У новій рубриці «Ми з України» щоденного дайджесту «Все буде добре» журналістка з Києва Яна Стебіна розповіла неймовірну історію материнської любові і сили. Подробиці ― далі в матеріалі.
Коли почалася війна, журналістка Яна була у відрядженні, а її мати і єдиний син ― у Маріуполі.
«Вже через кілька перших днів війни я втратила зв’язок із рідними. Найстрашніше ― це зниклі безвісти. І те, що їх не можна знайти, почутися, побачи. Але я відчувала, що син живий. Я присвячувала йому пости в соцмережах. Я з ним спілкувалася, улюблені люди можуть відчувати одне одного на відстані».
Тільки на 23-й день сталося те, що Яна досі вважає справжнім дивом!
«Мені зателефонував незнайомий номер, я думала: хто це? У відповідь я почула: “Мамо, ти що, зовсім? Це Гай!”. У той момент я була на сьомому небі від щастя!»
«Я офігів від того, що зміг додзвонитися! Розплакався так, що не міг нічого сказати…», ― розповідає син Яни, Гай.
Як і в усіх маріупольців, у рідних Яни на той момент уже не було ні їжі, ні води.
«Воду ми набирали з краників у баклажки. Відтак кипятили і пили. Бувало, навіть сиру пили».
«Я розуміла, що якщо хтось і забере моїх рідних, то це буду тільки я. В один день я стрибнула в гуманітарний автобус до Маріуполя і вирушила в самісінький центр гуманітарної катастрофи».
Навіть окупанти на блокпостах називали це самогубством.
«Вони мені казали залишатися на місці і нікуди не їхати, самі боялися наближатися до Маріуполя».
Щойно Яна заїхала в місто, як потрапила під обстріл і отримала контузію.
«Двоє хлопців запропонували мені піти в безпечніше місце ― підвал, який називали “підвалом смерті”. Там буквально три будинки ― і лінія вогню».
Та щойно жінка оговталася, попри обстріли рушила далі. Яна пройшла пішки під обстрілами 2 кілометри і таки дісталася свого дому. У її матері були обморожені руки. Від голоду в сина мало не сталася ацетонемічна кома. Та попри все родина змогла вибратися з міста.
«Ми добиралися 4 км з сумками до гуманітарного автобуса. Було страшно, але ми якось дійшли. Це була найдовша дорога в моєму житті. І найважливіший мій шлях. Материнська любов ― вона сильніша за все. Вона перемагає всі страхи, всі дороги.
Ми з вами подолаємо все! І все обов’язково буде Україна!»
Більше на тему: Допомога психолога: Як допомогти літній людині адаптуватись у новій країні?