Від кастинг-менеджера «Х-фактора» до актора серіалу «Лікарі»: інтервʼю з Олександром Пилипенко
Телевізійна історія Олександра Пилипенка почалася багато років тому на СТБ, коли він працював кастинг-менеджером улюблених проєктів «Х-фактор», «Танцюють всі!» та «Вагітна у 16» та шукав таланти по всій Україні. І ось тепер його «зірковий час»: через роки він сам опинився в кадрі. І не деінде, а як актор в серіалі «Лікарі» на СТБ.
Інтервʼю з Олександром Пилипенко: що розповів актор
Це твоя перша велика роль у серіалі. Що для тебе стало найважливішим досвідом під час зйомок «Лікарів»?
Так, це моя перша лінійна роль у великому довготривалому проєкті. Найважливішим досвідом стала робота з іменитими й досвідченішими партнерами. Хотілося не підвести команду, виправдати довіру режисерів і колег. Довелося вивчити чимало — від медичної термінології до принципів роботи з приладдям: крапельниці, катетери, МРТ.
Я свідомо дивлюсь медичні серіали, читаю інтерв’ю лікарів — щоб не просто грати, а розуміти, що саме я граю. Також я вперше отримав досвід, коли за день треба зіграти 10–12 сцен із різними емоційними станами й сюжетними поворотами. Ми часто знімаємо сцени з різних серій в один день, і потрібно памʼятати весь шлях героя: що він уже пережив, де зараз і чого прагне у кожній сцені.
Розкажи про свого персонажа в серіалі «Лікарі». Який він, і чи є щось, що ви маєте спільного?
Я граю 26-річного медбрата Данила Бойка, помічника Тетяни Вікторівни. Він — розумний, харизматичний, здібний, але трохи недисциплінований. Має легкий «мажорний» шлейф, але завжди готовий допомогти пацієнтам і Тетяні. Його гумор — це його броня, спосіб справлятися зі стресом. Він — людина-свято, завжди поруч там, де потрібно трохи радості й підтримки. У цьому ми з ним дуже схожі.
Я люблю людей, вмію бачити в них хороше, і вважаю, що навіть найгірші ситуації можна залагодити влучним жартом. Я також гостро реагую на несправедливість — спершу з посмішкою, а потім, якщо треба, ставлю людину на місце. Часто жартую, що цього героя ніби писали з мене. Друзі кажуть: «Та ти ж просто граєш себе».
Раніше в тебе вже були другорядні ролі. Чим ця роль відрізняється для тебе особисто?
Передусім — обсягом. Це десятки сцен, купа тексту, розвиток персонажа в динаміці. Тут я можу проживати його шлях — трансформації, внутрішні зміни — і це велика цінність. Плюс це перша роль, яка на 100% мені резонує.
У попередніх серіалах мені часто діставались персонажі з подвійним дном — наче добрий, а потім змінюється в гірший бік. А Даня — навпаки. Він росте в людяності, емпатії, вірі в добро. І мені це дуже відгукується.
Ти завжди мріяв стати актором? Чи це бажання з’явилося вже у дорослому віці?
У дитинстві мріяв стати футболістом. Потім — ведучим. Мрію вдалося втілити в телевізійному реаліті «Люблю. Чекаю.» на телеканалі «Україна», але ненадовго — лише на один сезон. Далі я реалізувався як кастинг-директор, і акторство залишалося хобі. Та згодом почав активно зніматись — у рекламних кампаніях, тіктоках, соціальних роликах, серіалах. Пам’ятаю, як керівниця Ольга Кримська сказала: «Це твоє. Розвивайся».
Я змінив зовнішність: відпустив вуса, перестав вирівнювати кучері — і став працювати в новому типажі. Коли з’явилися перші великі ролі в серіалах, я зрозумів, що не тягну — і пішов вчитись. Саме тоді хобі стало справою життя, а мрія — реальністю.
До телебачення ти працював у банку. Як ти зважився кардинально змінити сферу?
Я маю дві вищі освіти — юриста й економіста, обидві з червоним дипломом. Пропрацював у банку кілька років і зрозумів: це не моє середовище. Звільнився, взяв рюкзак і поїхав у подорож з палаткою. Очистив голову — і повернувся вже з твердим наміром йти в творчість. Стукав на телеканали, знімався в шоу, пішов у театральну студію. Коли трохи заглибився у світ зйомок і сцени — зрозумів, що в офіс я більше не повернусь.
Потім ти потрапив у світ «кастингів» — як це сталося?
Мій перший керівник — Ігор Забродін. Він, як і я, колись працював у банку, тож розумів, наскільки творчість може стати глибоким вдихом. Він розгледів у мені потенціал, за що я йому дуже вдячний — саме з нього все почалося.
Ти безпосередньо працював кастинг-менеджером на таких проєктах «Х-фактор», «Танцюють всі», «Україна має талант» та «Вагітна у 16». Чим тобі запамʼяталися ці проєкти ?
Це був шалений час. Я працював одразу на кілька проєктів: зранку шукаєш хіп-хопера, ввечері — фермера для реаліті-шоу. «Х-фактор» запам’ятався особливо. Я працював на сцені перед тисячею глядачів, розкачував зал, щоб у глядачів в кадрі була енергія. Це був кайф. А найскладніший проєкт — «Вагітна у 16». Ми об’їздили всю Україну: школи, ПТУ, жіночі консультації. Це була велика емоційна та соціальна відповідальність.
Згодом ти став кастинг директором на телеканалі Україна, чи допомагає тобі наразі досвід кастинг-директора в акторській професії? Можливо, ти бачиш зйомки «зсередини» трохи інакше, ніж інші актори?
Дуже. Я розумію процес зсередини: як формується образ, що хоче режисер, як виглядає правильний акторський кейс, як не переграти, як бути зручним у роботі. Я знаю, як зробити так, щоб тебе запам’ятали. Але цей досвід і ускладнює, бо коли заходиш у кадр, завжди є тінь сумніву: «А ти точно актор, а не просто кастинг-директор, який вирішив спробувати?». Це мотивує. І я щоразу доводжу, що я тут — як актор. Моя історія — це доказ, що якщо працювати щодня й вірити в себе, все можливо.
У тебе не класична акторська освіта. Як ти вважаєш, важливіше талант і досвід чи диплом?
Мій головний ресурс — моя дружина Оксана Боса. Вона професійна актриса, допомагає мені з усіма пробами, розбирала ролі, підказувала й підтримувала — і робить це досі. Саме завдяки їй я усвідомив, наскільки важливо мати акторську базу.
Коли я відчув, що мені бракує техніки, пішов до Лесі Островської — займаюся з нею вже понад рік. Леся — унікальна педагогиня, вона відкриває тебе справжнього, без пафосу, але з дуже точним відчуттям твого потенціалу. Саме перед «Лікарями» ми працювали над подібною сценою, і вона сказала: «Ти готовий до лінійних ролей». Тоді я посміявся. Тепер — безмежно вдячний.
Також я займаюся в акторській студії «Ейфорія» — це окрема історія. Там панує дуже тепла, майже сімейна атмосфера, водночас із потужною акторською дисципліною. У «Ейфорії» я проходив тренінги з різними викладачами, і кожне заняття — це крок вперед. Там постійний живий обмін, справжній розвиток і підтримка. Це місце, де ти не боїшся бути собою і рости.
Також я ходив на сценічну мову до Ореста Масника й Марії Єременко — обоє чудові спеціалісти, які дали мені цінні інструменти. Я бачив, як актори без диплому грають краще за дипломованих. Але я твердо вірю: актор має постійно навчатись. Це ремесло, яке вимагає щоденної праці, постійної внутрішньої роботи й відточування техніки.
До речі, приклад для мене — моя мама.
Колись, ще працюючи кастинг-директором, я запросив її на маленький епізод, де вона по суті грала саму себе — вчительку. На той момент їй було 57 років. Вона — викладачка, проректорка на пенсії, абсолютно далека від акторського середовища. Але після тієї першої ролі пішла інша. Потім ще одна. І коли я побачив, що їй це справді подобається, вона сама записалась на акторські курси. Почала регулярно зніматись — і робить це досі. Вже навіть зіграла моновиставу.І часто думаю: якщо вона змогла — то що заважає мені? Це не про вік і не про стартові умови. Це про бажання, про відкритість до нового і про любов до життя.
І ще одна важлива для мене річ. Моя телевізійна історія почалась саме на СТБ — тоді я був кастинг-менеджером, шукав таланти, допомагав іншим потрапити в кадр, підтримував учасників. І ось тепер, через роки, я сам — в кадрі. Не за лаштунками, а як актор. І не деінде, а саме на СТБ. Це дуже особистий і теплий момент. Відчути, що коло замкнулося. Що ти вже не просто той, хто допомагає іншим реалізуватись, а сам ідеш цим шляхом. На тому ж каналі, з якого все починалося. Для мене це дуже цінно.
