Війна торкнулася кожного. Хтось збирає гуманітарну допомогу, хтось будує укріплення, хтось узяв до рук зброю. А хтось змушений рятувати і вивозити своїх близьких з-під авіаційних і ракетних ударів. Коли перший страх за життя відступає, приходить розуміння безповоротності матеріальних втрат ― оселі, одягу, побутових речей, усього того, що ще нещодавно робило життя комфортним. Як за таких умов зберігати спокій і не впадати у відчай? За що подумки триматися, щоб жити далі? На ці запитання відповіла психологиня, кандидатка психологічних наук Ірина Тичина
- У мене немає дому, але я і мої рідні живі. Живі ― отже, все решта теж буде. Цю думку варто повторювати собі, як мантру, бо життя ― найголовніша цінність.
- У мене немає дому, але поряд є люди, важливі для мене. Це означає, що є спілкування, є стосунки ― головні речі, які становлять емоційний зміст життя. І саме у взаємодії, спілкуванні, контакті з іншими можна черпати енергію і сили.
- У мене немає дому, але я можу мріяти, будувати плани, визначати ближню і далеку перспективу. Це означає мати точку відліку «тут і тепер», дивитися вперед і не озиратися назад. Тому що є речі й події, які неможливо змінити і неможливо повернути назад. Однак можна фокусувати увагу на тому, що вдалося зберегти і що можна зробити сьогодні та в майбутньому.
Більше на тему: Нас не треба рятувати: Злата Огнєвіч про російську агресію