумною датою. 4 червня – День вшанування пам’яті діток, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Жахливо, що протягом ста днів кількість дитячих жертв зростає. Нема прощення окупантам — вони влаштували бійню на нашій землі.
Увесь світ має згуртуватися, щоб допомогти нам зупинити війну, в якій гинуть і страждають діти! Вірю, що незабаром кожна дитина, разом з усією Україною, святкуватиме перемогу. Діти – майбутнє вільної України. Діти мають жити, вивчати цей світ і зростати щасливими!
Ектор Хіменес-Браво, суддя проєкту «МастерШеф»:
Кожен день, коли я розумію, що дитячих жертв стає більше, викликає багато болю і страждань. Я ніколи не забуду зустріч з хлопчиком Іллєю в Охматдиті. Він та його родина із Маріуполя. Іллі випало страшне випробування: їх будинок атакували рашисти. Стікаючи кров’ю, хлопчик спостерігав за смертю своєї пораненої мами. Вона померла, тримаючи його на руках. З усієї його родини залишилась тільки бабуся.
Іллю доставили до Києва в Охматдит. Найбільше що мене вразило,коли я прийшов до нього у палату, це те що Ілля зміг мені усміхнутися, у нього засяяли очі. Він, звісно, ні на секунду не забуде того жаху, який стався в його житті, але цей хлопчик зумів знайти в собі сили радіти зустрічі! Його бабуся розповідала мені їх історію і плакала. Від жорстокості цієї ситуації, від жаху того, що вони пережили, від того болю, який перенесла їх сім’я. Водночас це дуже сильна жінка. Вона показує цю силу Іллі та усім навколо. Вона може звернути гори! Попри все, що їм довелося пережити, в її очах є впевненість у нашій перемозі та іскра. Жага до життя. І ось таке поєднання – сили та слабкості – це справжня українська жінка для мене. Поруч з нею відчуваєш, що ми сильні та все подолаємо.
Марина Боржемська, ведуча проєкту «Щасливі за сім днів»:
Діти – це слово, яке наразі викликає радість і сльози. Кілька днів тому світ відзначав Міжнародний день захисту дітей, день нашого майбутнього, нашого продовження, нашої сили та сенсу життя. Та на жаль, українські діти відтепер носитимуть статус “діти війни”. Як страшно та неможливо це звучить у 2022 році!
Скільки ми розмовляли з ветеранами та думали, що буде, коли останній очевидець страшної Другої світової війни помре? Ми будемо знати все лише з книжок та документальних стрічок! До 24 лютого дитиною війни була особа, якій на час закінчення Другої світової, 2 вересня 1945 року, було менш 18-ти років. Сьогодні очевидцями війни стають вже наші діти. Незахищені, вразливі, відкриті. Вони лише починають жити та розуміти навколишній світ.
З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну загинули 243 дитини, 440 поранено. “Діти” – саме такий напис був біля театру в Маріуполі, коли на нього скинули бомбу. “Діти” – саме такі написи були на авто, які намагалися евакуюватися із місць бойових дій та окупованих міст. І саме такі авто розстрілювали окупанти, не дивлячись, хто всередині. Діти – ті, кого ми маємо захищати у цьому світі та за кого кожна мати готова віддати своє життя. І страшно, що, навіть віддаючи життя, ти можеш не врятувати свою дитину. Ми боремося за наших дітей і не зупинимося, доки перемога не буде звучати по всій Україні. Доки “Україна перемогла” не кричатиме увесь світ.
Я вірю, що наші діти зможуть побороти усі страхи, які їм довелося пізнати за ці страшні 100 днів. Вони зможуть вірити у добро, радіти прогулянкам у парках та не питати маму, чи потрібно бігти у підвал, коли почують в небі пасажирські мирні літаки, які повернуться у наш повітряний простір.
Слава нашим Героям і нашій Україні!
Сергій Костира, ведучий проєкту «Один за всіх»:
Діти – це наше майбутнє. Діти – це Всесвіт кожного, хто любить дитину. Той, хто є причиною дитячих сліз, страждань та смерті – це зло, яке має бути викорінено в усьому. Ізольовано від соціальних відносин, прав, світу як такого. Допоки маленький громадянин нашого суспільства зростає і формується, ми маємо його оберігати. І якщо я бачу дитячі сльози, я готовий роздерти того, хто став їхньою причиною.
Хочу окремо звернути увагу на те, що рашисти робили у Бучі, Бородянці: гвалтували дітей, катували і вбивали. Це нелюди. Це уособлення зла. А зло треба знищувати, аби воно не множилось.
Те, що робили з нашими дітьми, ми ніколи не пробачимо, скільки будемо жити. І кожне наступне покоління буде про це знати і нагадувати усьому світу. Я лише хочу, щоб у наших янголів-діточок цей біль з роками зменшився. Аби вони все ж таки змогли прожити своє життя сповненим радістю, щасливими спогадами, а не сльозами та біллю. А ми, дорослі, маємо стояти на варті справедливості, щоб жодна сльоза дитини не упала. Щоб жодне право дитини не було порушено. Завжди!
Ольга Кучер, ведуча «Вікна-новини»:
Батьки не повинні хоронити своїх дітей. Так не має бути. Але так буває, і це страшний день на все життя для кожної родини. Про це завжди треба пам’ятати. Ця війна вже офіційно забрала сотні дитячих життів, маленьких ангеликів, які покинули своїх батьків. Це розбиває їм серце щодня, але щодня вони пам’ятають своїх дітей. Як і всі ми не повинні забути нікого.
Ксенія Мішина, акторка, суддя проєкту «Україна має талант»:
Більше двох сотен дітей в Україні загинули. Ще більше постраждали від вторгнення ворога на нашу землю. І я постійно думаю: як це можливо?
Це ж нормально – пропускати все через себе. І ось я уявляю дітей із різних країн, різних куточків світу: малюк з Польщі, з Китаю, Африки… Переді мною в думках проносяться картинки і я прислухаюся до відчуттів. Розумію, що всі вони для мене найцінніші, адже вони – діти! Кожен із них, як діамант. Я відчуваю, що за кожним із них якесь майбутнє.
Але є люди на землі, у яких не так. Чуже життя для них просто декорація. Фальш-панель на сцені їхнього власного життя, на якому вони вже і не ведуть боротьбу зі злиднями у власному серці, вони і є ті злидні. Вони такі всередині. Їхній світ – це боротьба за виживання, вони ще не дізналися, що можна інакше. Вони тягнуть дитячі речі з міст, які зруйнували, у свої будинки, щоб там комусь стало краще? Ні! Вони тягнуть від страху, і від того ж страху на своїй землі вони б’ють і гвалтують своїх дружин і дітей. Насильство – це їх свідомий вибір. Тому на нашій землі, вигадавши собі вседозволеність, вони випускають своїх демонів, відчуваючи ось такий специфічний смак переваги над життям.
Коли я думаю про це і думаю про нас, українців, я бачу, як у цей страшний час ми свідомо відокремлюємося і йдемо вперед. Проживаючи той жах, який відбувається на нашій землі, ми продовжуємо вчити своїх дітей любові, співчуття, силі волі!
Я бачу, якою ціною нашому підростаючому поколінню сильних і незалежних Українців дається відкрите серце, дається сміливість, дається досвід співпереживання та витривалості! Я співчуваю кожному батькові, кому довелося переживати втрату. Я радію з кожним, хто дивиться на життя в очах дитини. Я відправляю кохання і силу кожному, кому зараз нелегко в розлуці з близькими.
Єднання – ось наша головна зброя. Саме цього хочуть наші серця, і це приведе нас до перемоги та подарує світле та щасливе майбутне нашим діточкам!
Світлана Арефнія, психологиня програми «Допомога психолога» написала вірш, присвячений дітям:
Хто є для нас діти?
То є – крила батьків!
Любов і надія назавжди!
За них ми готові життя віддавати,
Захищаючи країну відважно!
Дітей не буває своїх і чужих,
Дитина – це Янгол і світло,
Вона потребує любові і ласки,
ніколи не бути вбитою…
Ми плачемо всі,
про вже янголят,
які опинились на небі,
тому що наш ворог,
не маючи прав,
зачинив життям їхнім двері.
Ми любимо Вас, наші рідненькі діти,
Даруйте нам знов свої крила,
А ми збережемо Вас від біди,
Лиш в єдності вся наша сила!
