Іллю Рибальченка глядачі СТБ знають як учасника романтичного реаліті «Холостячка», в якому він боровся за серце Ксенії Мішиної. У мирному житті 34-річний Ілля розвивав власний бізнес, писав вірші та активно займався спортом. А після участі в «Холостячці» навіть створив мотиваційний планер для жінок. Сьогодні вірші та бізнес відійшли на другий план. А замість спорту — щоденні виїзди для супроводу вантажів, охорона та розвідка. З першого дня війни Ілля у складі особливого підрозділу, який захищає Київ від російських окупантів.
Більше на тему: #ДобріІсторії: Дівчина з Ірпеня замість особистих речей взяла з собою трьох котів
«24 числа, як і вся Україна, я прокинувся від звуку сирени та спустився у сховище. Сидів, дивився на жінок із дітьми і розумів, що мушу щось робити, щоб захистити свою країну. Щойно скасували повітряну тривогу, одразу поїхав до ЛШД, щоб стати донором крові. У черзі познайомився з жінкою, якій у телеграм надійшло повідомлення з проханням допомогти теробороні перевезти польову кухню. Здавши кров, я поїхав допомагати.
Мені запропонували підписати контракт, і з того моменту я вступив на службу на своїй машині. Першого дня розвозив аптечки для військових, а наступного ми вирушили зустрічати фуру зі зброєю. Ніч, порожній Київ, і раптом на одній із дільниць нас почали обстрілювати. Три черги пішли в тент фури, у мене, дякувати Богу, не влучили. Так минув другий день моєї служби.
Наступного дня я супроводжував наших саперів на склади зброї. Під Черкасами на одному з блокпостів наші хлопці зупинили машину, де росіяни везли зброю (це з’ясувалося під час огляду). На щастя, ніхто не постраждав, і окупантів взяли в полон.
До тероборони приходять тисячі чоловіків щодня. У перші три доби волонтери без сну приймали та підписували контракти про службу. Збройові та речові склади видавали зброю та форму. Чесно скажу, перші 3 ночі були найскладнішими, доки не отримав спальник та зимові речі. Майже щоночі я проводжу в машині, буває по 26 годин на ногах. Уже звик до пострілів та вибухів, сплю одним оком по 2—3 години. Більш не виходить, війна є війна. З їжею немає проблем, нас чудово годують волонтери, доставляють продукти гіпермаркети. Що стосується обмундирування, то гостра потреба у броніках, щоломах та взутті великих розмірів є завжди. Я відкрив благодійний рахунок і потихеньку збираю гроші на форму та броню для себе та наших воїнів.
Я гордий за наш народ і нашу країну. Ця війна як ніколи згуртувала нас, зібрала в один великий кулак. Ми неодмінно переможемо! Господь усе бачить, на чиєму боці правда. Слава Україні!»
#ДобріІсторії
Більше на тему: Ектор Хіменес-Браво допомагає українцям у Варшаві