PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Серіял «Лікарська таємниця». Здійснилися дитячі мрії акторів!

Телеканал СТБ

Старання творців виявилися не марними — щодня популярність історії про людей у білих халатах зростає. Мало відомі раніше актори стали тепер пізнаваними й затребуваними. А ті з них, які виросли в родинах лікарів або, будучи дітьми, мали намір податися в ескулапи, ще й потішили близьких — доторкнулися до медицини хоча б на екранах.



Найбільше героїв-лікарів у творчій біографії Владислава Долгорукова (у серіялі головлікар лікарні, хірург Володимир Власов). «Звичайно, у дитинстві я думав про цю шляхетну професію. Тепер залишається тільки дивуватися: це просто доля! Власов — уже не перша «медична» роль у моєму акторському житті! Одним із перших персонажів був доктор Борменталь із «Собачого серця».



А от у Степана Рожнова, який грає ординатора Микиту, здійснилася мрія. «У мене в роду багато лікарів. Наприклад, тато працює кардіологом, прадід був головним рентгенологом міста Дедовська, — поточнює актор деталі своєї біографії. — Коли живеш із медиками, це стає частиною повсякденного життя: умію уколи робити, шини накладати, можу крапельницю поставити. У дитинстві навіть хотів стати лікарем. Але хімія й інші точні науки давалися погано». Натомість артистичність у Степана була «на п’ять із плюсом», тому він опинився в театральній студії, й так і пішов акторським шляхом.



Андрій Барило, що грає роль хірурга-ординатора Дмитра, теж із медициною знайомий не за чутками — його мама довгий час працювала сестрою в лазареті.



Можливості блиснути в коротенькому білому халатику найбільше раділа Ольга Сьомина, вона ж чарівна медсестра Люлю. «До мене в нашому роду акторів не було, — поділилася вона. — Батьки — стоматологи, у них є власна приватна клініка. Вони хотіли, щоб дочка пішла їхніми стопами. Я й закінчила хіміко-біологічну школу. Формула мурашиної кислоти ще довго в страшних снах снилася! На щастя, устигала займатися музикою, танцями». Всупереч батьківським очікуванням, Ольга стала акторкою, але про їхнє бажання пам’ятала. Тому, тільки-но її затвердили на роль медсестри, відразу ж зателефонувала батькам. «Ну от, не стала я лікаркою у житті, натомість на екрані нею буду, як ви хотіли!» — потішила їх дочка.



Артисти зізнаються, що засвоїли ази і на зніманнях уже цілком вільно оперують незрозумілими термінами й легко управляються з бинтами й крапельницями. Та коли треба показати хід операції, у кадрі з’являються руки справжніх лікарів — професійні навички, відточувані роками, не замінити.



Журнал «TV Екран» № 12(17), 21 березня 2007