PCEtLSA8c2NyaXB0IGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWlkPSIxMjQ5Ig0KZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tZm9ybWF0PSJmdWxsc2NyZWVuIiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1zaXRlX2lkPSJTVEJfRnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tY29udGVudF9pZD0ic3RiLnVhIiBzcmM9Imh0dHBzOi8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMTEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4gLS0+

#Можутьвсе: «Я соромлюсь свого тіла» — згуртуватися разом заради великої мети

05.10.2018

Вікторія Фіогностова — лінійний продюсер. Саме вона працює над створенням одного з найулюбленіших проектів телеканалу СТБ — «Я соромлюсь свого тіла». В рамках кампанії #можутьвсе про неймовірні творчі команди СТБ Вікторія розповіла про те, як важливо мати згуртовану команду, вміти співчувати, допомагати і досягати великих цілей.

14721728_10205858924391390_3534890760446105751_n

Це правда, що команда «Я соромлюсь свого тіла» пропускає історію кожного учасника через себе? І який герой проекту вас вразив найбільше?

Звичайно, всі учасники проекту для нас дуже близькі люди. І за кожного ми переживаємо так, як за себе. За 5 років роботи над проектом для мене найскладнішим як фізично, так і морально був випадок з Оксаною Білошицькою. Це жінка, у якої був жахливий лімфостаз ніг. У неї одна нога важила понад 150 кг, тобто в сумі вага жінки становила понад 400 кг! Але, на жаль, такий діагноз у нашій країні не лікується. І одна з клінік в Німеччині готова була її прийняти. Три роки тому, коли Оксана ще могла ходити, клініка виставила рахунок за місяць лікування – 12 тисяч євро. Зрозуміло, що у звичайній родині, яка живе в Житомирі, таких грошей не було.

Саме тоді Оксана звернулася по допомогу до вас?

Ні, Оксана з сім’єю три роки зверталися до Міністерства охорони здоров’я. І за цих три роки рахунок дуже збільшився —  250 тисяч євро за рік лікування! І це було саме тоді, коли Оксана вже злягла. Але за три роки гроші все ж виділили. Тоді на нашому проекті виникло питання про транспортування хворої. Адже людина не ходила на той момент вже цілих півроку! Всі швидкі допомоги, в які ми зверталися, нам відмовили.

У чому тоді полягала проблема? Чому транспортування Оксани було настільки важкоздійсненним?

Проблема полягала саме у великій вазі Оксани. Машини не могли витримувати такий вантаж. Тоді нам допомогла тільки одна служба перевезення, яка зробила спеціальний металевий каркас, спеціально під вагу Оксани. Потім настав день Х: ми отримали відповідь з клініки про те, коли ж Оксані їхати. Головною проблемою було відкриття річної візи в Німеччину за два тижні (хоча вона взагалі розглядається майже 3 місяці). Я працювала над цим, хоча знала, що часу у нас дуже мало.

З якими труднощами ви стикнулися на цьому етапі?

Складнощів у роботі завжди було дуже багато з усіма учасниками. Але ситуація з Оксаною – найбільш показова. Саме в той момент ми стикнулися з усіма «принадами» наших структур. У мене вдома досі лежить кілограмова папка, яку я щодня возила в посольство Німеччини, щоб вони прискорили процес розгляду цієї річної візи. Я спілкувалася безпосередньо з відомством Німеччини. Плакала, збирала всі документи і знову плакала. Адже в посольство ми приносили листи і від клініки, і від нашого каналу з проханнями розглянути питання якомога швидше.

Ось в цьому, напевно, великий мінус нашої бюрократії. У тому, що це все робиться листами, довго, і всі чекають якихось папірців. Тоді я просто щоранку приїздила в посольство Німеччини. І коли вже залишалося мало часу, то я просто кричала, плакала і благала працівників посольства про цю візу! Адже у нас на руках було вже все: перевезення, гроші на лікування, супровід. Але вони просто розводили руками.

Ви так близько брали ці історії до серця…

Так. Тому що для мене це було особливим болем. Вся команда «Я соромлюсь свого тіла» робила і продовжує робити неймовірні речі. Але навіть незважаючи на те, що ми всі дуже позитивні і смішні, нам доводилося дуже багато плакати і пропускати цей біль через себе. Ось навіть ця Оксана, наприклад, – начебто вона чужа людина, учасниця проекту… Але всі наші учасники стають такими рідними, що ми за них хвилюємося, як за наших близьких. Саме тому ми відчуваємо весь цей біль разом з ними, але розуміємо, що у нас іноді можуть бути зв’язані руки.

Але все ж багатьом людям команда проекту «Я соромлюсь свого тіла» допомогла. Можна навіть сказати, що подарувала нове життя…

Так, звичайно, ми кілька разів дарували нове життя в прямому сенсі! Але бувають ситуації і такі, як ця. Адже вона дуже показова. Нам не допомагала навіть жменя заспокійливих щоранку. Співробітники дивувалися: як всього за два тижні я вивчила німецьку. Але ж це було неважко – ми перекладали листи всім офісом. І коли я переглядаю зараз всі листи і згадую виконану роботу, то розумію, як важливо, щоб всі структури працювали злагоджено.

І найприкріше в цій ситуації те, що вони відкрили цю візу на день пізніше, ніж ми просили. Все вирішив просто один день. А у нас, між іншим, вже була підв`язана швидка допомога, рятувальна бригада, пожежна служба, клініка Червоного хреста в Німеччині… Але тоді Оксана все-таки поїхала лікуватися.

Чому вам так запам’яталася саме історія Оксани?

Тому що ця історія повинна навчити людей ходити в лікарні. Не тоді, коли вже неможливо змінити ситуацію, а постійно. Знаєте, коли Оксана вже лікувалася в клініці, мене шокував один дзвінок. Мені сказали, що вона померла. Описати весь спектр емоцій, який я тоді відчувала, — нереально.

Пам’ятаю, як ми познайомилися, як її відправляли в клініку… Але все ж в той момент у мене всередині все обірвалося. Адже якби вона поїхала 3 роки тому, тоді, коли лікування було всього лише місяць, її можна було ще врятувати. Можливо, це буде хороший урок для всіх тих людей, які звертаються до держави з проханням виділити гроші. Так ось: домагайтеся! Ходіть, шторміть, тому що в нашому випадку все робилося проти людини.

Я точно знаю, що все можливо, тільки згуртувавшись разом. Держава, добрі люди, ми (як медичний проект) можемо досягати дуже великих цілей, великих ідей. Ми можемо лікувати людей і давати шанс на життя. Бо якщо навіть одна ланка не працюватиме на 100%, то зусилля і робота затягуються на місяці, роки, і люди просто помирають. Оксани не стало в грудні, і мені досі боляче від того, що все було б можливо, якби робилося вчасно.

Зараз ви підтримуєте спілкування з іншими учасниками «Я соромлюсь свого тіла»?

Звичайно! Ми досі добре спілкуємося з учасниками, які були у нас на проекті. Адже вони – наша велика сім’я, яка за ці 5 сезонів зробила здоровими більше сотні людей! І всі вони такі позитивні! Ви б бачили, як ми радіємо при кожному поліпшенню їхнього здоров’я! Ми просто заряджаємося їхнім настроєм! І я б хотіла додати до #можутьвсе ще один хештег – #япишаюся. Адже я пишаюся тим, що працюю на «Я соромлюсь свого тіла», і цей проект – це моя сім’я і сім’я наших учасників. Ми щиро вміємо співчувати, допомагати, підтримувати, любити… І це —  найголовніше!

Читайте більше цікавих новин у Viber та Telegram СТБ.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: