Зірка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка та актор серіалу «Кохання та полумʼя» Михайло Кукуюк ексклюзивно для сайту СТБ розповів про свою нову роль у серіалі «Лікарі». Як відбувалося перевтілення у медика, що допомагало зануритися в атмосферу операційної та чим стала особливо цінною ця робота для актора — читайте в інтерв’ю.
Михайле, ваша роль у серіалі «Лікарі» — це значний антипод тим персонажам, яких ви часто граєте. Розкажіть, як відбувалося перевтілення: чи довелося освоювати нові професійні навички?
Зараз час змін — і для світу, і для кожного з нас. Я теж відчув, що настав момент змінюватися. Чому я маю залишатися осторонь, якщо все навколо змінюється? Ролі, образи, уявлення — усе переглядається. Ті, кого раніше вважали героями, сьогодні можуть стати об’єктом критики. А ті, кого свого часу не сприймали, несподівано стають прикладом для інших. І я — просто частина цього процесу. Щоб увійти в нього, потрібно бути уважним, прислухатися до світу — і він сам підкаже, куди рухатися далі.
У серіалі «Лікарі» ви не просто граєте медика, а берете участь у сценах операцій. Наскільки складно було увійти в цей процес? Чи проходили спеціальні консультації з лікарями, вчилися правильно тримати інструменти, реагувати на «клінічні» ситуації? І чи були моменти, коли ставало моторошно — навіть попри те, що це знімальний майданчик?
У моєму житті театр і медицина завжди йшли десь поруч. У мене багато друзів-лікарів, у батьків удома — повне зібрання медичної літератури (до сих пір не знаю, навіщо воно їм було, але я перечитував усе з цікавістю). Навіть база, де репетирував мій музичний гурт, знаходилася в медучилищі… Для мене професії актора, медика й священника мають щось спільне: у кожній є служіння, контакт із людським болем і відповідальність. Тому якогось «моторошного» бар’єру не виникало. Було цікаво, місцями складно технічно — але дуже захопливо. Ми справді консультувались із лікарями, вчилися тримати інструменти, правильно реагувати на клінічні ситуації. Все для того, щоб глядач повірив у те, що бачить на екрані.
Чи довелося переглядати реальні операції або медичні відео для підготовки?
Так, я справді переглядав медичні відео — навіть старі, ще чорно-білі. Більшість із них були з галузі психіатрії. Крім того, мені дуже допомогли особисті розмови з військовими, військовими лікарями та парамедиками — під час наших виступів у шпиталях і військових частинах. А ще на знімальному майданчику ми мали чудову консультантку — пані Олександру. Усе це неабияк допомогло мені підготуватися до ролі й краще зрозуміти, як поводиться справжній медик.
Більше на тему: Поліна Арно про «Каву з кардамоном», TikTok, штани, замість кринолінів і справжнє ім’я
Яка найважча або найнеочікуваніша сцена у «Лікарях» для вас особисто?
Прошу вибачення, але, мабуть, не здивую вас відповіддю. У нас неймовірна команда — режисери, оператори, партнери на майданчику, і, звісно, пані Канішевська, яка є справжнім серцем нашого проєкту. Завдяки цьому якихось критично складних сцен для мене не було. Якщо й виникали труднощі, то вони були радше як цікаві задачі — ті, що хочеться розв’язати із задоволенням.
Який факт про вас здивував би навіть найближчих друзів, якби ви вперше це озвучили публічно?
Мабуть, і тут нічим особливо не здивую. Усі мої захоплення, слабкості й хобі давно відомі: тварини, рокʼнʼролл і поезія. Особливо поезія — вона зараз, по суті, й є основою всього, що я роблю: на фронті, в шпиталях, у військових частинах, під час зборів для військових… Я волонтерю, граю в театрі імені Івана Франка — але про це всі знають. Тож, напевно, жодних несподіваних «таємниць» у моєму випадку немає.
Чим ви реально пишаєтеся, але про це чомусь не розповідаєте публічно? Це може бути не з професії — щось особисте, людське.
Не можу сказати, що саме пишаюся — скоріше, щиро радію й тішуся з того, що цей страшний час подарував мені справжніх друзів. Переважно це військові та волонтери. Я вже не уявляю себе без них. Через два-три дні — і я вже знову збираюся до них із виступами. Це дуже особисте, дуже тепле — і, мабуть, найцінніше, що маю зараз.
Більше на тему: Режисер Аркадій Непиталюк – про серіал «Обмежено придатні», говірку в кіно та комедійне сприйняття життя
Чи є у вас роль мрії — той персонаж, якого ви ще не зіграли, але дуже хочете? Можливо, це хтось із літератури, історії чи взагалі вигаданий герой?
Тев’є-молочар. Я про це, здається, вже в кожному інтерв’ю говорив. Мабуть, зі своєю роллю-мрією я вже всім набрид — але нічого не можу з собою вдіяти. Це персонаж, який мені надзвичайно близький.