Новий серіал «Підміна» на СТБ тримав глядачів у напрузі до останньої серії, а одна з ключових ролей у проєкті дісталася українському актору Владиславу Никитюку. У відвертому інтерв’ю виданню liza.ua Владислав Никитюк поділився враженнями від зйомок серіалу «Підміна», свого персонажа Владо Бойчева, розповів про найяскравіші моменти за кадром і пояснив, чому завжди переглядає проєкти зі своєю участю.
Інтервʼю з Владиславом Никитюком: що розповів актор
– Як ти відкрив для себе акторство — від танцювального гуртка до театру? Чи легко сприйняли твій вибір рідні та близькі?
– Так! Від танцювального гуртка і до театру. Мене випадково занесло в танцювальний гурток в другому класі і з того часу несеться по цей день.
Мама завжди підтримувала у виборі цієї професії. Батько радив йти на пожежника. Але якби я гасив вогонь чи рятував життя з другого класу, то можливо і пожежник мені був би до вподоби.
– Які ролі у кіно для тебе стали викликом? Можливо — повністю вибили з зони комфорту…
– Будь-яка роль, як на мене, це виклик. Результат добре зробленого персонажа залежить не тільки від одного актора. Тому «виклики» починаються ще до «роботи актора над роллю».
Наприклад з комунікації з професійним складом майбутнього проєкту. Для мене, як для інтроверта, це виклик. А саме —знайти спільну мову, яка буде комфортна для всіх. Загалом, з налаштування себе, як робочого інструменту (особливо це складно під час воєнного стану). І таких нюансів — багато.
Поки що мені траплялися ролі, психологію яких я добре розумію без додаткових зусиль. Тому не можу згадати саме роль, яка б мене вибила із зони комфорту.
– Хто твій улюблений світовий актор і чому? Чи є такий/така?
– Їх багато. Наприклад, Леонардо Ді Капріо — це вже, як штамп, але він один з них. Багато акторів з королівського театру в Англії. Не хочу перераховувати їх всіх, щоб про когось не забути.
– Нещодавно на екрани вийшов серіал «Підміна» в якому ти зіграв одну з головних ролей. Ти сам — дивишся? Чи не любиш переглядати фільми/серіали, в яких знімався сам?
– Я завжди переглядаю проєкти зі своєю участю, щоб адекватно зрозуміти себе на екрані. Це допомагає побачити, як монтують ті чи інші режисери. А ще — чи спрацьовують знахідки зі знімального майданчика. Для мене це банальна робота над помилками, які можна виправити й врахувати в майбутніх проєктах.
– Пам’ятаєш кумедні моменти зі зйомок, які невимушено змусили сміятися всіх?
– Вони справді були — це без сумніву! Про більшість із них розповісти не можу (сміється). Учора, переглядаючи фінальні сцени проєкту «Підміна», згадав один особливо веселий випадок.
Це сталося під час весільної церемонії, коли мій персонаж Владо після відмови Раді (Вероніки Мішаєвої‑Яковлєвої) відійшов від неї. За сценарієм він мав дістати з внутрішньої кишені піджака малюнок, який залишила Катерина (Антоніна Хижняк) у фальшивій в’язниці. На ньому була зображена її донька Соня. Ті, хто дивився серіал, знають, наскільки напруженим був цей момент.
Я дістаю малюнок, розгортаю його в руках, не дивлюся на нього, а спрямовую погляд на партнерку, вимовляю серйозні репліки… І раптом бачу, як Вероніка намагається стримати сміх (у нас це називається «не розколотися»). Я ж доволі серйозний у роботі й «колотися» мені не властиво, особливо в такій драматичній сцені. Почав нервувати, не розуміючи, що ж такого смішного сталося.
Вероніка показала на малюнок і сказала: «У тебе Соня впала». Я опустив очі й побачив, що тримаю його догори дриґом. Уяви серйозність сцени й те, як це виглядало збоку — дійсно смішно. Ми щиро посміялися й продовжили роботу. Але кожного разу, коли я діставав цей малюнок у наступних дублях, ледь стримував себе, щоб не «розколотися», бо постійно здавалося, що знову тримаю його шкереберть.
– Також ти долучився до проєкту Ukraine Victory Gallery. Що для тебе означає перетворювати військові артефакти (уламки, гільзи, ящики) на мистецтво?
– Коли з’явилася ця ідея, я зрадів, адже навіть так залишався пов’язаний із мистецтвом. З роботою було непросто, і я не знав, чи взагалі повернуся до творчої діяльності.
Друге — це, звісно, підтримка наших Збройних Сил України. Я усвідомлюю: поки не служу, не можу сидіти склавши руки й нічого не робити.
Ukrainian Victory Gallery за чотири роки повномасштабної війни зібрав понад один мільйон доларів донатів. Наша команда пишається цим! Я відчуваю себе корисним — і для мене це надзвичайно важливо.
– Як війна змінила твоє ставлення до професії та до життя загалом?
– Від підходу до роботи, від вибору матеріалу (кого саме грати), з ким працювати і до оточення… Словом — змінилося все.
– Чи є нові ролі та прем’єри разом із тобою, що відбудуться в 2026 році?
– Не певен, що в 2026, але на черзі фільм актора і режисера Ахтема Сеітаблаєва «ГУР: Код «Сікора». Мав за честь взяти в ньому участь.