Цієї суботи, 15 квітня, об 11:00 на телеканалі СТБ відбудеться премʼєра документального фільму «Мистецтво на війні», знятого Обʼєднанням українських продюсерів, SPACE Production та німецькою компанією BROADVIEW. У фільмі українські музиканти, художники, скульптори та мистецтвознавці розповідають про важливість культури під час війни, а деякі – про те, як з митця перекваліфікуватись у військового. Один із героїв фільму – Андрій Хливнюк, український музикант, вокаліст, автор текстів гурту «Бумбокс», а від початку війни – рядовий Сил Оборони України. Про те, як йому вдається поєднувати дві різні професії – в інтерв’ю.
Андрію, як вдається поєднувати два такі різні світи – роботу на фронті та тури?
Це дві паралельні реальності, які ніяк не перетинаються – робота в рок-гурті і в патрульній поліції. До того ж, ми не патрулюємо вулиці, ми патрулюємо небо. Штрафи приносимо повітрям окупантам. А потім я їду і… ніби так і треба, просто співаю, відриваюсь, готовий стрибнути людям на руки в залі, виконуючи романтичні, драйвові і ліричні пісні. Ти повертаєшся з одного свого нормального стану в інший свій нормальний стан.
Ти погоджуєшся з тезою, що те, що ми робили до війни, зараз не має значення?
Аж ніяк. Те, що ми робили до війни має надваждиве значення. В тому числі для нашої перемоги. Зокрема, якби я не займався своєю улюбленою справою до війни, я не мав би довіри людей зараз.
Більше на тему: «Мистецтво на війні», «Блекаут. Різдво» і «Водна поліція»: СТБ готує до ефіру одразу три прем’єри українського виробництва
Розкажи про діяльність під час війни на іншому фронті – військовому та волонтерському.
На початку весни був задіяний у добровольчому підрозділі «Софія» під командуванням Одувана, потім брав участь у гуманітарних місіях в Київській області і не тільки. Цей підрозділ став поліцейським. Хтось з хлопців захотів в армію і долучився до Сил Спеціальних Операцій, хтось пішов в ЗСУ, хтось почав опікуватися безпосередньо медичним забезпеченням деокупованих територій. Моїм завданням було оснащення підрозділу. Потім виник напрямок аеророзвідки, а пізніше – ударної безпілотної авіації. Думаю, що у цій війні виграють логістика та розум. Тож дуже важливим є забезпечення нашої армії всім необхідним.
З 2014 року гурт «Бумбокс» не виступає в росії. Яка була реакція їхньої аудиторії на це рішення? Як думаєте чи усвідомлювали вони до кінця, чому ви це зробили?
Аудиторія, яка колись була у нас в пострадянському просторі, розділилася ще в 2014 році на тих, хто розуміє, що відбувається, і на тих, хто ні. Пояснювати це такій величезній кількості людей – річ марна. Або в людини є критичне мислення і вона все розуміє, або робить інший вибір. Якщо вона слідкує за моєю офіційною сторінкою чи сторінкою гурту, і їй цікаво, чому цей чувак, який співав про «вахтеров», зараз вдягнув військову форму – вона може проаналізувати події та зрозуміти. Якщо пропаганда не дає їй такої змоги, то вона в зоні ризику. Очільники і, відповідно, громадяни країни, де я був популярний, намагаються нас знищити, зруйнувати наші будинки, інфраструктуру, вбивають наших дітей, ґвалтують жінок, займаються мародерством. Для мене це очевидно, як і для всіх жителів моєї країни, і всього цивілізованого світу. Їм промили сильно мозок, підмінили поняття любові до своєї крани і культури на поняття любові до нелюдської диктатури, схожої на всі інші диктатури різних часів, як дві краплі води…Ті, в кого інтелекту достатньо, щоб розуміти, що їхня країна веде загарбницьку війну на знищення цілої нації – або просто втекли, або в процесі еміграції, або чинять опір, який можуть чинити. Інших не перевчити. А нам залишається діяти, аби найближчі, найрідніші наші залишилися живими. Усе дуже просто.
Чи вважаєте ви, що музика, яку ви пишете, і вся ваша діяльність як артиста є ще одним фронтом?
Музика завжди була, є і буде виконувати функцію хвіртки у світ, де не існує зла. Музика, як і будь-яке мистецтво, має мету, щоб людина могла відпочити від буденності. Вона – надзначуща, тому що люди, які зараз приходять на концерт, не тільки отримують порцію пісень, з якими асоціюють себе, свою юність, вони ще й приходять за відчуттям єдності і сили жити далі. Адже еміграція – це теж складне випробування для людей, які не збиралися цього робити. Ну хоча б на прикладі моїх дітей. Коли в перші дні навали вони опинились за кордоном, і до них підходили іноземці, аби сказати якісь теплі слова і спитати, може їм щось потрібно, для них це було шоком і стресом. Доня моя плакала… Українці не звикли відчувати себе біженцями.
Чи є такі пісні, написані раніше, які дуже корелюються з нинішніми подіями для вас?
Всі пісні – це метафори, це образи. В залежності від того, які найгостріші емоційні відчуття у аудиторії зараз, ті сенси і виринають назовні. Ну от, наприклад, є пісня «Дурень», записана багато років тому. Вона про стосунки людей, про те, що навіть після розриву один із коханців продовжує кохати свою партнерку чи партнера. Вона докорінно змінила свій сенс зараз. «Знищено переправу між нами, останній міст» – тепер це той злощасний Кримський міст. «Міста мої у вогні» – те, що було метафорою раніше, стало реальністю нашого життя зараз. Багато фраз змінили свій сенс, про це кажуть і люди після концерту. «Цей світ під три чорти несеться, як вибуху хвиля, як річкою крига» з пісні «Безодня» була записана до вторгнення. А зараз ці слова для багатьох людей з езопової мови перейшли в пряму.
Тож чи є мистецтво зброєю?
Мистецтво – це потужна зброя в інформаційній війні, яку ми виграємо. Тому що на нашому боці правда. Це очевидно для всіх, окрім шовіністів, які назначили себе «вєлікімі».
І останнє. Як ви думаєте, яким буде мистецтво України після перемоги?
Дізнаємося разом. Навіть уявити собі не можу, яким воно буде, але сподіваюсь, що ми з вами, друзі, все це побачимо на свої очі і посміємося. В хорошому сенсі – порадіємо.
Читайте нас також у Viber і Telegram СТБ