Актор Сергій Кисіль добре знайомий глядачам телеканалу СТБ за ролями у популярних серіалах, зокрема «Просто Надія». Нещодавно в ефір вийшов другий сезон «Просто Надії», де актор знову повернувся до образу свого героя. Окрім телевізійних проєктів, Кисіль активно працює і в кіно, а також знімається в нових українських серіалах, які формують сучасний ринок індустрії. В інтервʼю виданню ТиКиїв Сергій Кисіль розповів про роботу над гучними проєктами, особливості зйомок в українських реаліях, улюблені ролі та те, чому він усе частіше замислюється над зміною амплуа.
Інтервʼю з Сергієм Кисілем: що розповів актор
– Нещодавно на телеканалі СТБ стратував другий сезон серіалу «Просто Надії». Як це — повертатися до історії, свого персонажа за деякий час?
– Ну, є ж певні акторські напрацювання. Перший сезон «Просто Надії» був першим в Україні багатосерійним серіалом, знятим після початку повномасштабного вторгнення. Ми знімали його в березні 2023-го — ви ж розумієте, що на той час протягом року роботи в нашій сфері не було взагалі. І тут — 24-серійка.
Звичайно, ми всі були голодні до роботи. Але в перші знімальні дні ми з іншими акторами не могли зрозуміти, куди встати, в яку камеру дивитися… І перші три-чотири дні просто ходили, як дикі собаки, знову звикаючи до знімального процесу. Бо акторство — це постійне тренування, постійна робота, особливо в кадрі.
Перший сезон «Просто Надії» дуже зайшов глядачам — рейтинги були величезні! Новий сезон ми почали знімати за рік після першого, і все сталося якось дуже легко, бо була та сама команда.
– У вашому персонажі в цьому сезоні відбулись якісь зміни?
– Мій персонаж, чоловік Надії Юра, повертається попри те, що дружина його вигнала. Ну, така людина — завжди знайде якийсь хід, щоб нагадати про себе.
Йому погано — він знову йде до Надюші: «Допоможи, будь ласка». І він любить її, любить своїх дітей, але по суті він гнилий. Завжди шукає, де йому краще, де вигода, де гроші — такий слимак. Є ж такі люди серед нас.
Мені було дуже прикольно працювати над цим образом, бо я загалом дуже люблю антагоністів. Цікаво знаходити: «А чому ж він отак вчиняє в тій чи іншій ситуації?» Це завжди робота на подолання самого себе.
– Те, що майже всі ваші персонажі — гади, для вас як для актора певний комплімент?
– Останнім часом мені це починає не подобатись. Ми от нещодавно знімали серіал «Екстрена допомога» для ICTV2, і режисер каже: «Та тобі треба в комедії працювати!». І це була перша людина, яка мені це сказала, бо я вже просто відчуваю себе заручником своїх негативних персонажів.
Здебільшого в нас усе відбувається так: сьогодні кастинг, за тиждень починаємо знімання — можливо, знову ж таки через брак часу, через небажання пробувати щось інше. Кисіль класно зіграв негідника — значить, ще одного негідника класно зробить.
2023 року ми знімали проєкт «Ловець снів», і я дуже вдячний його шоуранерці Лені Канішевській за те, що дала мені можливість зіграти абсолютно іншого персонажа — людину, яка допомагає знайти вихід із тієї чи іншої ситуації.
Він був настільки неоднозначний, настільки крутий — я просто купався в цій ролі, насолоджувався тим, що нарешті граю не якогось маніяка, вбивцю чи аб’юзера.
І зараз мені вже хочеться щось більшого. Звичайно, я не зіграю Супермена — в мене ж негативна харизма на обличчі. Але є, до прикладу, Бетмен, який зі своєю негативною харизмою рятує світ.
І я завжди вдячний кастинг-директорам, продюсерам, режисерам, які вірять у те, що я можу зіграти когось цікавішого за чергового негідника.
Вже можу сказати, що я затверджений на головну роль в новому проєкті, і мій персонаж позитивний.
– А можете собі дозволити відмовитись від ролі?
– І можу відмовитись, і відмовляюсь, якщо мені не подобається сценарій чи персонаж.
З початку повномасштабного вторгнення в мене було дуже багато пропозицій грати колаборантів, ФСБшників — я відмовився від усіх. Не зіграв жодного орка тощо. Бо актор — це адвокат своєї ролі. Ти завжди маєш виправдати для себе ту чи іншу дію свого персонажа. А виправдати для себе вчинки нашого «братнього» народу я не можу.
А ще я відмовлявся грати у військовій формі. Бо дуже багато акторів перебувають на бойових позиціях, але знаходять можливість приїжджати й зніматися в серіалах і кіно. А я не був у зоні бойових дій, тому не можу дозволити собі в кадрі бути у військовій формі.
– Ваш шлях до акторства був, скажімо так, нетрадиційний: дві не пов’язані з мистецтвом освіти, потім співоча діяльність, потім робота ведучим, і тільки після цього — навчання в Українській кіношколі й перші роботи в кіно. Актори, які пройшли свій академічний шлях на сцену, не дорікали вам цим?
– Я такого ставлення не відчував, але вважаю, що актор — це професія, якої не можна просто навчитися і потім стояти на місці. Актор має щодня працювати над собою.
І за десять років після закінчення кіношколи я не зупинився: пішов на театральні курси, потім у театр-студію, працював із прекрасною актрисою Лесею Островською — в нас протягом чотирьох років були постійні тренажі.
Навіть зараз у мене є коуч — моя подруга з Канади. Ми з нею постійно займаємось, готуємось до ролей. Бо вважаю, що, яким би крутим не був актор, погляд зі сторони завжди має сенс. Навіть Ді Капріо, Де Ніро, Аль Пачіно завжди працюють із коучами, які допомагають знайти характер персонажа, жест, ту чи іншу емоцію. Якщо стояти на місці, нічого не буде.
– Чого вам зараз хочеться — у творчому житті, просто в житті?
– Я хочу на море. Поїхати з дітьми і просто відпочити, перемикнутися. Звісно, хочу, щоб закінчилась війна і ми могли проживати своє найкраще життя — бо його не відкладеш на потім.
У творчому житті в мене все йде за планом. Звичайно, завжди хочеться більшого. Але ще декілька років тому — особливо коли я ще не грав у театрі «Золоті ворота», — коли завершувався проєкт, я дуже тривожився, переживав, що більше нічого не буде.
А от останнім часом кажу собі: «Буде. Тобі дали можливість попрацювати. Ти попрацював, мало бачив родину, мало спілкувався з дітьми. А тепер відпочинь, вдосконалюй себе. І все обов’язково буде».
Хотілося б спробувати себе на європейському ринку — я ж 2022 року знімався в Італії. Періодично оновлюю анкети на європейських сайтах, бо хочеться вже трошки більшого. Але для всього свій час.
– Спів, з якого ви починали на сцені, зараз є у вашому житті? Хоч іноді десь співаєте?
– Ні, взагалі. Не хочеться. Гітару не брав до рук від початку війни — навіть бажання немає. Можливо, спів пішов від мене назавжди, бо 20 років тому це було якесь юнацьке бажання сцени. Я завжди жив сценою — ще зі школи. Мене навіть навколо Університету ім. Карпенка-Карого водило пів життя. А я казав: «Акторство? Та ні!».
А потім прийшов час — я ще і в оркестрі працював ведучим, і хотів вдосконалюватись, тому шукав акторські курси, щоби попрацювати над голосом, рухом. Знайшов курс Максима Михаліченка — і мене затягнуло і розвернуло в інший бік. Я проходив ще й телевізійні курси, мені пророкували кар’єру телеведучого.
В певний момент я опинився на роздоріжжі, не розуміючи, ким хочу бути — ведучим чи актором. І в мене… не стало роботи взагалі. Тоді я поговорив з дружиною, потім взяв листочок і написав декілька разів: «ведучий», “актор», «ведучий», «актор»…
Написав переваги й мінуси кожної професії та зрозумів: «Тільки акторство!». І з того моменту вже майже десять років не було жодного дзвінка про проведення того чи іншого заходу. Це та історія, що не я обрав професію, а професія обрала мене.
– Ваші сини ще не проявляють тягу до акторства?
– Один раз син мені сказав: «Я хочу бути актором». Я кажу: «А чому?» — «Ну, годують вас смачно» — а я іноді приношу додому те, чим нас годують на майданчику. «І щоби приходити додому так пізно, як ти». А потім додав: «Я хочу бути актором, щоб мої діти зустрічали мене з роботи так само, як ми тебе зустрічаємо».
Насправді я даю дітям вибір і зараз за ними спостерігаю: до чого їх тягне, що їм більше подобається? У старшого більш математичний розум, а музикального слуху немає.
Середній почує пісню і за тиждень чистенько її проспіває. Він дуже музикальний, дуже рухливий. Вони обидва ходять на спортивну акробатику, бо це фізична підготовка і здоров’я.
Але якщо хтось із них захоче стати актором, то вони в мене будуть бідні (сміється)! Батько в них дуже вибагливий! Вони дуже страждатимуть і сильно працюватимуть, щоб як мінімум бути кращими за мене.
– А донька — це інші відчуття для чоловіка?
– Ооо, зві-існо! Це просто… розвал кабіни (сміється)! Я дуже люблю своїх хлопців, але доця просто перевернула мій світ. Вона настільки татова!
Коли вона з мамою, в неї все добре. Щойно з’являюся я, вона одразу на все скаржиться, починає плакати, в неї все погано в цім житті… І зв’язок «тато-донька» зовсім інший, ніж «тато-сини». Це зовсім інша енергія. Це настільки кайфово… Я навіть не знаю, як передати словами. Просто інша планета!