Марина Боржемська, фітнес-тренерка, фахівчиня з правильного харчування і ведуча мейковеру «Щасливі за сім днів» на СТБ, переконана, що під час війни українці мають працювати, як єдиний організм, і допомагати всім, чим можуть. Телеведуча стоїть на варті інформаційного фронту, а також робить те, на чому спеціалізується ― допомагає людям тримати тіло у формі, а кошти від своєї програми передає на потреби ЗСУ і волонтерів.
Більше на тему: #ДобріІсторії Андрій Жельветро: Я займаюсь тим, що вмію найкраще
«Війна застала мене в рідному місті, у Вінниці. Якраз цього дня я мала рано-вранці виїжджати до Києва, везти туди своїх племінників і невістку, а сама — вирушити на роботу. У мене були заплановані зйомки у пост-шоу “Холостяк” і зйомки моїх фітнес-програм. О 5-й ранку зателефонувала моя адміністраторка зі словами, що почалася війна. Вона була в Києві. Це був шок. Насамперед я побігла перевірити, як Роберт і Оливка. Набрала свою маму. Сіла в машину, поїхала зняти готівку, заправити автомобіль. Я розуміла, що, не дай Боже що, мені треба посадити дітей і батьків у машину і доставити їх у безпечне місце. Я, як і всі, не розуміла, як надовго це затягнеться, які міста зачепить, що відбуватиметься. Перший стан — шоковий. Звичайно, ми зібрали тривожну валізку. Були готові, якщо потрібно, піти в укриття. Діяти так, як казатиме нам наш Президент, ЗСУ, мер міста. Я була впевнена, що людей координуватимуть. Усі сильно включилися в процес, створили чати, за інформацією в яких люди могли орієнтуватися в тому, що відбувається.
Першого тижня було непросто усвідомити, що в нашому столітті і в нашій країні розпочалася війна, повномасштабне вторгнення росії в Україну. І зрозуміти, що те, що наші дідусі, прадіди і прабабусі прожили 80 років тому, відбувається просто зараз. Мій дідусь воював у Другій світовій, він розповідав про цю тему завжди делікатно. Казав, що це найстрашніший час і не дай Бог комусь його пережити. Дідусь завжди акцентував, що головні цінності — це людяність і любов. У жодному разі не можна розпалювати ненависть одне до одного. Він завжди був дуже толерантним. У ці дні мене сповнювали спогади про нього.
При повітряних тривогах ми, звичайно ж, одразу спускалися у сховище. Потім я обладнала кімнату з товстими міжкімнатними стінами. Ми сідали в прохід між ними, взувались і були готові, якщо раптом станеться влучення в будинок, швидко вийти. Як показує практика, всього передбачити неможливо, але бути готовими треба.
Я відразу включилася в процес допомоги тим, хто цього потребує. Багато людей через соціальні мережі зверталися з різними проханнями, друзі просили купити речі і медикаменти для тероборони, доставити їх. Була тільки одна думка — чим ти можеш бути цінний і чим можеш допомогти зараз. Вмикалися всі ресурси. Хтось дзвонив і писав, питав, чи є де розміститися в нашому місті. Я одразу шукала, хто і де приймає, кому можна передати інформацію. Було страшно, але в цей час відчувала, що зараз відповідаю за життя своїх дітей, що я головний член сім’ї, який повинен забезпечити надійний тил абсолютно всім. І дітям, і батькам. Потрібно бути зібраним. Були різні емоції. З дітьми ми весь час розмовляли, я пояснювала, як треба поводитися в конкретній ситуації, намагалася їх переключати на книги. Говорила з ними про те, що таке війна, як важливо одне одного берегти, що в жодному разі не треба панікувати, що варто заспокоїтися і прийняти ситуацію, бо в цей момент, якщо ми будемо сильно метушитися, це ні до чого доброго не призведе. Коли звучали сирени і ми були в безпечному місці, намагалася, щоб вони одягали навушники, слухали музику. Важливо відволікати їх від тривог. Бо це дуже тисне психологічно. Дорослим легше пояснити, а діти сприймають на емоціях. Не всі дорослі можуть упоратися з таким навантаженням, а для дітей це ще масштабніше, гіперболізовано.
Я сформувала штаб дівчат, які працюють у мене і з якими ми разом допомагаємо. Збираємо інформацію, передаємо волонтерам. Робимо все можливе, щоб дістати людям життєво важливі ліки. У мене є багато знайомих, які пересилають медикаменти з Європи до мене чи до потрібних міст. Допомагала людям у Києві й інших містах отримати і передати необхідне. У цей час ми діємо, як єдиний організм. У мене місткий автомобіль, тому займалася перевезеннями жінок з дітьми. Як сказали наш Президент і уряд, треба працювати. Ті області і ті міста, які можуть це робити, мають підтримувати економіку країни. Щодня ми воюємо на волонтерському фронті, допомагаємо зі збором коштів і відправкою медикаментів, з виїздом із гарячих точок у безпечні місця, але знаю, що можу робити ще більше. Тож вирішила створити новий марафон. Я відкрила свою програму, щоб зібрати кошти на волонтерські запити, підтримати економіку країни і нашу армію. Гроші, які надходять за участь у марафоні, ми передаємо на потреби ЗСУ, а також волонтерам, жінкам із дітьми, які залишилися без житла. Так ми даємо учасницям корисний контент у вигляді тренувань, порад із правильного харчування, моїх ефірів, ефірів моїх фахівців і при цьому робимо свій волонтерський внесок. До програми можуть долучитися люди з усього світу і сплатити будь-яку суму, яку хочуть пожертвувати.
Мені дуже допомагає триматися віра в те, що ми вільна держава, ми зовсім інших поглядів люди, ми українці. Віра в наших людей, у нашу армію, у нашого Президента. Він за цей період довів і показав, що до останнього бореться за те, щоб ми жили у вільній країні, щоб дати нам можливість продовжувати висловлювати наші думки. І нам за це не дорікають, нам не забороняють цього робити, як у країні агресора. Вселяє віру в перемогу любов до моєї країни, до моїх людей, надія на світле майбутнє. Ми ще раз довели, що українці — найсильніша нація у всьому світі! За нами — перемога. І ми по цеглині складатимемо нашу країну, будуватимемо нову сильну державу. Ми за любов, за свободу, за мир і за добро в цьому світі».
Більше на тему: Анна Просвєтова: Російська пропаганда змінює реальність людини за тією самою системою, що й секти