Лючія Кургінян про роль Христини Шульги в серіалі «Лікарі» та життя за кадром
У серіалі «Лікарі» вона зіграла Христину Шульгу — героїню, чия харизма та емоційність не залишають глядачів байдужими. Роль дозволила акторці Лючії Кургінян показати і глибину характеру, й справжню людяність своєї героїні.
Інтервʼю з Лючією Кургінян: що розповіла акторка
Ви народилися в Єревані, Вірменія — як ваше походження вплинуло на ваші життєві цінності чи світогляд ?
Народилася я у Вірменії, але прожила там лише до восьми років — майже все свідоме життя живу в Україні. Усвідомлення того, як моє походження вплинуло на мене, прийшло вже під час повномасштабного вторгнення.
Мене як вірменку сьогодні ідентифікує, мабуть, лише знання рідної мови. З великою повагою до країни, яка дала мені прихисток і стала другою батьківщиною, я вивчила українську й свідомо перейшла на неї в повсякденному житті. Для мене це питання не просто мови — це про вдячність і самоідентифікацію.
Коли ми приїхали в Україну, у школі вирішили, що мені, як іноземці, буде простіше навчатися в російськомовному класі. Тому певний час я залишалася «русифікованою вірменкою». Через національність іноді було складно знайти друзів чи будувати стосунки — відчувалася різниця в менталітеті, у сприйнятті.
Під час навчання в училищі, коли ми говорили про історичні трагедії України, я часто чула: «Ти не зрозумієш, ти ж вірменка». Але я чудово розуміла — бо мій народ теж пережив багато болю.
Довгий час мені здавалося, що я маю «заслужити» право бути частиною українського народу. А потім я зрозуміла: достатньо просто любити Україну, поважати її, знати історію, культуру, мову — і тоді вона живе в тобі. Сьогодні я не відокремлюю ці дві ідентичності: українська частина мене і вірменські корені гармонійно співіснують. Це вже не мій комплекс, а моя особливість, моя родзинка.
Чим для вас є акторство: роботою, хобі чи покликанням?
Можна сказати, що я виросла в театрі — мої батьки познайомилися саме там, обидва працювали у творчому середовищі. Тому акторство для мене — це більше, ніж просто професія. Це мрія моєї мами, яка співпала з моєю власною, це покликання, улюблена робота і навіть хобі, бо весь свій час я присвячую саме цій справі.
Я навіть працюю, щоб мати можливість працювати акторкою. Такі ролі, як у цьому серіалі, діставалися мені не завжди. Щоб мати змогу жити в Києві й зніматися хоча б у невеликих епізодах, я не соромилася братися за будь-яку роботу. І навіть зараз, для фінансової підтримки, надаю послуги клінінгу. Це не соромно — це чесна праця, яку можна поєднувати зі зйомками.
Шлях до акторства був непростим: я долала комплекси, позбавлялася акценту, шукала впевненість у собі. Але тепер точно знаю — це моє. Я не уявляю себе в іншій професії, бо акторство для мене — це і спосіб життя, і спосіб дихати.
Яка сцена з серіалу «Лікарі» для вас була найскладнішою і чому?
Найскладнішими для мене були сцени, де моя героїня намагалась усіма способами схуднути. Один із таких «методів» — носіння обтяжувачів на ногах. Я була в них у кількох сценах поспіль, причому активно рухалася. Щоб не створювати зайвого клопоту костюмерам, між дублями я їх не знімала.
І наприкінці знімального дня зрозуміла, що ледь ходжу — ноги буквально відмовляли. Але попри втому, мені було цікаво прожити цей досвід разом із героїнею, адже такі фізичні відчуття допомагають краще передати її стан і внутрішню боротьбу.
Який ваш улюблений момент на майданчику, який не потрапив у кадр?
Мій улюблений момент мав увійти до однієї з найкумедніших серій. За сюжетом моя героїня, надивившись порад зі зваблення, вирішила спробувати їх спершу «на практиці» — перед тим, як застосувати на лікарі Макареку (Михайло Кукуюк).
Для тренування вона обрала лаборанта Коцика. Спочатку намагалася звабити його голосом, але коли це не спрацювало — просто вкусила за вухо (сміється). На жаль, цей епізод не увійшов до фінального монтажу, хоча атмосфера на знімальному майданчику тоді була настільки веселою, що всі ледве стримували сміх.
Чи траплялися кумедні або незвичні ситуації на майданчику серіалу «Лікарі»?
Так, кумедних моментів на майданчику вистачало! Один із них стався під час сцени, де я мала відійти від лікаря до пацієнта й стати праворуч від камери, щоб Михайло Кукуюк міг продовжувати діалог зі мною по погляду. Але я, не розрахувавши, стала ліворуч. Михайло, як справжній професіонал, продовжив грати у правильному напрямку, ніби все гаразд.
А я вирішила непомітно виправити помилку — але перетинати кадр уже не могла. І тоді мені здалася «геніальною» ідея сповзти по стіні й на колінах переповзти на інший бік (сміється). Оператор був у шоці, Михайло до останнього намагався не сміятися, але зрештою дубль зірвали — ми всі просто лежали від сміху. Навіть зараз, коли згадую цей момент, не можу стримати усмішку.
Як проводите час між дублями? Є якісь маленькі ритуали або традиції?
Між дублями намагаюся не втрачати енергії — жартую з колегами, можу просто спостерігати за процесом або проговорювати текст, щоб тримати концентрацію. А з Михайлом Кукуюком у нас навіть є свій маленький ритуал: коли ми робимо особливо вдалий дубль, відмічаємо це «сцепкою» — беремося за руки хрест-навхрест і присідаємо. Це наш символ злагодженої роботи, своєрідне «ми впорались!». Такий жест, що завжди додає настрою і нагадує, як круто бути в команді, де є справжнє партнерство.
Якщо б ви могли змінити одну річ у своєму персонажі, що б це було?
Сценаристи задали моїй героїні лише базову характеристику, тож мені як акторці пощастило самій створити свою Христину Шульгу. Вона саме така, якою я її відчула й хотіла бачити — я її вигадала, розкрила і, чесно кажучи, дуже полюбила. У ній є левова частка мене самої.
Єдине, чого б хотілося змінити — щоб Христина нарешті знайшла своє взаємне кохання. Вона цього заслуговує. Та й, мабуть, я їй цього бажаю не менше, ніж собі.
Три маловідомі факти про Лючію Кургінян
- Одна з моїх робіт — прибирання квартир. Я ніколи не соромлюся жодної праці, бо вважаю, що будь-яка чесна робота гідна поваги.
- Десять років я працювала нянею — люблю дітей і завжди знаходжу з ними спільну мову.
- У школі я навчалася погано, але диплом акторської освіти отримала з відзнакою (усміхається).
А якщо можна додати ще трохи — я безмежно люблю тварин. Моя улюблена цитата з фільму «Dogman» — «Чим більше я пізнаю людей, тим більше я люблю собак».
І ще одна мрія — навчитися співати. Сподіваюся, колись вона теж здійсниться.
