Ми з України: Найбільший страх ― смерть дитини і те, що хтось залізе в підвал і зґвалтує дружину на моїх очах

У новій рубриці «Ми з України» щоденного дайджесту «Все буде добре» родина з Бучі розповіла свою історію про життя і втечу з окупованого рашистами містечка. 

Тетяна, Олексій і донечка Варя ― звичайна сім’я з Бучі, якій довелося тікати, коли місто окупували російські війська. Тетяна ― дитяча лікарка, Олексій ― будівельник. На перший погляд, історія пересічних людей, але те, що їм довелося пережити через рашистів, вас точно шокує. 

«Ми прокидалися о 6 ранку, як по будильнику, були обстріли стабільно до 8 вечора щодня. Від обстрілів, як і інші, ховалися в підвалі. У нас був авіаудар у зачинений будинок, у нашому будинку повибивало скло і двері в підвалі. Це було дуже страшно».

Олексій, як міг, відволікав донечку від гучних вибухів, що маленька не лякалася.

«Найбільший страх ― це страх за життя дитини. Як можна створити таке маленьке чудо, і як можна йому не дати вийти далі в світ?» – сказала Тетяна. 

«Найбільший страх ― смерть дитини і те, що залізе в підвал і зґвалтує дружину на моїх очах…»

Олексій зважив усі ризики, і стало зрозуміло: залишатися в підвалі небезпечніше, ніж піти. 

«Це було найважче рішення у моєму житті… Йти з Бучі пішки з дитиною на руках… Ми не спали всю ніч, дуже плакали, і було страшно так, як ніколи в житті». 

Родина йшла під обстрілами навмання, зовсім не знаючи дороги. 

«Коли ми йшли повз міномети, дитина була в мене на руках, доця просто мовчки притискалася до мене, не видавала звуків. Через комбінезон я відчував, як вона труситься», ― сказав батько. 

«У цей  момент я думала про те, що якщо ми вийдемо, треба народжувати сина. Було багато померлих, цивільних померлих людей. Це жахливо», ― ділиться Тетяна. 

Олексій і Тетяна йшли на відстані одне від одного, щоб у разі чого бодай хтось із них залишився живим. 

«Ми наштовхнулися на російський блокпост, там стояв їхній БТР і два рашисти. Я їх вчасно побачив, зупинив сім’ю. Там не було стрільби в той момент, і в повній тиші наша донька почала кричати». 

«У мене була паніка, що нас зараз почують і почнуть стріляти в спини. Тому я була змушена закривати їй рот рукою. Все одно той крик було чути, ми почали бігти, і чоловік навпроти, побачивши наш плач, дав дитині шоколад». 

«Мені здається, що він для себе запасався, і з такою щирою душею дав нам ці плитки шоколаду, що здалося, ніби він віддав свою останню їжу. Таке неймовірне ставлення звичайних людей вселяє надію», ― каже Олексій.

Через ліси й болота сім’я таки змогла прорватися на підконтрольну ЗСУ територію. 

«Коли ми вже побачили своїх військових, то це було справжнє щастя! Ми всі вижили, великою мірою через кохання одне до одного. Любов ― рушійна сила. Не страх, не будь-яке інше почуття, а саме любов», ― сказав чоловік.

Зараз сім’я у безпеці. І подружжя таки мріє виконати обіцянку, яку дали собі дорогою, –  подарувати цьому світу хлопчика.

«Раз Бог дав нам життя, напевно, ми повинні дати життя іншим. Все буде добре! Слава Україні!»

Більше на тему: Що робити, якщо побачили снаряд чи підозрілий предмет на вулиці?

Читайте нас також у Viber і Telegram СТБ.