Катерина Вишнева про свою героїню у серіалі «Просто Надія» та особистий досвід, який відлунює в ролі
Акторка Катерина Вишнева — про життя між сценою і реальністю війни, силу жіночої підтримки та другий сезон «Просто Надія», у якому її героїня Лєнка стає ще глибшою й ближчою до глядача. У відвертому інтерв’ю для СТБ вона розповіла про власний досвід дружини військового, материнство під час війни, а також про те, чому сьогодні особливо важливо дивитися українські історії — теплі, чесні й такі, що об’єднують….
Інтервʼю з Катериною Вишневою: що розповіла акторка
– Як змінилася ваша героїня у другому сезоні?
– Дивіться, моя героїня в «Просто Надії» відрізняється від першого сезону тим, що вона — дружина військового і мама, яка веде бізнес, живе, працює, виховує дитину під час війни. І з тим бекграундом вона намагається бути повноцінною подругою, жінкою, мамою, давати своїй дитині максимум. Але цей тривожний сигнал у ній ніколи не стихає: як він там, що з ним.
У серіалі є й смішні сцени, коли вона не хоче народжувати без нього, бо розуміє, що попереду багато чого буде без нього. Їй хочеться прожити навіть ці надважливі й трепетні моменти разом із ним. Нехай таким істеричним, суперемоційним методом, можливо, десь доведеним до абсурду й гротеску — але для неї це дуже важливо, щоб він був у її житті не лише дзвінком у телефоні.
Я в реальному житті дружина військового вже понад три роки, і я знаю, як це. Я теж мама дитини під час війни. Я граю в театрі, знімаюся в кіно, я викладачка. Я бачу багато дітей, у яких тато на фронті. А ще я працюю з театром ветеранів, де ми ставимо вистави, написані самими ветеранами. І одна вистава — моя дебютна як режисерки — саме про жінку з такою ж долею.
У кожної з нас є своя історія, і кожному з нас потрібна підтримка. Просто трохи бути уважнішими, добрішими, теплішими одне до одного. Про це важливо говорити. Це важливо не знецінювати.
– Чому глядачам точно варто подивитися другий сезон «Просто Надія»?
– Другий сезон «Просто Надія» — це тепла сімейна історія про реалії сьогодення, про дружбу, підтримку, надію та теплоту. Це все, чого нам зараз не вистачає.
Усі ми хочемо вірити, що настане happy end і будь-яка складна ситуація завершиться добре. Це тепле сімейне кіно, яке об’єднує декілька поколінь.
– Як би ви описали свого персонажа трьома словами зараз?
– Моя Лєнка — так само шалена, емоційна, дуже тепла і вже, мені здається, рідна. Я отримала дуже багато відгуків про перший сезон — від жінок різного віку, які казали, що мріяли б мати таку подругу, як Лєнка.
Для мене вона — втілення тієї шаленої енергії й підтримки, яка не дає опускати руки.
– Чи були якісь кумедні або неочікувані моменти на зйомках другого сезону?
– Мене досить важко чимось здивувати, тому неочікуваних моментів я так одразу й не згадаю. А от цікавим випадком могла б поділитися: це молодий актор, який грав мого сина. Він був зовсім маленький — у перший знімальний день його тільки привезли з пологового. І я страшенно переживала: що хтось у групі кашляє, що хтось чхає, що я можу нашкодити дитині, якій лише три дні.
Я тримала його, як кришталеву вазу, і нікому не дозволяла між дублями брати його на руки, щоб не будити.
Взагалі ми дуже трепетно ставилися до цього маленького актора. Я, як мама, розуміла всю відповідальність — не тільки як «кіно-мама», а й як мама в житті, і усвідомлювала, наскільки крихке здоров’я триденної дитини.
Словом, мені було страшно: я панікувала, забороняла всім кашляти поруч, зайвий раз підходити й турбувати його.
– Які у вас хобі? Що любите робити у вільний час, щоб відволіктися від роботи і перезавантажитися?
– У вільний від роботи час я люблю подорожувати, грати в настільні ігри з друзями.
Люблю наповнюватися чимось красивим: це може бути картинна галерея, гарний пейзаж, затишна кав’ярня або хороший фільм. Для мене важлива сама естетика — як я це називаю, щоб «очам було смачно».
Тобто, якщо це кава в якійсь кав’ярні, то вона має бути гарною, естетичною, такою, що надихає і дає мені щось більше, ніж просто напій.
Дуже люблю своїх друзів — за їхню підтримку, за те, що з ними завжди можна поговорити, посміятися, вирішити проблеми, спонтанно випити вина чи влаштувати пікнік.
Взагалі я люблю життя.
А у вільний від роботи час я ще й мама. У мене чудова донька Варвара — дуже креативна, шалена, смішна, весела й розумна, яка не дає мені сумувати.
– Якщо говорити загалом про акторський шлях: якою своєю роботою ви пишаєтеся найбільше? Назвіть один серіал і один фільм — і чому саме вони для вас особливі?
– Насправді для мене важливими були дуже багато різних проєктів — на різних етапах життя: і ті, що створювалися давно, і ті, що з’явилися нещодавно.
Зараз для мене особливо важливий проєкт — вистава «21». Це мій дебютний режисерський проєкт за п’єсою Ольги Мурашко, створений у Театрі ветеранів за підтримки ТРО Медіа.
А мій найулюбленіший проєкт — це життя.
– Які вистави за вашою участю ви б порадили подивитися читачам? Можливо, є ті, що особливо для вас важливі?
– Що б я порадила подивитися? Знаєте, дивіться все. Усі ці вистави створювалися на різних етапах — у різні періоди і для мене, і для держави. Тому щось обов’язково вам відгукнеться.
Тож просто дивіться українське: насолоджуйтесь, критикуйте — як складеться. Але головне — підтримуйте українське й дивіться.
– І наостанок: розкажіть, будь ласка, три факти про себе, які майже ніхто не знає — щось неординарне або несподіване.
Перший факт: на сьомому й восьмому місяцях вагітності я займалася рафтингом на Південному Бузі.
Другий: окрім того, що я акторка й режисерка, я ще пишу п’єси як драматургиня. Одну з них поставила Вікторія Білан-Ращук — вистава називається «Дружини», і її можна побачити в Києві.
І третій факт: я дуже люблю спонтанні поїздки. І мені неважливо, це готель чи намет. Я з маленькою дитиною їздила в кемпінг, де паралельно викладала акторство в школі для дорослих. Це був курс для людей, які хотіли прокачати себе. Там ми з донькою вперше стали на сап. Іноді людям фізично непросто навіть стати на нього, а я вперше зробила це з дворічною дитиною — і мені дуже сподобався цей досвід. Тепер улітку ми іноді разом їздимо кататися на сапах. Тож я точно за активний відпочинок: якщо маю мало часу, використовую його максимально яскраво.
І ще один цікавий факт про мене: лише свою четверту машину я почала водити сама. До цього мені здавалося, що це не моє — що в мене не вийде, що я недостатньо зібрана. Попередні машини водили мої хлопці або чоловіки. І тільки з четвертою я сіла за кермо самостійно. До речі, іспит я склала з першого разу — можливо, з переляку, а можливо, тому, що в мене це справді виходить, мені це подобається і я від цього кайфую.
Розмовляла Валерія Соловей
