Поліна Арно про «Каву з кардамоном», TikTok, штани, замість кринолінів і справжнє ім’я

Молода акторка Поліна Арно в інтерв’ю розказала про свій теледебют в «Каві з кардамоном». І поки глядачі в очікуванні продовження драми, знайомимо вас із новою героїнею. Про роботу із легендарною Адою Роговцевою, TikTok, штани, замість кринолінів і справжнє ім’я Поліни Лавренюк в матеріалі STB.UA.

Велике інтерв’ю акторки серіалу «Кава з кардамоном. Сила Землі» Поліни Арно

Минув рік від початку зйомок другого сезону серіалу «Кава з кардамоном. Сила Землі». А яким був твій перший день на майданчику — що найбільше закарбувалося в пам’яті?

 —  Так, цей день я пам’ятаю дуже добре! Ми знімали біля головного корпусу КПІ. Було неймовірно холодно, справжня зима, а на мені — легенький костюм: тонесенькі штанці, які зовсім не гріли. Ще й вперше мені прикріпили треси — накладне довге волосся, і це було дуже незвично: голова буквально стала важкою, наче з гирею. Через це трохи дратувалась — не без того, але водночас мене переповнювало хвилювання!

Я не одразу знімалась у кадрі — спершу допомагала на майданчику та вела тік-ток проєкту. Була максимально занурена в атмосферу, жила нею. А згодом уже приєдналася до знімального процесу як акторка.

Я постійно повторювала собі: «Невже це справді зі мною? Нарешті я на знімальному майданчику — не як помічниця, не як та, хто приносить каву чи допомагає з костюмами, а як акторка в кадрі!» Це здавалося майже нереальним. І тільки коли я повернулася додому після першого знімального дня, лягла в ліжко — на мене накотило справжнє, глибоке щастя. Ось тоді я по-справжньому відчула: я в проєкті, я в ролі, я тут.

Я ще добре пам’ятаю, як ти на майданчику буквально диригувала всім, коли справа доходила до TikTok-контенту. Як справжня бекстейдж-режисерка: всі актори по команді вишикувались, тренди вивчені, рухи чіткі. Як ти взагалі затягнула Аду Роговцеву  у цю історію?

 — Ой, це був суцільний кайф! Все почалось ще до старту зйомок. Ми поїхали з режисеркою Ірою Громоздою на скаутинг локацій, цілий день бродили, вже втомлені й голодні — і я тоді зняла своє перше відео в TikTok під «хеппі-хеппі-хеппі». Запостила його вже після виходу анонсу другого сезону. І подумала: ну, буде просто собі відео. А воно — бах! — і 100 тисяч переглядів! Для нової сторінки це було щось шокове. Я навіть не очікувала, що така штука стане маленькою візитівкою нашої «Кави».

Спочатку все виглядало скромніше — бекстейдж, моменти з майданчика. А потім я подумала: а чому б не додати трохи фану? І почала залучати акторів до трендів, до танців. Потроху всі звикли: якщо Поліна йде з телефоном, значить, буде новий TikTok. І це вже не обговорюється (усміхається). Деколи навіть самі вигадували рухи, імпровізували. Старшим акторам іноді важко було вивчити сам тренд, але вони собі щось придумували — «туди-сюди, опця-гопця-дрипця», як я це називаю.

Ну як ми бачимо по TikTokах — навіть Ада Роговцева не втекла від твоїх рейдів з телефоном? Як тобі це вдалося?

 —  Та так і є! Я ж навіть Аду Миколаївну «затягла» в TikTok — і вона, до речі, реагувала на все це з великим гумором. Абсолютно спокійно ставилась. Могла посміхнутись у камеру, підтримати якийсь момент — і це було неймовірно тепло!

Всі загалом сприймали ці історії з позитивом. Особливо коли бачили, як ролики набирають по кілька десятків тисяч переглядів — одразу з’являвся спортивний інтерес. Я, звісно, завжди підходила з повагою: ніколи не лізла, коли йшли серйозні сцени, все знімала або на обіді, або в перерві.

І справді — майже весь акторський склад у якийсь момент «попався» на мій TikTok. Дехто кайфував від цього ще з першого дня — наприклад, Олексій Гнатковський, йому такі штуки просто в радість. А хтось спочатку дивувався, але потім звикав і вже сам питав: «Поліно, а що сьогодні будемо знімати?» Я   ж була наполеглива — від мене просто так не сховаєшся (сміється).

Ада Роговцева — легенда, а ти не лише працювала з нею в кадрі, а й знала її ще до початку зйомок. Чи допомогло тобі це на майданчику — чи, навпаки, лише додавало хвилювання?

 — Так, ми були знайомі ще до серіалу. Моя мама, Олена Лавренюк, грає з Адею Миколаївною у виставі, тож вона мене вже знала — бачила мене ще зовсім маленькою. Але, чесно? Це мені зовсім не полегшило завдання на знімальному майданчику. Навпаки — я тоді ще була дитиною, коли ми познайомились, а під час зйомок мене просто накривало від хвилювання.

Я настільки переживала, що забувала текст — серйозно, мене буквально трясло. І в такі моменти Ада Миколаївна завжди була дуже уважною та теплою. Підходила, брала мене за руку й казала: «Поліно, дихай. Спокійно. Зберися». Просто стояла поруч — і цього було достатньо, щоб я прийшла до тями.

Якось вона помітила, що я часто «ковтаю» слова — думаю швидше, ніж встигаю говорити. І от одного разу, коли на майданчику якраз вимкнули світло, ми всі сиділи з ліхтариками, — вона запропонувала зробити вправу. Ми сіли в куточку, взяли мій текст і хвилин двадцять вимовляли кожне слово повільно, чітко, по черзі. Це був дуже зворушливий момент — не як між актрисами, а як між Учителем і Ученицею.

Судячи зі світлин зі зйомок, твоя героїня в серіалі явно вирізняється з-поміж інших. Вже хоча б тим, що замість кринолінів — штани. Не надто типова дівчина для XIX століття, правда?

 —  Абсолютно! Моя героїня — однозначно не з числа тих, хто підлаштовується під правила епохи. Вона одягається і поводиться так, як хоче сама, а не як «прийнято». У неї чоловічий одяг, але не для епатажу — скоріше для зручності: вона ж багато часу проводить верхи, їздить по справах, рухається, діє. У цьому є глибока свобода.

Вона пише вірші — що вже само по собі було нетиповим заняттям для жінок у той час. А ще сміливо заходить у місця, де її не чекають і куди їй, за всіма тогочасними уявленнями, «не можна». Але вона все одно йде.

Вона не боїться бути іншою. Вона не хоче заміж просто тому, що так треба. Бо вважає, що шлюб для жінки — це, грубо кажучи, домашній полон. А вона хоче більшого. Її дух бунтарства — це не поза, а природна потреба бути собою. У певному сенсі — вона такий собі феміністичний прототип XIX століття. Дуже жива, цільна і протестна.

Більше на тему: Перший досвід в кіно: Іван Довженко про свою роль у продовжені серіалу «Кава з кардамоном. Сила землі»

Є в твоїй героїні щось знайоме, впізнаване. А якби спробувати провести паралелі — з ким би ти її могла порівняти з уже існуючих екранних персонажів?

 — Хоч це й не зовсім точне співпадіння, але мені моя героїня трохи нагадує Енолу Холмс — з фільмів про сестру Шерлока. Вона така сама енергійна, постійно встряє в якісь авантюри, потрапляє в халепи, але при цьому не зупиняється. Їй на кожному кроці кажуть: «Тобі не можна», «У тебе не вийде», — а вона все одно йде і робить по-своєму.

У них спільна ця внутрішня незалежність і протест проти обмежень. Вони обидві — трохи не по своєму часу. І в одязі — теж: і Енола, і моя героїня іноді обирають штани, зручність замість жіночих норм. Ну і звісно, присутній чіткий феміністичний вайб. Тож думаю, хто любив Енолу — той полюбить і мою героїню.

Другий сезон «Кави з кардамоном. Сила Землі» обіцяє більше підліткової драми. Можна припустити, що й романтична лінія не омине твою героїню? Чи я правильно здогадуюсь, що тут десь поруч — новий серцеїд українського кіно Іван Довженко?

 —  (сміється) Ну а як же без цього? Любовна історія буде — зі своїми поворотами, викрутасами й несподіванками. Але подробиць не відкриватиму, щоб не зіпсувати інтригу. Скажу лише: глядачі точно не будуть розчаровані.

Більше на тему: Олена Лавренюк: «Театр і кіно – це дві різні стихії, і кожна з них унікальна»

У фінальних титрах ти  будеш фігурувати як Поліна Анро, а не як Поліну Лавренюк.  Чому вирішила взяти інше прізвище для акторської кар’єри?

 — Так, саме в «Каві» я дебютую як Поліна Анро — і це було свідоме рішення. Коли я зрозуміла, що акторство — це не хобі, а моя професія, то відчула: потрібно відмежувати себе від прізвища мами та тата. Не тому, що я ними не пишаюся — зовсім ні. А тому, що хотілось уникнути зайвих упереджень.

Бо одразу починається: «А, ну все ясно. Прізвище відкрило їй двері, батьки ж у кіно — от і влаштували». Я не хочу доводити свою спроможність через чиєсь «а вона просто донька когось». Хочу, щоб на мене дивилися як на акторку, а не як на «чиюсь дитину». І це була моя ініціатива.

Тоді логічне питання — чому саме Анро? Це ж не українське прізвище. Є якась історія?

 —  Є, але дуже прозаїчна (сміється). Їхали ми з мамою машиною й обговорювали, якесь інше прізвище взяти — але нічого не «звучало». І вирішили просто вбити в Google: «унікальні прізвища» чи щось типу того. І перше, що випало, було — Анро. Звучало добре, візуально красиво виглядає, легко запам’ятовується. От і зупинились на ньому. Така от магія гугл-генератора.

Ти нам якось  в кулуарах розповідала, що вчишся в мистецькому коледжі в Лондоні. Дуже цікаво — поділися подробицями!

 — Спочатку я потрапила до британської школи — і чесно, це був доволі складний період. Хоч я й говорила англійською, але аналізувати літературу чи вчитись математики в іншій мовній і культурній системі — зовсім інша справа. Було важко. Єдине, що рятувало — поруч була ще одна українка, і ми якось тримались разом.

А от вже мистецький коледж — це зовсім інша історія. Це моє місце. Тут усі одержимі творчістю: актори, режисери, художники. Постійний двіж — разом вчимося, ходимо на вистави, готуємо проєкти. Наприклад, нещодавно я стояла на світлі під час концерту — і це теж був крутий досвід. Але зрозуміла: сцена все ж моє.

Як взагалі відбувається вступ до такого коледжу? Чи все залежить від результатів GCSE — британського аналога наших ДПА?

 — Ні, там це не так просто. Це ж мистецький заклад, і оцінки зі шкільних іспитів далеко не головне. Головне — «піймати вайб». Директор особисто спілкується з кожним абітурієнтом, щоб зрозуміти, чи дійсно він живе творчістю, чи «горить» цим. Я навіть знаю випадки, коли до коледжу не брали дуже успішних учнів, бо вони просто не «вписувалися» в атмосферу. Тож, більше ніж оцінки, тут цінують справжню пристрасть і внутрішню іскру.

А як насправді виглядає життя в британському гуртожитку? Бо ми ж звикли бачити це в кіно — студентські вечірки, дивні сусіди, драми… Розкажи, як  в тебе?

 — Та ну, все дуже схоже на ті серіали! Спочатку я жила на кампусі з однією дівчиною, яка була трохи дивакуватою: щоранку голосно молилась, не давала мені спати, а над ліжком у неї висів якийсь дуже артхаусний Ісус — навіть я не зрозуміла, що це було (усміхається). Ще вона постійно вигадувала якісь історії — то казала, що з Англії, то раптом, що з України. Одного разу, коли я розмовляла з мамою по телефону і сміялась, почула, як вона розповідає своїм батькам, що я тут плачу і мені все не подобається. Я була в шоці!

Зараз я вже переїхала в інший гуртожиток і живу сама. Кімната невелика, але дуже затишна — на стіні величезний прапор України, поруч карточки з улюбленими фільмами і картонні постери українських поетів. Це мій маленький куточок, де я відчуваю себе як вдома.

Більше на тему: Олена Лавренюк про новий сезон «Кави з кардамоном»: Це вже зовсім інша Анна

Як тобі вдається поєднувати навчання в коледжі з роботою на знімальному майданчику? Чи легко тебе відпускають до України посеред навчального року?Одногрупники не заздрять, що ти вже знімаєшся ?

 — Керівництво коледжу ставиться до моєї роботи з розумінням і завжди йде назустріч — тому з цим проблем немає. А от серед друзів я не особливо афішую свою акторську діяльність, але, звісно, вони все одно дізнаються. Особливо через ТікТок — часто скидають мені посилання: «Оh, Polina, look, it is you». (сміється). Заздріості у них немає, навпаки — підтримка повна. Це дуже цінно.

Читайте нас також у Viber і Telegram СТБ