У новій рубриці «Ми з України» щоденного дайджесту «Все буде добре» ви прочитаєте історію бабусі Люди. В той час, як деяким російським матерям байдуже на своїх полонених дітей, 51-літня бабуся з Чернігівщини наважилася на небезпечну поїздку до окупованого Донецька, щоб врятувати онука. Яка біда спіткала доньку бабусі Люди? Як маленький Сашко опинився в окупації? Бажаєте дізнатися зворушливу історію доброї й щирої бабусі? Подробиці читайте в матеріалі STB.UA.
30-річну доньку Людмили Сірик орки забрали в полон, а внука вивезли у так звану ДНР. Донька Сніжана разом з сином Сашком проживали в Маріуполі. Вони потрапили під обстріл. Осколок міни потрапив Сашкові в око, знадобилася госпіталізація. Лікарня була біля заводу Ілліча. Його оточили, і росіяни сказали людям здаватися і відвезли їх в ангари. Там хлопчик переспав, а зранку їх повезли у фільтраційний табір. Тоді Сашко бачив маму востаннє.
«Маму дуже довго допитували і сказали, що забирають мене від неї… Мене повезли в Донецьку лікарню. У мене був шок…», – сказав Сашко
Бабуся всього цього не знала, тому підняла на ноги всіх, кого могла.
«Я підійшла у профсоюз, до депутатів, аби вони підказали, що мені робити. Також я написала заяву в СБУ».
Оголошення про пошуки Людмила поширила в Інтернеті. Через два тижні жінці зателефонували з російського номера: «Жінка сказала російською мовою: ”Ми лежимо в лікарні, а Саша біля мене”. Мені потрібно було забрати свого онука!»
Бабуся не знала, як дістатися на окуповану територію, і де взяти гроші.
«По телевізору побачила номер Ірини Верещук. Дякую їй! Вона нам відписала і сказала, що бере справу у свої руки».
Бабусі зробили закордонний паспорт і організували маршрут через Європу. Через Польщу Людмила їхала в Литву, звідти – в рф, і врешті до Донецька. В Україні Ірина Верещук зустрічала бабусю з онуком особисто. Для бабусі зараз найголовніше – вилікувати онука. Йому потрібна операція на око.
«Коли я зустрінуся з мамою, я не буду навіть слова казати, я буду просто плакати, і це будуть сльози радості», — зізнався хлопчик.
Зараз донька Людмили перебуває у полоні, обіцяють обмін найближчим часом. Людмила вірить, що Україна переможе і її донька повернеться додому.