Український актор Олег Загородній, який зіграв одну з головних ролей у серіалі «Підміна», розповів про свій шлях у професію, роботу в міжнародному фільмі Firebird, ставлення до сучасних українських серіалів та співпраці з блогерами в кадрі. В ексклюзивному інтерв’ю для СТБ актор також поділився, чому пишається соціальним проєктом Unique Human, як спорт допомагає йому перезавантажуватися та чому акторство для нього — насамперед покликання, а вже потім робота. Інтервʼю з Олегом Загороднім – читайте на STB.UA.
Інтервʼю з Олегом Загороднім: що розповів актор
– Як почалася твоя акторська кар’єра — що спонукало обрати саме цей шлях?
– Саме кар’єра почалася у 19 років. Тоді я був на третьому курсі, і мене вже затвердили на зйомки ігрових рекламних роликів, де завдання були досить непрості. Здається, це був ще мобільний оператор UMC. І я зіграв одну з головних ролей у цьому ролику. Режисером був Віталій Кокошко — дуже класний режисер, який, здається, отримував «Каннського лева» саме за рекламу. Він справді круто знімав рекламні ролики.
А до театрального університету я взагалі хотів бути юристом. Але, оскільки я в школі вчився, скажімо так, не дуже добре, чомусь мама запропонувала мені спробувати вступити на диктора-телеведучого. Проте там не було бюджетних місць — вони були лише на акторському факультеті. Тому вирішили спробувати вступити саме на актора.
– Чим для вас є акторство: роботою, хобі чи покликанням?
– На сьогодні, з огляду на те, що в нас дуже сильно скоротився ринок через відомі причини — війну, — акторської роботи стало значно менше, а конкуренція дуже висока. Адже в нас багато класних і талановитих акторів та акторок. Тому для мене акторство — це насамперед покликання і хобі, а вже потім робота.
На жаль, лише акторством я поки не можу повністю забезпечити всі свої потреби — це не завжди виходить. Тому в моєму випадку акторство передусім про покликання й любов до професії.
Бо, на мою думку, робота — це те, на що ти витрачаєш свій життєвий час і що повністю покриває всі твої потреби та витрати.
– Є режисери, з якими мрієш співпрацювати? Чому саме вони?
– Я дуже хочу попрацювати з Гай Річі. Мені дуже подобається стилістика його робіт, його проєкти та їхня суть. Загалом усе, що він робить, — це для мене абсолютне влучання на сто відсотків. Дуже імпонує його авторський стиль і підхід до кіно.
– У акторстві важлива емпатія — здатність відчувати інших. Що допомагає тобі розуміти своїх персонажів?
– У цій професії, напевно, на 50% емпатія визначає все. Це вміння відчувати, копіювати, транслювати емоції та стани. Це також про розуміння того, що відбувається у світі, у твоїй країні, з людьми навколо: мотиви вчинків, логіку та поведінку.
Я люблю аналізувати інших людей, аналізувати себе, замислюватися над тим, чому я або хтось інший вчинив саме так, а не інакше. Дуже допомагає спостереження за людьми, за контекстом життя та розуміння усіх процесів, які відбуваються навколо мене. Саме через контекст реальності я й намагаюся зрозуміти своїх персонажів.
– Якщо говорити загалом про акторський шлях: якою своєю роботою ви пишаєтеся найбільше? Назвіть один серіал і один фільм — і чому саме вони для вас особливі?
– Чесно кажучи, щодо серіалів я поки не можу сказати, що є робота, якою я вже повністю пишаюся і про яку можу впевнено сказати: «Ось тут у мене все вийшло».
А якщо говорити про кіно, то це Firebird («Жар-птиця»). На сьогодні це моє найбільше й найвагоміше досягнення, адже це міжнародний фільм англійською мовою, де в мене була справді велика роль, заснована на реальних подіях. Це був дуже класний і цінний досвід, який, зокрема, відкрив для мене багато нових дверей і можливостей.
– Як ти обираєш ролі, де грати, а де ні? Багато твоїх колег скаржаться на низьку якість сценаріїв. Для тебе це важливо — чи ти більше орієнтуєшся на роль, команду чи інші фактори?
– Так, дійсно, інколи наші сценарії можуть здаватися акторам дещо примітивними — можливо, через начитаність, освіту чи професійну деформацію. Але треба розуміти, що ми працюємо для глядачів, а в ринку є свої закони: запит аудиторії, рейтинги, успіх проєкту.
Звичайно, хочеться створювати й брати участь у такому продукті, який не лише розважає, а й розвиває та збагачує і тебе, і глядача, підіймає на якийсь інший рівень. Але водночас ми живемо в дуже непрості часи, і, напевно, людям часто хочеться просто розслабитися, не думати про складне, а зануритися в зрозумілу, просту, але захопливу історію.
Мені здається, для багатьох це можливість хоча б ненадовго відволіктися від своєї реальності — своєрідна медитація. Побути в іншому вимірі разом із нами, акторами, і таким чином хоча б на хвилину врятуватися від того, що відбувається навколо.
– В Україні часто беруть у кіно та серіали блогерів чи співачок, навіть якщо вони не мають акторського досвіду. Як ти до цього ставишся? У Голлівуді теж таке практикують — Леді Гага, Дженніфер Лопес, Джастін Бібер. Як думаєш, у нас це працює так само якісно, як там, чи все ж відрізняється?
– Тут, знову ж таки, все впирається в рівень проєктів, сценаріїв і загалом підходу до виробництва. Напевно, сьогодні багато проєктів такого формату, що в них дійсно може органічно існувати блогер, співак чи будь-хто, хто більш-менш розкутий і швидко вчить текст.
Але особисто мені завжди цікавіше працювати з професійними або хоча б підготовленими людьми. Якщо ми говоримо про акторську гру, то важливо, щоб усі в кадрі справді грали й щоб градус та глибина цієї гри були приблизно однаковими. Тому що дуже відчувається різниця, коли один актор проживає сцену, щось переживає, існує в ролі, а інший просто монотонно промовляє текст.
– Нещодавно на екрани вийшов серіал «Підміна». Чому глядачам точно варто подивитися?
– Серіал «Підміна» варто подивитися, перш за все, тому що це принципово інший рівень якості й повністю українське серіал з українськими акторами в усіх головних і другорядних ролях.
По-друге — через цікавий сюжет, який тримає увагу. І, звісно, окремо хочу відзначити дуже сильну й, на мій погляд, виняткову роботу моєї партнерки Антоніна Хижняк.
– Як би ви описали свого персонажа Павла трьома словами?
– Неуважний, мрійливий, але все ж таки чоловік.
– Які риси твого персонажа тобі імпонували і які дратували? Чи було бажання наділити персонажа якимись іншими рисами ?
– Коли я вже подивився серіал, то зрозумів, що мій персонаж вийшов дуже інертним. Але для себе я це виправдовував тим, що він усе життя мріяв саме про таке життя — і нарешті його отримав. Тому всі тривожні сигнали, сумніви чи дивні моменти він просто відкидав, бо йому було добре поруч із цією жінкою. Хоча за сюжетом це була її сестра-близнючка.
– Які фільми/серіали за вашою участю ви б порадили подивитися читачам? Можливо, є ті, що особливо для вас важливі?
– Я б порадив подивитися Firebird («Жар-птиця»). Якщо є можливість, то краще дивитися мовою оригіналу — англійською. Як на мене, це дуже сильна історія. Особливо в контексті того, що сьогодні відбувається у світі: війни, протистояння світів, боротьби за право бути собою, а не тим, ким тебе хочуть бачити інші. У цьому фільмі, як на мене, є дуже багато важливих сенсів. І, звісно, це історія кохання — хоч і дещо нестандартна.
Також порадив би короткометражний фільм «Обійме мене» режисерки Каті Царик. Це теж хороша, змістовна робота українського виробництва.
– Які у вас хобі? Що любите робити у вільний час, щоб відволіктися від роботи і перезавантажитися?
– Зараз моє головне хобі — це падел. Я можу грати в нього щодня по кілька годин. Загалом дуже люблю спорт, особливо ігрові види — наприклад, футбол. Також приблизно 4-5 разів на тиждень ходжу до тренажерного залу, займаюся силовими вправами та тренуваннями з навантаженням. Саме спорт допомагає мені перезавантажитися й відволіктися від роботи.
– Чим ви реально пишаєтеся, але про це чомусь не розповідаєте публічно? Це може бути не з професії — щось особисте, людське, благодійність.
– На сьогодні я справді пишаюся новим проєктом, який тільки починає своє життя, — Unique Human. Це інклюзивний одяг для військових, які втратили кінцівки. Перш за все — це стильний повсякденний одяг, без жодних обмежень.
Чому без обмежень? Тому що цей одяг загалом створений для всіх чоловіків, але в основі ідеї — зробити його максимально зручним саме для тих, хто втратив кінцівки. Мені важливо було якось полегшити їм життя, зробити його більш комфортним і стильним. Бо те, з чим вони зіткнулися, — це дуже жорстка реальність і велика несправедливість. І якщо через дизайн та одяг можна бодай трохи допомогти адаптації, це вже має сенс.
Зараз уже є перша колекція, далі — зйомка та презентація. І, якщо чесно, я цим справді дуже пишаюся.
– І наостанок: розкажіть, будь ласка, три факти про себе, які майже ніхто не знає — щось неординарне або несподіване.
– Перший факт — творчий. У мене є в доробку фільм Firebird, у якому я зіграв головну роль англійською мовою. Цей фільм виходив у прокаті в США, Німеччині, Японії та багатьох інших країнах світу.
Другий факт — за час повномасштабної війни, зокрема завдяки цьому фільму і тому, що мене знають за кордоном, мені вдалося залучити вже понад 250 тисяч доларів допомоги станом на травень 2026 року. Ці кошти спрямовуються на підтримку української армії та цивільних — зокрема на пошиття спеціалізованого військового одягу: форми, зимових курток, термобілизни, штанів, убаксів.
Третій факт — я створив бренд адаптивного одягу Unique Human для людей, які втратили кінцівки під час цієї війни і не тільки. Цей одяг, який покликаний зробити їхнє повсякденне життя більш зручним, функціональним і гідним.