«Худну, щоб продовжити молодість», — Олеся Жураківська
03.08.2012
Щоб зустрітися з Олесею Жураківською — ведучою другого сезону проекту «Зважені і щасливі» каналу СТБ, мені довелося більше тижня вислуховувати вибачення вкрай зайнятої людини: «У мене тренування», «Сьогодні зйомка, у Києві буду після 21–ї», «У мене нічна зйомка»… І ось нарешті я вклинилася у графік між тренуваннями і репетиціями (роботу в театрі ніхто не відміняв). Інтерв’ю записуємо у ресторанчику. Олеся замовляє салат, в якому просить замінити сир на помідори. Вживання здорової, малокалорійної їжі — це одна з умов повсякденного життя в період зйомок телепроекту.
«Спочатку тіло боліло так, що приймала знеболююче»
Олеся, багато хто з телеглядачів запам’ятав вас як учасницю проекту «Танцюю для тебе». Це було перше знайомство з ТБ зсередини?
Першим моїм телевізійним досвідом було кулінарне шоу на ICTV. Запустили його незадовго до Помаранчевої революції. Тому неполітичну тему скоро згорнули. Але я трохи встигла попрацювати перед телекамерою.
Потім надходило кілька пропозицій від різних каналів, але мені не подобалася перспектива бути «головою, що балакає». Я хотіла контактувати з людьми. Коли запросили у проект «Танцюю для тебе», основною ідеєю якого була допомога дітям, відразу погодилася. Саме економічна криза почалася, песимістичні думки обсіли, а в мене з’явилася можливість зробити щось світле! Було складно поєднувати театр і заняття танцями. Але я тоді відкрила для себе світ людей із вадами слуху, які, переборюючи труднощі, залишаються відкритими і сильними. Зі своїм підопічним — Едіком — спілкуюся і зараз. Кілька днів тому в нього був день народження, я його вітала. Ми по–справжньому дружимо з родиною Ткаченків iз Херсона: обмінюємося електронними листами, sms, зустрічаємося, коли вони проїздом бувають у Києві.
Як ви потрапили у проект «Зважені і щасливі»?
Мені зателефонували, при зустрічі запропонували стати учасницею проекту. Я відмовилася. Натомість отримала пропозицію стати ведучою.
Якби від початку знали, що графік підготовки і зйомок проекту буде дуже напружений, погодилися б стати його ведучою?
Мені було складно, коли почала інтенсивно тренуватися. Занять чотири тіло боліло так, що приймала знеболююче, бо не могла йти на наступне тренування. Але я авантюристка, люблю iз собою експериментувати, тому погодилася б брати участь у проекті, навіть якби знала про всі найменші нюанси. Чому я акторство люблю?! Бо у нас немає однакових днів. Коли постійно змінюється графік і ритм — мене це влаштовує. Я за гороскопами — Вогонь і Лев. Мені потрібно, щоб довкола щось постійно відбувалося.
«Зважені і щасливі–22» — проект, в якому від початку увага глядачів буде сконцентрована на недосконалих фігурах усіх учасників і вашій особисто. З цього приводу не комплексуєте?
Я переборола цю емоційну проблему давним–давно. Для мене не має значення: моя талія стрункіша чи навпаки. Бо впевнена, що людину сприймають так, як вона себе позиціонує. Якщо жінка чи чоловік почуваються красивими, розумними, відкритими — такими їх сприймають і оточуючі. Вага для мене перестає бути абстрактною, коли починається її вплив на здоров’я: зайві кілограми «тиснуть» на хребет, суглоби, кінцівки.
Зараз я отримую велике задоволення від того, що тренуюся і худну. Я реалізую шанс продовжити свою молодість.
У мене, глядача першого сезону «Зважених і щасливих», залишається враження, що заради телевізійної картинки творці проекту не завжди зважають на психологічний стан учасників. У вас немає такого відчуття?
Це неправда, адже з учасниками працює психолог проекту — і на етапі кастингів, і під час проекту. Випробовування для людей з надмірною вагою дійсно складні. Але учасники свідомо на це погоджуються, бо у них є надзавдання — скинути кілограми, які заважають їм та їхнім родинам нормально жити. Ніхто нікого не «ламає» і не мучить.
Вам як ведучій поставили завдання: за проект скинути стільки–то кілограмів?
Ні. Я сама запропонувала, і цю ідею сприйняли на ура, щоб я худнула разом із учасниками проекту. Я тренуюся у тренажерному залі і дотримуюся правил здорового харчування. Мені це потрібно для того, щоб я могла зрозуміти, що відчувають учасники, які працюють над собою з ранку до ночі на тренувальній базі під Києвом. Тепер, коли я з ними спілкуюся, вони мені вірять, бо ми знаємо на практиці, про що говоримо. З усіма у мене гарний контакт, iз дівчатами порозумітися простіше.
Акторство — не просто кривляння й озвучування текстів
Олесю, можете уявити, що працюєте тільки у театрі за основною — акторською — професією, яку отримали після того, як стали технологом швейного виробництва?
Моя мудра мама сказала, щоб я завжди, за будь–якої влади, була з ремеслом, — і я спочатку вивчилася на технолога. Утім за значенням акторство для мене — перша професія. Тільки в театрі працювати, напевно, змогла б. Вижити — якщо говорити про матеріальне становище — було б дуже складно. Але багато артистів живуть на зарплатню — і я змогла б.
Якщо говорити про душу — я б вижила тільки в театрі. Театр — це дім, в якому зростає актор. Чим я стаю старшою, тим чіткіше це розумію. Тільки безпосередньо контактуючи з глядачем, актор може рости і вдосконалюватися. Тільки в театрі можна працювати з класикою, з надскладним психологічним матеріалом. У кіно його все менше й менше — маємо таку згубну тенденцію.
У Театрі на Лівому березі прекрасна атмосфера, надзвичайні люди. У першу чергу, це, безперечно, заслуга Едуарда Марковича Митницького, який організував усе і культивує роками цю атмосферу.
Ви виокремлюєте для себе якісь театральні ролі: Жозефіни у «Корсіканці», Олени Андріївни з «26 кімнат», інші?
Кожна роль — це частина твого життя, якщо ти любиш професію. А я її дуже люблю. Навіть iз ролями з вистав, які вже «пішли», — як з коханими: роман закінчився, ти розлучаєшся з людиною, але залишається пам’ять про прекрасні хвилини. Я усвідомлюю важливість акторства. Це не просто кривляння й озвучування текстів, а місія одночасного впливу на велику кількість людей.
У Театрі на Лівому березі ніхто не заздрить вашій затребуваності не лише за основним місцем роботи, а і в кіно та на ТБ?
Моя позиція: спочатку розклад вистав у театрі, а вже потім — зйомки. Зрозуміло, колись доводиться просити, щоб відпустили з театральної репетиції. Але з упевненістю можу сказати, що ніколи, жодного разу, не підвела колег. Якщо репетицію призначено, актори й режисер зробили колосальну роботу, ти не можеш раптово на неї не прийти. Заздалегідь можу попросити змінити графік.
Стосовно заздрощів, усі — живі люди, можливо, десь у когось вони є. Але переконана, що працюю в оточенні прекрасних людей. І тому чиїсь хвилинні слабкості у порівнянні з насолодою, яку отримую, — це ніщо. Я людина відкрита і нежадібна, з радістю ділюсь тим, що маю. Можливо, і це мені допомагає уникати неприємностей.
Правда, що ваш педагог у ГІТІСі Володимир Тарасенко «вибив» з вас страх перед сценою?
Коли ти починаєш навчатися театральній майстерності, розумієш, що є базові навички, якими треба досконало управляти: володіти рухами, голосом, емоціями. У потрібний момент актор має, скажімо, переконати себе, що йому сумно, і почати плакати. Ставши студенткою, я зрозуміла, що нічого цього робити не вмію. Я добре почувалася у центрі уваги, не комплексуючи, співала, але виконати чітко поставлене завдання: піди туди–то, зроби те–то — не могла. Я просто боялася вийти на сцену. Володимир Давидович, будучи прекрасним, можливо, геніальним педагогом, розгледів у мені потенціал, викликав на заняттях із майстерності Жураківську буквально щодня. Він мені сказав: «Відпусти свої мізки. Твоя проблема в тому, що ти все прискіпливо аналізуєш. Почекай, розслабся. Рухайся, говори так, як тобі підказує природа, довірся інтуїції». Тарасенко на першому курсі заборонив мені ходити… у театри. Сказав: «У тебе природа «мавпочки». У всіх акторів така природа — наслідувати. Але ми спочатку будемо «діставати» твоє, а потім «всмоктуватимеш» гру інших».
У нас було багато прекрасних педагогів. Щоразу доводилося під усіх підлаштовуватися — це було складно. Але в результаті мені зараз комфортно працювати з будь–яким режисером: і з деспотичним, і з тим, який у всьому сумнівається. Бо весь спектр характерів був серед викладачів.
Режисер Володимир Тихий прогнозує, що через кілька років ви будете драматичною акторкою номер один в Україні. Щоб збулося, які чинники мають бути?
Я вже дякувала Володимирові за ці слова. Боюся не виправдати його сподівань, але приємно. Щоб у будь–якого актора була змога розкритися сповна, мають зійтися безліч факторів: роль, режисер, майданчик, на якому працюєш, медійна підтримка.
Чи сподіваєтесь мати найближчим часом роботу в кіно, серіалах, де б міг розкриватися талант драматичної акторки?
Якби була така можливість — я була б щаслива. Ми влітку разом робили кіно з Олексієм Івановичем Лісовцем, з яким успішно працюємо в театрі. Уже вкотре знімалася в Анатолія Миколайовича Матешко. Це справжні майстри. Коли з ними працюєш, це накладає на тебе відбиток.
За останні 10 років ви знялися в понад 30 кінокартинах. Усі пропозиції приймали?
Деякі з відзнятих картин не вийшли, думаю, в основному, через фінансові проблеми. Були випадки, коли, прочитавши сценарій, розуміла, що запропонована роль — не моя. Хоча це винятки, а не правило. Бо акторська професія дуже залежна: коли ти починаєш працювати над роллю, ніколи достеменно не знаєш, який буде кінцевий результат, впливати на який можеш лише на своєму відрізку.
Яка частка фінансової зацікавленості, коли ви погоджуєтесь на роботу в кіно чи на ТБ?
Коли я з Москви переїхала у Київ, погоджувалася практично на всі пропозиції, бо треба було, щоб мене просто бачили. Та й гонорари, напевно, тоді були домінантою. Зараз — ні.
Телеведуча Сніжана Єгорова вважає, що її вміння говорити українською і російською мовою розширює спектр можливої роботи. Ви зі сцени і з екрана говорите тільки російською.
Я вдома спілкуюся українською мовою. До речі, вчилася у Києві в україномовній школі — їх було тоді лише чотири. Оскільки вчилася в театральному інституті в Росії, то скрупульозно вивчала, як вона інтонується, звучить, брала участь у різних конкурсах.
Над чим працюєте зараз у театрі?
Режисер Лісовець ставить «Село Степанчиково» за Достоєвським. І автор складний, і в Олексія Івановича завжди складна, багатоповерхова структура, і 35 пластів під тобою. Буде над чим думати. Ще — тільки почали працювати над смішною п’єсою «Радаван IV» — це театральний дебют кінорежисера Бата Нєдіча.
ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ
Основну частину гонорарів ви витрачаєте на подорожі. Де були востаннє і чи плануєте кудись поїхати найближчим часом?
Наприкінці березня — на початку квітня була у Барселоні. Влітку, під час зйомок телепроекту і кіно, поїздила по Україні. Проект «Зважені і щасливі» зніматимемо до вересня, тому поки що ніяких неробочих поїздок не планую. (Потім буде «домашня» робота учасників реаліті–шоу і фінал — у грудні. — Авт.)
Чи не пов’язане ваше бажання продовжити молодість — худнути з учасниками проекту «Зважені і щасливі» з особистим життям?
Ні. З моїм молодим чоловіком ми зустрічаємося досить давно. Він — бізнесмен, розумна людина, з якою я можу говорити про Чехова і Достоєвського, покохав мене до того, як я почала худнути. Коли мені запропонували участь у проекті, перепитав: «Ти хочеш?». Отримавши схвальну відповідь, турботливо сказав: «Я дуже хвилююся за твій емоційний стан. Лесюню, у тебе вистачить сил?».
ДОСЬЄ:
Олеся Жураківська, ведуча проекту «Зважені і щасливі–2» (СТБ).
Народилася 1972 року в Києві.
Перша освіта — технолог швейного виробництва.
1996 р. — закінчила ГІТІС (Російська академія театрального мистецтва).
Два роки працювала в московському Театрі ім. Єрмолової.
З 2001р. — акторка Київського театру драми і комедії на Лівому березі.
Знялася у понад 30 кінороботах.
Мова оригіналу
Спасибо!
Теперь редакторы в курсе.