Остап Дзядек – один із небагатьох молодих і перспективних акторів, які неймовірно органічно працюють як на театральних підмостках, так і на знімальному майданчику. Його часто порівнюють із легендою українського кіно Богданом Ступкою, адже персонажі Остапа – сильні, вольові та мужні історичні постаті. У новому серіалі «І будуть люди» Остап Дзядек зіграв саме такого персонажа. Але чому роль Оксена для нього стала однією з найважчих у житті? І чому Остап Дзядек і досі сумує за театром? Читайте просто зараз!
Який день для вас став найскладнішим під час зйомок серіалу «І будуть люди»?
Був день, який я пам’ятаю дотепер. Таке не забувається, але це теж досвід, хоч і важкий. Роль Оксена для мене – перша головна роль у кіно. Другого жовтня був мій основний знімальний день. Усі сцени, які ми знімали 12 годин поспіль, були тільки моїми. Звичайно, крім тексту були і дії, важкі, емоційні сцени, перерви. Але десь на 11 годині роботи в мене відмовився працювати мозок… До цього в мене таких насичених робочих днів ніколи не було! Я тоді дуже сильно намучився, і після цього приблизно тиждень мене тримали емоції. Мені було незручно перед усією групою, бо в той момент я відігравав кульмінаційну, головну сцену. Тому цей день я запам’ятав назавжди! Це теж досвід, але мені було шкода знімальну групу, бо ми фільмували все одним кадром, і це було надзвичайно виснажливо…
І будуть люди – 1 серія багатосерійного фільму на сайті СТБ
І будуть люди – 2 серія багатосерійного фільму на сайті СТБ
Чим ви надихалися, коли грали свого персонажа? Як вживались у роль?
17 років я прожив у селі Дунаєві на Львівщині. І все те життя, яке прожив мій персонаж у селі, я сам пройшов. Тому вживатись у роль мені не було важко. Вже з першого ж прочитання сценарію я відчув свого персонажа. Ми навіть схожі з ним характером! Обидва щирі, віруючі та віддані своїй справі! Оксен саме такий. Тому особисто для мене ця роль – наука! Ми всі жили на майданчику, і я зрозумів, наскільки важливо розказати цю історію нашим глядачам!
Це була, напевно, ваша перша найважча роль у кіно?
Звичайно! Це була важка роль, але мені страшніше грати ролі легкі. У нашій професії не меншу вагу, ніж роль, мають наставники. Добре, що режисером серіалу став Аркадій Непиталюк, у якого я навчався. Важливо розуміти щодо кожної ролі і взагалі всього, що ми робимо в цьому житті: якщо нам щось легко дається, значить, у цьому немає великої ваги. Робота над серіалом була складною, але приємною. Складність завжди існує, але якщо є такий режисер, як Аркадій Непиталюк, і така неймовірна знімальна команда – це багатство! Я дуже вболіваю за те, щоб глядач прочитав усі ті сенси, які ми заклали в цю екранізацію!
Вам завжди дістаються емоційно складні ролі, де персонажі – жорстокі, мужні та сильні. В них ви дуже органічні. Як у серіалі «І будуть люди», так і в театральних виставах, наприклад, «Том на фермі».
Мені приємно чути такі слова, адже мій театральний шлях розпочався ще в 2008 році. Бувши ще непрофесійним актором, зіграв дві ролі у професійному театрі. Я вчуся і завжди стараюся бути учнем, для мене це надважливо. Якщо порівнювати саме ці дві мої ролі, то з Френсісом з постановки «Том на фермі» ми абсолютно різні, а з Оксеном – майже ідентичні! У кожної людини є всі характеристики: зло, добро, підлість… Френсіс – абсолютно інший і за енергетикою, і за внутрішнім світоглядом. А нас з Оксеном поєднує сільське життя. Оксен – це щира людина, яка робить усе дуже по-справжньому. Але, знову ж таки, він не бачить найголовнішого, того, що навколо відбувається. Він живе у своєму світі ― у світі краси, яку заклав йому батько. Землеробство, тяжка праця… У цьому всесвіті він не бачить зовнішнього ворога. Справа, яку він робить, у будь-який момент може закінчитися. І в нього немає цього внутрішнього чуття. Але окрім своєї внутрішньої доброти, йому потрібно бачити людей, які бажають йому зла.
Роль у серіалі «І будуть люди» – одна з ваших перших серйозних робіт у кіно. А вже незабаром – новий театральний сезон. Не сумуєте за сценою?
Для мене особисто це дуже важливе питання… За кілька років у мене круто змінилося творче життя. 10 років поспіль я працював у львівських театрах, а опісля – влаштувався актором в один зі столичних. І після цього річного контракту в Києві продовження зі мною не підписали. Направду, для мене це болюче питання… Я розумію, що наша професія – це постійний тренінг, але останніх два роки мені бракує цього тренінгу. Я шукаю якісь шляхи, намагаюся над собою багато працювати. Звичайно, я ходив на прослуховування в різні київські театри, але в жоден із них не був прийнятий. Бажання грати в театрі мене зовсім не полишає, тому що атмосфера театру ― завжди неймовірна. Коли розумієш, що на виставу прийдуть глядачі і ми будемо ділитися енергіями, ― це живить актора! Це почуття додає сил, впевненості, воно зміцнює м’язи. Зараз мені бракує театру, але я намагаюся вчитися витримки. Я вже повертався до Львова, у мене тут (у Києві. ― Прим. ред.) є багато людей, які в мене вірять і які мене затримали, за що я дуже вдячний! Адже якби я повернувся до Львова, тоді б у мене не було ролі в серіалі «І будуть люди»! Я вдячний кожному режисеру за ролі, які вони дають. Бо кожен режисер для мене є вчителем, і від кожного я щось беру для себе.
Ви зараз перебуваєте в активному пошуку театру?
Так, я в Києві у пошуку свого театру. Я дико хочу бути в тонусі і хочу, аби це мені приносило задоволення. Вистави також дають можливість для дослідження самого себе. У Львові в мене було максимально насичене акторське життя, була певна психологічна складність, бо в тиждень відігравав по 4―5 вистав. І завжди, коли я до них готувався, я розумів, що вони почали перетікати одна в одну, і я не встигав перемикатися. Це теж хороший досвід, тому я намагався працювати ще більше. Зараз я живу на контрастах, бо ролей у театрах взагалі немає. Але кіно мене рятує! Режисери, які мені дали тут ролі, нехай епізодичні, ― вони дають віру в те, що я можу експериментувати над собою. Режисер серіалу «І будуть люди» особисто для мене став справжнім учителем! Я часто залишався на знімальному майданчику після роботи, спостерігав за знімальним процесом, і мені було дуже цікаво.
Відверто кажучи, у Львові я починав відчувати комфорт. І як казали мої львівські викладачі: «Якщо ти починаєш відчувати комфорт – це дуже тривожна ситуація для актора». Тому мої зміни ― як внутрішні, так і зовнішні — надзвичайно важливі! Я не хочу втрачати тонус, тому буду розвиватися!
Більше на тему: «І будуть люди»: прем’єра масштабної історичної саги на телеканалі СТБ
Чому українцям потрібно подивитися серіал «І будуть люди»?
Ми вже наробили стільки історичних помилок, що хотілося б, щоб ми почали вчитися на історії. Коли я ріс у селі і мені батьки розповідали про наших героїв, які боролися проти радянської системи, я не розумів цих діалогів. Я ще був зелений, мені було тоді нецікаво. Та з часом прийшло усвідомлення важливості власної ідентичності. Чим схожа ситуація в романі «І будуть люди» із нашим сьогоденням – це тим, що свої своїх здають. Ці помилки у нас були в історії. І коли вороги ввірвалися на Схід, коли у нас забрали Крим, я розумію, що важливі історичні проєкти мають величезну вагу! Події в серіалі відбувалися 100 років тому, і лінії наших героїв, які переплітаються, дуже схожі на лінії нашого сьогодення. Ми показали звичайні життя людей, які були в системі і не усвідомлювали цього. Ця система завела їх у трагедію. Трагедію всього українського народу. Тому потрібно знати історію і розповідати про найважливіше. І якщо ми достукаємося до сердець наших глядачів – для мене це буде найголовнішою перемогою! Що більше людей, дивлячись цей фільм, почнуть думати і аналізувати події історичної давнини і сучасності, то краще, бо ми йдемо по стежці. Тому дивіться вже цієї осені серіал «І будуть люди» на телеканалі СТБ і аналізуйте історію нашої держави!