Учасник «МастерШеф. Битва сезонів» та «МастерШеф. Професіонали» Шева Дімарик переконаний, що його головний обов’язок під час повномасштабного вторгнення росії в Україну – захистити свою країну. Саме тому на другий день війни він добровольцем вирушив на лінію фронту. Але ж і там без кухні не обійшлося!
«24 лютого я був удома, спав. О 5-й ранку зателефонувала моя колишня дружина в сльозах, плакала і кричала, щоб я забрав дитину з лікарні, сказала, що почалася війна. Я ніколи в житті не чув її такою. Мене кинуло в паніку. Секунд 40-50 панічного страху, після чого я згадав підготовку на строковій службі в ЗСУ, яку проходив у 2015 році. У нас сильна армія, дуже крута не лише фізична, а й моральна, психологічна підготовка. Я згадав те, що в мене вкладали там. Почав приходити до тями, розуміти, що відбувається. Було чути, як бомблять. Наша дитина тоді лежала в лікарні на обстеженні. Я зібрався, набрав друга і разом ми поїхали по сина.
У соціальних мережах я намагався з першого дня війни підтримувати людей, говорити їм, що все буде гаразд, так і продовжую. Адже підтримка – це дуже важливо.
Спочатку все було дуже бадьоро. Першого ж дня я і мій друг, який допоміг забрати сина, вивезли свої сім’ї у безпечніше місце. Другого дня, з самого ранку, ми пішли добровольцями. Відразу висунулися на іншу локацію, на лінію фронту. Спочатку копав окопи, робив усе корисне, що міг, щоб захищати своє улюблене місто та свою країну. Ми маємо сильну націю. Я знайшов дуже сильних бойових побратимів. Це абсолютно різні по життю люди, але ми всі заодно. Перший час там був максимально підготовчим.
Думок про те, щоб кудись поїхати, я не мав. Я почав служити на благо Батьківщини, приносити свою користь, як тільки вмію. Скажуть копати – я копатиму найглибшу яму, скажуть стріляти – стрілятиму найкраще. Я солдат, який виконує накази. У нас дуже сильне командування в армії, сильні бійці, я в них упевнений і прийшов віддавати свій обов’язок нашій країні. Кожен має свій поріг страху. Не всім треба брати до рук зброю, не всі зможуть із цим впоратися. Це вибір кожного. Я не уявляю, як міг би виїхати, як міг би здатися духом. У нас на службі є різні люди. Є, наприклад, мужик, йому 57, він уже тричі дід, але каже, що це його країна, захистити її обов’язок для нього. Молоді хлопці – так. Всі настільки на одній хвилі, просто максимально! У війну багато що перегралося. Дехто зі знайомих, хто полюбляв куражитися, здувся, а хтось слабкий став сильним, узяв до рук зброю та пішов захищати Україну.
Я можу розповісти не все про те, чим зараз займаюсь. З метою особистої безпеки говорити, де, що і як – не можу. Але, як не крути, кухня мене знайшла і тут. Сиділи в окопах, а коли нас змінили, я зайшов на кухню. Дивлюся – там лише троє людей. Запитав у хлопців, чи не потрібна допомога. Пів години часу на кухні – і мене вже записали до штату кухарем. Там був повний хаос! Минуло трохи часу – мене поставили старшим кухарем, ще трохи – і зробили командиром відділення. Я вже керую багатьма процесами. Знову ж таки, більш розгорнуто зможу розповісти лише після війни, після нашої перемоги. Крім цього, разом із бойовими товаришами, своєю невеликою командою зв’язуємось із багатьма волонтерами. Нам привозять багато їжі, 600-700 людей на день доставляють нам продукти. І ми одразу ж через інших хлопців відправляємо їжу тим, кому це необхідно: по бомбосховищах, дитячих будинках, бабусям-дідусям, яким нема чого їсти. Сплю по 3-4 години на день, але почуваюся максимально корисним. Мене знову ж таки затягло на кухню, я й не зрозумів, як так вийшло.
Що зміцнює мою віру в перемогу? Все дуже просто! Це люди, це наше майбутнє. Мені пишуть листи з вдячністю, я йду містом у формі і бачу надію в очах людей, бачу, що вони розраховують на нас, стоять за нами, і ми не маємо права їх підвести. Дуже мотивують наші жінки, наші дівчатка, наші «квіточки». У нас, наприклад, у підрозділі троє дівчат. Вони прийшли самі, пробилися сюди, не бояться. Мене заряджає наша нація, сила, наш дух. Наші люди дають розуміння того, за що я борюся. Абсолютно всі: від бабусі до дитини, від дитини до дідуся, від дідуся до Президента тощо. Дякую вам, що вірите в нас, ми не підведемо!
Брати і сестри, я вже починаю потихеньку чистити свої берці для параду після перемоги. Хлопці, не засмучуємось! Все буде дуже добре! Все відіб’ємо, відбудуємо. Ви уявляєте, яка в нас буде чудова країна? Вона буде ще прекрасніша! Все буде добре. Незабаром перемога! Все буде Україна! Люблю, обіймаю, цілую».
Більше на тему: Анна Просвєтова: Російська пропаганда змінює реальність людини за тією самою системою, що й секти