Інтервʼю з переможцем 17-го сезону «МастерШеф»: Микита Сновида про найважчі моменти, підтримку близьких та життя після перемоги
За перемогою у кулінарному проєкті «МастерШеф» завжди стоїть значно більше, ніж кілька вдалих страв. Це місяці підготовки, сумніви, невдачі, важкі конкурси та віра в себе навіть тоді, коли здається, що шансів уже немає. Саме таким був шлях Микити Сновиди — переможця 17-го сезону проєкту «МастерШеф». В інтерв’ю для сайту СТБ він відверто розповів про найважчі моменти кулінарного шляху, підтримку близьких, стосунки з іншими кухарями та життя після перемоги.
Інтервʼю з переможцем 17-го сезону «МастерШеф»: що розповів Микита Сновида
– Одне слово, яке найкраще описує момент, коли ви почули своє ім’я у фіналі?
– Це піднесення. Чому? Тому що це був момент величезного полегшення і водночас неймовірного піднесення. Я зрозумів, що зробив це. Здійснив набагато більше, ніж просто свою дитячу мрію потрапити на «МастерШеф». Мені вдалося здійснити те, що здавалося нездійсненним.
Я навіть не помітив, що було написано на конверті, який перевернув Ектор. Просто почув своє ім’я — і мене ніби кудись віднесло. Мене почали з руки в руки перекидати, обіймати, окуляри злетіли…
І саме тоді з’явилося відчуття, що якщо я зміг здійснити цю мрію, то зможу здійснити й усе інше, чого по-справжньому захочу. У мене все вийде. Здавалося, що для мене тепер можливо все.
– Що було складніше: потрапити на «МастерШеф» чи перемогти?
– На «МастерШеф» я потрапив із другої спроби. Спочатку проходив кастинг на 16-й сезон, але не пройшов. Поспілкувався з журналістом, щось, мабуть, пішло не так, і мене не запросили. Тоді я дуже засмутився й навіть думав більше не подаватися на проєкт.
Але згодом мені знову випала така можливість. Я подумав: «Добре, спробую ще раз. Якщо ні, тоді вже точно ні». Хоча в дитинстві мені здавалося, що «МастерШеф» — це щось дуже далеке й неможливе. І ось 17-й сезон, я потрапляю з другої спроби.
Я дуже наполегливо готувався: вів блокнот, створював флешкартки, вивчав класичні рецепти, які траплялися мені на шляху. Сам процес підготовки був непростим. Але те, що почалося вже на проєкті, не зрівняється ні з чим. Якщо вдома я приділяв підготовці від однієї до трьох годин на день, то участь у «МастерШеф» — це повне занурення, коли весь твій фокус спрямований лише на проєкт. Усе інше в житті ніби відходить на другий план.
– Якби не «МастерШеф», де б ви були зараз?
– Якби не «МастерШеф», я б зараз займався власним проєктом, який розробляв ще до участі в реаліті. Але після інтервʼю я зрозумів, що мені потрібно повністю сфокусуватися на кулінарії. А потім були три з половиною місяці на проєкті, коли часу на щось інше просто не залишалося.
Єдиним пріоритетом був «МастерШеф», а підтримувати інші сфери життя було дуже складно. Тож, якби не проєкт, наразі я б займався своїм невеликим бізнесом і розробляв би власний продукт, який назвав «Фарбованки».
– Який конкурс став для вас справжнім переломним моментом?
– Дуже цікаве запитання. Насправді таких моментів було кілька. Першим переломним етапом став момент, коли мене не взяли до команди на першому виїзному конкурсі й мені довелося приєднуватися останнім. Саме тоді я зрозумів, як мене насправді сприймають учасники та ким вони мене вважають.
Потім переломним став момент, коли я поспіль приготував дві найкращі страви: спочатку страву для бабусі, а потім — страву з олениною.
Ще один важливий момент, коли я потрапив до десятки. Емоційно тоді було дуже важко. Мені здавалося, що я вже не зможу рухатися далі. Але мене надзвичайно підтримувала моя журналістка Настя. Я дуже вдячний їй за це. Вона виконала неймовірну роботу, і без неї багато з того, що стало реальністю, могло б не відбутися.
Найважливішим переломним моментом, звісно, став останній конкурс. Тоді мені здалося, що я взагалі не потраплю до суперфіналу. Коли Володимир сказав, що краще мені не приходити, якщо я не впевнений, що встигну приготувати страву, я справді задумався, чи є сенс продовжувати участь. Але саме завдяки цьому моменту я остаточно сформувати концепцію для суперфіналу. Вона вже була майже готовою, але після цього стала цілісною. Гра на фортепіано, історія, яку я розповідав, — усе це було присвячено саме моєму шляху на проєкті й тим переломним моментам, які мені довелося пройти.
– Яку свою рису ви відкрили завдяки «МастерШеф»?
– Насамперед я побачив себе по-іншому. І побачив неймовірну роботу команди проєкту, яка допомогла мені відкритися й подивитися на себе з іншого боку.
Я ніколи не думав, що настільки відповідально, педантично й скрупульозно ставлюся до роботи, яку виконую. На проєкті проявилася саме ця частина моєї особистості — та, яка розкривається в роботі.
Але поза проєктом я різна людина. Так, я можу бути педантичним і скрупульозним, але водночас дуже легко ставлюся до багатьох речей, люблю жартувати, веселитися. Тому для мене стало відкриттям, що зі сторони я можу здаватися настільки серйозною людиною.
– Яка кулінарна звичка з «МастерШеф» назавжди залишиться з вами?
– Це безконтрольне використання вершкового масла (сміється).
Я завжди з повагою ставився до продуктів на проєкті. Але коли справа доходила до вершкового масла, мені здавалося ніби воно ніколи не закінчується.
Коли повернувся додому, то ще якийсь час жив із відчуттям, ніби вершкове масло ніколи не закінчується, як це було на «МастерШеф». І тільки вдома зрозумів, що цей рефлекс — просто піти й узяти ще шматочок масла — нікуди не зник. Але вдома його запаси, звісно, не безмежні, тому зараз потроху привчаю себе бути стриманішим.
– Як участь у проєкті змінила вас як людину?
– На проєкті я дуже виріс. Загалом я зараз перебуваю в такому періоді життя, коли постійно змінююся, дорослішаю, відкриваю для себе світ. Але «МастерШеф» значно прискорив цей процес.
Я часто порівнюю проєкт із новим окремим життям, у якому потрібно буквально вибудовувати себе з нуля й показувати, на що ти здатен, абсолютно незнайомим людям, та ще й усій країні.
«МастерШеф» дуже мене змінив. Я багато дізнався і про людей, і про самого себе. Вперше побачив себе ніби збоку. Якщо чесно, під час зйомок проєкт мене навіть переламав. Але я впевнений, що саме це допоможе мені зібратися й побудувати щось набагато сильніше, ніж було раніше.
– Хто був вашою найбільшою підтримкою під час участі у «МастерШеф»?
– Насправді мене підтримувало дуже багато людей. Починаючи зі знімальної групи, операторів, працівників майданчика, які підходили, говорили кілька теплих слів, і я відчував, що недарма тут перебуваю, що моє місце саме тут.
Журналісти постійно спілкувалися зі мною, підтримували. Я також бачив ставлення Ектора. Не можу не згадати й адміністраторів проєкту.
Якщо говорити про учасників, то мене дуже підтримували Поліна — і під час проєкту, і після її вибуття, Леді Ганна та Оксана.
Але найбільшу підтримку я відчував від двох людей. Це, звичайно, моя мама. Ми часто зідзвонювались, і вона постійно повторювала, що я стану переможцем. А я щоразу відповідав: «Дуже дякую, але я точно розумію, що переможцем не стану».
Якщо чесно, забігаючи наперед, мені здавалося, у фіналі буде дві людини і бачив серед них себе. Але водночас я думав, що програю досвіду. Об’єктивно я був одним із найсильніших у теорії, але саме досвіду мені бракувало. Я цього ніколи не приховував і завжди говорив, що прийшов на проєкт саме для того, щоб перевести свої теоретичні знання в практичний досвід.
Другою людиною стала моя журналістка Настя. Я вже згадував про неї раніше. І справді можу сказати, що без її підтримки всього цього могло б і не бути.
– Під час сезону ви неодноразово розповідали про складні стосунки з татом. Як він відреагував на вашу перемогу? Чи змінилися ваші стосунки після проєкту?
– На проєкті я ділився дуже особистими речами. Розповідав і про брата, і про тата, і про багато іншого. Водночас чимало історій не потрапили в ефір.
Для мене участь у «МастерШеф» стала можливістю говорити про те, що зазвичай залишається непочутим. Я свідомо порушував ці теми, хоча розумів, що це робить мене більш вразливим. Можна було приховати якісь деталі, створити певний образ, але я вирішив бути собою й чесно розповідати про те, що відбувається в моєму житті.
Я думав про людей, які проживають схожі історії. Хотілося, щоб вони побачили: вони не самі, є ще хтось, хто пережив подібне і не боїться про це говорити. І, насправді, саме так і сталося. Після виходу випусків мені почали писати люди зі схожими життєвими історіями. Вони дякували за відвертість, за те, що я зміг сказати вголос те, про що багатьом складно говорити.
Щодо тата, то спочатку він не підтримав моє рішення взяти участь у проєкті. Ставився до цього досить скептично. Але після того, як мене взяли на «МастерШеф», його ставлення поступово почало змінюватися.
Напряму ми спілкувалися не так багато — частіше він передавав слова підтримки через маму. Але коли я приїхав додому на Новий рік після місяця зйомок, то побачив, що він уже по-іншому дивиться на мене. Він бачив, що я тримаюся, що росту.
Ближче до етапу кителів він уже підтримував мене так само, як і мама. Вони обоє настільки вірили в мою перемогу, що мені самому було важко повірити в себе так сильно. Я, звісно, хотів перемогти, але не був упевнений, що це справді станеться.
І мені здається, що саме підтримка батьків багато в чому допомогла мені дійти до цієї перемоги.
Коли я повернувся додому вже з кубком, то, мабуть, уперше в житті відчув від тата настільки велику підтримку й любов. Я знаю, що йому непросто проявляти свої почуття, бо він сам не звик ні відкрито їх висловлювати, ні приймати. Але тоді він дуже мене підтримав. І підтримує досі.
Зараз у нас хороші, нормальні стосунки. Я думаю, те, що було в дитинстві, вже не повториться. Він теж виріс і багато чого переосмислив. І сьогодні між нами справді нормальні, здорові стосунки.
– Чи були у вас конфлікти з героями проєкту за лаштунками? Якщо так, як ви їх проживали і чи впливали вони на вашу концентрацію під час конкурсів?
– Найбільші конфлікти я переживав… із самим собою. Зі своїми думками, сумнівами, баченням себе, своїми словами, почуттями й результатами.
Звичайно, траплялися окремі суперечки з деякими учасниками. Але вони виникали здебільшого через те, що мене недооцінювали, знецінювали або дозволяли собі фамільярне ставлення. У таких ситуаціях мені просто потрібно було дати зрозуміти, що зі мною так спілкуватися не варто. І на цьому все.
– З ким із кухарів ви найбільше здружилися?
– Під час проєкту ми найбільше спілкувалися з Поліною. Думаю, тому, що ми дуже схожі у своїх цінностях. За своєю природою ми різні, але на світоглядному рівні виявилися дуже подібними. Саме тому нам було легко й комфортно спілкуватися.
– Чи підтримуєте зв’язок із кимось з кулінарів після завершення проєкту?
– Одразу після завершення проєкту ми ще багато спілкувалися. Найбільше — з Поліною, Леді Ганною та Оксаною. З Оксаною ми взагалі майже щодня телефонували одне одному, щось обговорювали, ділилися новинами, вигадували якісь ідеї.
Під час виходу сезону теж підтримували зв’язок, обговорювали випуски, події на проєкті. Навіть із Валерією списувалися.
Але зараз я вже майже ні з ким із учасників не спілкуюся. Іноді можемо відповісти одне одному на сторіс.
Під час зйомок мені здавалося, що з деякими людьми в нас справді дуже теплі стосунки. Але згодом виявилося, що частина цієї щирості була несправжньою. І зйомки, і вже сам ефір допомогли мені побачити людей такими, якими вони є насправді.
Водночас проєкт дуже мене загартував. За своєю природою я досить наївна людина. Мені хочеться довіряти людям, і я щиро не хочу вірити, що людина, яка добре до тебе ставиться, може керуватися якимись прихованими мотивами.
Тому мене зовсім не здивували ті учасники, які відкрито погано до мене ставилися. Натомість справжнім відкриттям стали люди, які усміхалися, підтримували, а потім я побачив, що за цим стояла лише хороша акторська гра і не більше.
– Чи вже відчули, що після перемоги ваше життя почало змінюватися? Якщо так, то як саме?
– Звичайно, життя дуже швидко змінюється. Навіть у звичайних побутових речах. Наприклад, коли йдеш містом і тебе постійно впізнають. Причому іноді — у найнесподіваніших місцях.
Буває, людина раптом вигукує: «Ох!» — і ти мимоволі лякаєшся разом із нею. А потім розумієш, що тебе просто впізнали (усміхається). Впізнає дуже багато людей.
Зараз я приїхав до Дніпра, і тут населення більше, але все одно часто впізнають.. А в моєму рідному місті Самар це взагалі…. Там усі одне одного знають. Але найбільше мене вражає підтримка людей. Я постійно отримую повідомлення, читаю коментарі під своїми дописами й навіть під чужими публікаціями. Якщо чесно, ще на початку проєкту я навіть не міг уявити, що буде така велика підтримка від людей. Вже пройшло досить багато часу після суперфіналу, а я досі не можу розгребти свій дірект, де висить 1000+ повідомлень з привітаннями та побажаннями.
Крім того, зараз надходить дуже багато різних пропозицій. Але я продовжую навчатися, працюю, тому маю вільний час лише на вихідних. Намагався знайти можливість відповісти всім і домовитися про все, але зрозумів, що це просто неможливо. Через це від багатьох пропозицій доводиться відмовлятися.
Наприклад, нещодавно мені написав Ектор і запросив до себе в заклад. Але я, на жаль, не можу підвести інших людей, тому довелося відмовитися.
Усі ці нові можливості змушують мене дуже швидко ухвалювати рішення. А я зовсім не та людина, яка любить поспіх. Проте зараз доводиться вчитися реагувати швидко, щоб не втрачати можливостей (усміхається). І водночас приймати те, що іноді доведеться відмовлятися навіть від того, у чому ще вчора був абсолютно впевнений.
Загалом історія «МастерШеф» триває для мене вже майже рік. Вона почалася задовго до зйомок — із підготовки — і продовжувалася аж до суперфіналу в ефірі. Увесь цей час я жив думками про проєкт, про те, що вже сталося і що ще попереду.
Іноді мені здається, що весь цей шлях схожий на велику бочку, у яку я щодня додавав потроху свого досвіду, своїх зусиль, маленьких кроків. Спершу здавалося, що нічого не змінюється, що ця бочка ніколи не наповниться. Але зрештою вона стала повною. І тепер настав час збирати плоди своєї праці.
– Яку мрію вам вдалося здійснити завдяки «МастерШеф», а яка ще попереду?
– Мені вдалося переперездійснити свою мрію. Спочатку моя мрія була дуже простою: потрапити на «МастерШеф», побачити, як усе відбувається зсередини, зустрітися із суддями — Ектором, Олею, Володимиром. Мені здавалося, що вже цього буде достатньо. Якщо чесно, я навіть думав, що вибуду одним із перших учасників двадцятки.
Але згодом я почав більш об’єктивно оцінювати свої сили й зрозумів, що знань у мене достатньо, щоб дійти до суперфіналу. Потрібно було лише знайти фізичні сили, витримати цей шлях і максимально проявити свою творчість.
У підсумку сталося набагато більше, ніж я міг собі уявити. Я здійснив те, що ще зовсім недавно здавалося нездійсненним.
Щоразу, коли дивився «МастерШеф» і бачив, як Ектор відкриває конверт із ім’ям переможця, я фантазував, що колись там може бути й моє ім’я. Але це завжди здавалося чимось абсолютно нереальним.
А потім настав той день, коли в конверті справді було написано моє ім’я.
– Перемога — це кінець великої історії чи початок нової? Якою ви бачите свою наступну главу?
– «МастерШеф» — це точно початок нової історії. Чи буде вона великою, покаже лише час. Але я впевнений, що саме цей проєкт став дуже міцним фундаментом для всього, що буде далі.
Зараз мені хочеться трохи видихнути, відновитися, дати цьому фундаменту зміцніти. А вже потім — відштовхнутися від нього й рухатися вперед.
Я розумію, що попереду ще дуже багато роботи. Але водночас знаю, що в моїй маленькій скриньці ще залишилося дуже багато мрій. Одну з них мені вже вдалося здійснити. Тепер настав час рухатися до наступної.
– Через багато років, коли ви озирнетеся назад, що, на вашу думку, стане для вас найціннішим спогадом про «МастерШеф»?
– Я вже зараз озираюся назад і розумію, що «МастерШеф» стане одним із найважливіших досвідів у моєму житті. І впевнений, що через багато років лише ще раз переконаюся в цьому.
Це той досвід, який неможливо купити за жодні гроші. І я вважаю себе великим щасливчиком, що мені випала можливість прожити його.
Із цього досвіду можна винести безліч життєвих уроків. Але, мабуть, найголовніший полягає в тому, що праця й постійна робота над собою можуть не давати результату миттєво. Проте рано чи пізно вони обов’язково принесуть свої плоди.
Для мене ця перемога стала підтвердженням того, що я рухаюся в правильному напрямку. Так, можливо, повільно. Але головне — я не зупиняюся. І справді переконався, що можливо все. Навіть ті мрії, які здаються абсолютно недосяжними, можуть здійснитися.
Якщо мені вдалося втілити те, що колись здавалося неможливим, то я зможу здійснити й інші свої мрії. Бо тепер вони вже не здаються такими недосяжними.
– Яким буде ваш перший крок після перемоги?
– Найголовніше для мене зараз — видихнути. Дати собі трохи часу, щоб цей фундамент, який заклав «МастерШеф», справді зміцнів.
А ще мені дуже хочеться залишитися в житті тих людей, які побачили в мені щось важливе для себе. Тих, хто зміг знайти в мені те, що, можливо, давно шукав.
Мені хочеться й надалі бути поруч із цими людьми, продовжувати ділитися тим, що маю, і водночас самому вчитися в них. Для мене дуже цінний цей взаємообмін. Я вдячний людям, які знайшли мене, і не менш вдячний за те, що мені вдалося знайти їх.
Також зараз я працюю над власним продуктом, бо розумію, що хочу доторкатися до всього того, що ми маємо не лише словами, а й чимось фізичним, до чого зможуть торкнутися всі люди в Україні.
Попереду на глядачів чекає нова захоплива кулінарна історія. Уже 22 серпня о 19:00 на СТБ стартує п’ятий сезон «МастерШеф. Професіонали». Хто вразить суддів майстерністю, витримає найскладніші випробування та здобуде головний трофей сезону — дізнаємося зовсім скоро. Не пропустіть прем’єру на СТБ!
