PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

«Городок. Парад приколів»

Телеканал СТБ

У цьому випуску немає ні історій, ні жахів, ні антиреклами. Тільки прихована камера! Парад приколів від поліклініки до стадіону. Від паркану й до обіду. У цьому випуску місце дії всіх історій, жахів і приколів – Пригородок: сади й городи наших співгромадян сонячного літнього дня.

Дивіться програму «Городок. Парад приколів» у п'ятницю, 7 березня, о 19:15 на СТБ.


Ілля Олейников устигає скрізь. І вистачає його на все. Він записує нові випуски гумористичної передачі «Городок», ставить мюзикл на власну музику в Мінську, стежить за творчістю свого сина Дениса Клявера, соліста групи «Чай удвох», і випускає диск зі своїми піснями.

– Скажіть, у чому секрет вашої передачі? Ви виходите в ефір тринадцять років, а народ вас все одно любить і дивиться.

– Напевно, тому, що ми намагаємося чесно робити свою справу. На мій погляд, у нас є те, що називається почуттям смаку. Іноді в нас бувають історії, скажімо, на межі фолу. Але навіть у них немає відчуття вульгарщини.

– Як жарти добираєте?

– У нас є бідні нещасні автори, які прикуті до стола. Я їх називаю галерниками.

– Вони пишуть 24 години на добу?

– Принаймні один із них. Це Володя Трухнин, який живе в Одесі й працює з нами одинадцять років. При цьому він устигає займатися своїм бізнесом – я навіть не уявляю, як йому це вдається!

– По ночах, напевно…

– Байдуже, коли він усе це робить. Але я дивуюся, як у маленькому людському мозочкові взагалі може з'являтися така величезна кількість жартів! Він для мене фігура абсолютно загадкова.

– Жарти від читачів використовуєте?

– Листів приходить багато. Та зазвичай геть дурні: у найкращому разі з якимись старими анекдотами, безглуздими історіями… Ми воліємо працювати зі своїми авторами. Бо незрозуміло, звідки цей жарт з'явився: може, він десь уже звучав чи його взяли з Інтернету? Ми в цьому плані маємо бути ексклюзивними.

– Ви багато років працюєте в парі з Юрієм Стояновим. А часто сваритеся?

– У нас дуже рівні, спокійні стосунки, надто останніми роками. У кожного, крім «Городка», є своє життя…

– Невже у вас не було жодного конфлікту чи скандалу?

– Були, звісно. Ми стільки років разом – як без цього! Ми ж не дві блакитних істоти, які ходять одне коло одного, махають своїми крильми й воркочуть…

– Хто у вас у дуеті лідер?

– Ви ж дивилися передачу «Городок». У вас є відчуття лідера?

– Чесно кажучи, ні.

– Про що це свідчить? Про те, що ми два дорослих чоловіки, котрі розуміють, що якщо хтось із нас почне випинати свою дупу й уважати, що він тут перший, – на цьому передачі капець. У Юрка – свої ролі, у мене – свої. І я знаю, що принаймні це буде паритетно. Він є лідером тільки в одному: він режисер передачі.

– Ви сім'ями дружите?

– Ні.

– Де любите відпочивати?

– Я вже ніде не люблю відпочивати! Мені вже набридло відпочивати. От раніше я мріяв про закордон… А зараз найбільше люблю провести вихідні в себе вдома.

– Син, онуки часто приїжджають у гості?

– Та вони живуть навпроти! Щоправда, Деня зараз більше буває в Москві. Тому ми бачимося нечасто – приблизно раз на місяць.

– У вас є мрія, до якої ви йдете крок за кроком?

– Так. Моя мрія – це мюзикл. І я хочу скоріше довести його до кінця, поки я не збожеволів.

– Від чого ж тут божеволіти?

– Від того, що для мене стало ідеєю фікс: щоб мюзикл з'явився якомога швидше. Я хочу, щоб він не просто був, а став певною культурною подією. І я вважаю, що для досягнення цієї мети в мене є все!

http://gorodok.tv/

Повторення 8 березня о 13:25 на СТБ.