Спецвипуск «Один за всіх»: як маріупольці виживали в бункерах Азовсталі
Поки понад дві тисячі військових захищали Азовсталь від численної навали армії рашистів, одна тендітна жінка рятувала цивільних у своєму бункері від голодної смерті. Тьотя-суп ― саме так називали Наталю Бабеуш діти та дорослі. Вона ризикуючи своїм життям щодня виходила з бункера та під шквальними обстрілами готувала суп на 50 людей. Про останні місяці на Азовсталі, щоденне випробування з приготуванням супу та про що мріяла найбільше ― Наталя розповіла ведучому Сергію Костирі в гостросоціальному проекті «Один за всіх» на СТБ.
Більше на тему: «Один за всіх»: що робити, аби отримати компенсацію за втрачене майно внаслідок війни ― поради експертів
Про рішення ховатися у бункерах Азовсталі
На Азовсталі працював і чоловік, і я машиністом котлів високого тиску. І паралельно викладала у навчальному центрі при комбінаті. Чоловік електрик 6-го розряду. Я знаю, що ще з 2014 року були спеціально обладнані бомбосховища, знала, як вони зроблені. Ця конструкція в жодному разі не дасть тріщини. То був бункер під цехом чоловіка. Він знав, що там є запас води, сухпаїв, він пристосований для цих цілей, тому ми вирішили туди бігти.
Про умови, в яких жили понад місяць і в яких Наталія щодня готувала їжу
З нами було 47 людей. Було дуже сиро, ми прокидалися, а в нас по стінах текла вода. Умови були важкі, було темно 24/7. Ти не знаєш день чи ніч.
Були сухпайки, ми з них варили супи. На 42 людини я варила 30 літрів супу і це не дуже багато, це два половники кожному. На 30 літрів дві консерви кидали та розбавляли водою. Супом я це не назву, вода з кашею. Я їла з чашки, звичайнісінька чайна чашка десь 250 мл. Це була порція для дорослої людини на день. Ще був чай.
Дітей ми годували ще сніданком. В одну консерву я додавала трохи соди, оцту, муки і робила їм щось на кшталт оладок. З гречки, перловки чи рису. Коли як.
Мені наші чоловіки бункера зробили дві кухні. В одну із кухонь прилетів снаряд. Ось буквально ми тільки пішли і почалися обстріли. Ставиш каструлю, одразу тікаєш у укриття, потім знову прибігаєш, бо воно може побігти. Закинув дрова і тікаєш. Прибігаєш ― вже кипить або вже побігло.
Про те, як видобували питну воду
Були запаси води у бункері. Ми залишили її для дітей, а самі вже викручувалися як могли. На 8 березня випав сніг ― це було найбільше щастя, Він був з уламками, ми його збирали та топили на багатті. Було ще кілька дощів, з яких ми збирали воду. Була технічна вода у бочках ― ми звідти зливали воду.
Зливалася вода із системи опалення. Усі можливі та неможливі шляхи ми шукали.
Про те, як тримали зв’язок зі світом та дізнавалися новини
Радіо було. Ловили українські канали. Слухали, що говорять про Маріуполь чи евакуацію. Його послухати теж квест: треба було винести на поверхню і слухати. Це також було небезпечно.
Про евакуацію та життя після Азовсталі
Перше, що ми спробували на волі ― це хліб із маслом. Я не мріяла про ковбасу, смаколики. Мріяла про хліб із маслом. Щоразу коли про це говорю, у мене сльози.
Ми зараз перебуваємо у безпеці, на західній Україні. Нас тут одягли, взули, дали притулок, ми не забути ніким. Жодну людину не кинули. Тепер я дуже хочу написати посібник з військово-медичної підготовки.
Більше на тему: Сергій Костира про волонтерство, спроби піти на фронт та російську пропаганду
