До Дня Державного Прапора України актори улюблених серіалів СТБ поділилися особистими історіями, повʼязаними з нашим стягом. Коли вперше усвідомили його силу, які прапори зберігають як реліквії, де мріють підняти український стяг — щирі й зворушливі спогади про те, чому український прапор — набагато більше, ніж просто символ.
Іван Бліндар, актор серіалу «Підміна», каже, що вперше по-справжньому відчув силу українського прапора у 2014 році.
«Тоді почалися перші окупації. На Сході України та в Криму встановлювали російські прапори, а наші зривали. І коли синьо-жовтий знову повертався на своє місце, я розумів: це вже не просто тканина, не просто символ. Це спротив, гідність, наша сила».
У його житті є кілька особливих стягів. «Один мені подарували військові під час моєї першої поїздки на Схід. А ще був прапор із підписами легендарних бригад — я передав його волонтерам, і, здається, його потім продали на аукціон для збору коштів. Зараз у мене є два дуже дорогі серцю прапори: червоно-чорний із підписами побратимів і синьо-жовтий з автографом одного з останніх живих воїнів УПА — пана Хмари. Це справжня реліквія».
Про те, де хотів би підняти український прапор, Іван говорить із натхненням: «Мрію підняти його на Евересті, біля статуї Христа в Ріо чи навіть в Антарктиді. Але найбільше — у Криму, Донецьку, Луганську. І в кожному українському обласному центрі, де сьогодні йде боротьба. Там, де наш прапор намагаються витіснити, він має майоріти ще вище».
Найбільш зворушливий момент, пов’язаний із прапором, він пам’ятає ще зі студентських років: «В училищі щопонеділка була лінійка, і ми співали гімн. Якось, коли піднімався прапор, я вперше вдумався в кожне слово гімну від початку до кінця. І тоді мене просто накрило — мурашки по тілу, сльози на очах. Я відчув гордість, яка не відпускає й досі. Гордість за те, що я українець».
Олена Лавренюк, акторка серіалу «Кава з Кардамоном»
В день Державного Прапору України я відчуваю той самий трепет і силу, які відчуваю, коли беруся за нову роль. Це загальнонаціональна історія, яку ми творимо разом. Держава, народ — це одна команда, де роль кожного важлива. Кожен жест, кожне слово, кожний день має значення. День Державного Прапора України це не просто календарна дата, а момент, коли вся країна згадує, що синьо-жовті кольори — частина нашої ідентичності.
Більше на тему: Поліна Арно про «Каву з кардамоном», TikTok, штани, замість кринолінів і справжнє ім’я
Сергій Кисіль, актор серіалів СТБ «Просто Надія» та «Лікарка Ковальчук» каже, що сила українського прапора для нього завжди була очевидною.
«Прапор завжди йшов попереду. Під ним ішли в похід, під ним ставали на захист своєї землі. І це не просто традиція — це щось глибше. Я відчув силу прапора тоді, коли побачив, як він тримає й об’єднує людей. Як дає їм впевненість. Це було ще до війни. Але особливо чітко я усвідомив його значення вже під час повномасштабного вторгнення. Прапор має сакральну властивість. Він оберігає. Він надихає. І коли я бачу прапор і українське небо, розумію: я — на своїй землі».
У Сергія є власний особливий стяг. «Мій прапор невеликий, але дуже особливий. Там є напис «Be Brave Like Ukraine». Я купив його перед поїздкою на Сицилію, де знімався у повнометражному фільмі вже після початку повномасштабного вторгнення. Він пройшов зі мною весь шлях. Я завжди носив його із собою, зав’язував на сумочку — і це був не просто аксесуар. У мене завжди було відчуття, що я разом з Україною, навіть коли перебуваю далеко від дому».
Якби він міг підняти прапор у будь-якій точці світу, то зробив би це там, де зараз найбільше потрібна підтримка. «Можливо, на головних площах великих міст країн-партнерів. Щоб усі бачили й знали: Україна є, Україна бореться, тримається і буде. Ми не здамося. Але найважливіше для мене — щоб наш прапор майорів над рідною землею, в кожному куточку України».
Момент, коли від прапора у Сергія йшли справжні мурашки, він пам’ятає чітко. «На початку повномасштабної війни ми бачили, як люди з усього світу — співаки, актори, голлівудські зірки — записували звернення на підтримку України. Багато хто тримав у руках наш прапор. Це викликало хвилю емоцій. Але найсильніше я відчуваю, коли бачу наших воїнів, які піднімають прапори над звільненими містами та селами. Прапор став символом незламності й віри. Це дух нації, який ніхто не зламає».
Вероніка Мішаєва-Яковлєва, акторка серіалу «Підміна», «Просто Надія» зізнається, що справжню силу українського прапора відчула під час боїв за Маріуполь.
«Я усвідомила його силу, коли 86 днів у повному оточенні над «Азовсталлю» майорів український стяг. Досі важко до кінця зрозуміти, яка боротьба за цим стоїть. Наразі в полоні досі перебувають щонайменше 800 бійців бригади «Азов». Ми маємо боротися за них, так, як вони боролися за нас».
У неї є власний особливий прапор. «Мені його подарували рідні, коли ми вперше після деокупації Харківщини повернулися в будинок мого дитинства — на дачу. Ми святкували мій день народження і всюди ходили з цим прапором. За цим абсолютним щастям стоїть багато болю. Я ніколи не забуду, завдяки кому я змогла повернутися туди й розгорнути український стяг. Тепер я ходжу з цим прапором на акції на підтримку полонених».
Якби могла підняти український стяг у будь-якій точці світу, то зробила б це на окупованих землях. «Я б дуже хотіла підняти прапор у кожному місті й селищі, які росіяни окупували. Я вірю, що цей день обов’язково настане. Але, окрім віри, кожен з нас має докладати зусилля щоденними діями».
Момент, який врізався їй у пам’ять, — зі звільненого Херсона. «Жінка у власному дворі діставала прапор з-під землі. Вона сховала його там під час окупації, щоб зберегти. Скільки таких людей, які чекають цього дня!»
Катерина Вишнева, зірка серіалу «Просто Надія»
«Я акторка, мама і дружина військового. На превеликий жаль, усвідомлення, що існує таке свято, як День українського прапора, прийшло до мене лише у 2018 році. Саме 23 серпня 2018 року я стала мамою. Я дуже не хотіла народжувати доньку на День Незалежності, бо це як ділити свято з кимось. Для дітей важливо, щоб цей день був тільки їхній. Я розуміла, що вся країна святкуватиме день народження держави, а я — день народження маленької дівчинки. І саме в той день, коли я народила, я вперше дізналася, що є таке свято.
Особлива цінність українського прапора прийшла до мене вже з повномасштабним вторгненням. Я учасниця Революції Гідності, Помаранчевого Майдану, але настільки глибоко значення стягу я зрозуміла тільки тепер. Мурахи по шкірі, сльози в очах, особливий душевний трепет — от що відчуваєш, коли бачиш наш прапор.
На початку повномасштабного вторгнення ми з донькою виїхали в село, а потім до Литви. І всі вулиці Вільнюса були прикрашені українськими прапорами. Це викликало теплі почуття — підтримки, любові, ніби тебе обіймають. Але особливо сильним був момент, коли ми вирішили повертатися в Україну, незважаючи на те, що війна триває. Це було восени 2022-го. Перетинаєш кордон — і бачиш наш прапор. Маленький, не дуже великий, але він ніби стукає в серце.
І коли ти повертаєшся додому — в широкому сенсі цього слова, не просто в квартиру чи в Київ, а додому, в Україну, — цей стяг набуває неймовірного значення. Він стає символом того, що ти там, де твоє місце. Назавжди».
Анна Коломієць, акторка серіалу «Обмежено придатні»
«Насправді, хотілося б усвідомити силу українського прапора значно раніше — ще до повномасштабного вторгнення, і навіть до 2014 року. Але не буду обманювати: це сталося вже тоді, коли я виїжджала з Харкова, який намагалися окупувати. Я вирвалася у Львів, це була пекельна дорога. І от на вокзалі я побачила український прапор… Синє, синє, синє… І тоді я по-справжньому відчула його силу.
На жаль, особистого прапора я не маю. Але мені здається, варто завести його як великий маленький символ нашої країни.
Якби могла підняти прапор у будь-якому куточку світу, то поставила б велетенський український стяг, щоб його було видно з космосу, у селі, де я провела дитинство, — на Харківщині, зовсім близько до кордону з Росією. Мені дуже хочеться, щоб саме там майорів такий яскравий, гігантський прапор.
Майже всі моменти, пов’язані з українським стягом, викликають у мене мурахи. Особливо зараз — від відео, коли українські військовополонені повертаються додому. Коли вони обіймають прапори, цілують їх, коли їх зустрічають під стягом, коли вони бачать його вперше після полону — неможливо дивитися без сліз. Те саме відчуваю, коли йду Майданом Незалежності повз прапори, які несуть зовсім інші сенси. І навіть коли їду за кордон і бачу український прапор — одразу мурашки, бо я знаю: це мої люди».
Більше на тему: Михайло Кукуюк: серіал «Лікарі» дали мені можливість приміряти нову сторону себе
Акторка Любава Грєшнова зізнається, що силу українського прапора відчула ще в дитинстві.
«Я зростала в мальовничому українському селі, – розповідає вона. – За тином бабусиного городу колосилося довге поле пшениці, і я завжди милувалася тим, як воно зливається з блакитним небом. Тоді я розуміла, що саме ця непоборна краса і є наша сила. Коли беру прапор у руки – на серці тепло та ніжно від усвідомлення глибини нашого коріння».
У домі акторки державний прапор займає особливе місце. «Наш сімейний прапор мені подарувала мама багато років тому, – ділиться Любава. – Він завжди зі мною! Я не вивішую його тільки на державні свята, він прикрашає мій дім щодня. Для мене це джерело сили, натхнення і нових звершень. Тим більше, коли цей символ подарувала рідна людина».
Грєшнова зізнається, що український стяг завжди возить із собою у поїздки: «Я б піднімала прапор скрізь, щоб якомога голосніше нагадувати про Україну. Щоб світ бачив і чув нас, щоб не заплющував очі на наш біль. Власне, саме так я і роблю – коли їжджу з турами Європою та світом, я популяризую нашу мову, наш прапор і наші принципи».
Найсильніше ж акторка відчула міць прапора під час звільнення Харківщини. «Я цілодобово сиділа в новинах і щомиті чекала, коли піднімуть прапор над моїм селом. Пів року в окупації були мої родичі і мій дім. Моє селище – найближче до кордону, і я чекала затамувавши подих… Коли я побачила, як українські військові підняли прапор у моєму селищі – це був абсолютний катарсис. Це не просто мурахи… Це гіркі сльози абсолютного щастя і вселенської вдячності. Цей момент я запам’ятаю на все життя».
Читайте нас також у Viber та Telegram СТБ