Креативна продюсерка Оксана Кукоба: «Просто Надія» рятувала нас від реалій військового часу
11 березня о 20:00 на СТБ відбудеться всеукраїнська прем’єра 24-серійної мелодрами «Просто Надія». Серіал розповідає про маму 3-х дітей, яка через початок повномасштабної війни заради безпеки родини змушена покинути свій дім. В складний час, без підтримки чоловіка та грошей, вона переїжджає в інше місто, де починає нове життя. Креативна продюсерка та авторка ідеї мелодрами Оксана Кукоба розповіла сайту СТБ про особливості серіального виробництва під час великої війни, а також поділилася, чому «Просто Надія» стала для неї дуже особливим проєктом.
Ви не лише креативна продюсерка мелодрами «Просто Надія», але і авторка ідеї. Розкажіть, як ця ідея народилася?
«Просто Надія» народжена війною. Ідея серіалу виникла навесні 2022 року, у перші місяці повномасштабного вторгнення рф в Україну. Серіальне виробництво зупинилось, і ми не знали, яке майбутнє чекає на усіх нас. Але не працювати було ще важче. Тому ми почали думати над ідеєю, яку теоретично було б не складно реалізувати, і яка б за змістом була простою і зрозумілою кожному в цей час. Ми хотіли створити персонажів близьких одне одному не лише через родинні і дружні зв’язки, а й пов’язаних великою спільною справою. Цією справою стала запашна випічка – символ родинних свят і домашнього затишку. Бути разом в цей час безцінно. Тому ми створювали обєднуючу історію і проживали з нею ціле життя.
А що стосується сюжету мелодрами – як писався він? Можливо, він теж заснований на певному особистому досвіді?
Коли почалось повномасштабне вторгнення, мій чоловік пішов у військкомат, а я з усіма жінками моєї родини, дітьми, котами та собаками поїхала у Польщу. Нас прихистила польська родина з невеличкого селі на березі Балтійського моря. У нас був дуже простий побут і, на жаль, не було повноцінної кухні, де б можна було б спекти для дітей пиріг, торт чи печиво, бо смак і аромат випічки має властивість повертати спогадами додому.
Якось на католицький Великдень і 80-літня полька Агнешка запросила нас на чаювання з традиційною польською випічкою. Це був смачний бісквітний пиріг з маком і вишнями. Після чого я попросила дозволу скористатися духовкою бабусі і приготувати нашу паску до Великодня. Форми зробила зі звичайного пергаменту, який склеїла клеєм з води і муки. Замісили тісто в каструлі і воно дуже гарно підійшло. Паски вдалися на славу і майже всі ми подарували польським друзям. Того Великоднього дня, далеко від дому і з’явилася ідея історії “Просто Надія”, де випічка об’єднує людей, повертає втрачену надію і кохання.
Одна із серій «Просто Надія» присвячена саме Великодню, і наша головна героїня пече паски, які не збирається продавати. Вона залишає для своєї родини лише одну, а усі інші роздає знайомим. Для цієї сцени я принесла головній героїні, яку зіграла Зоряна Марченко, свою вишиванку. В цьому серіалі душа кожного, хто його створював.
Ми часто жартували, що створили серіал про смачні пиріжки, але я впевнена, що глядачки відчують за цими пиріжками потужну підтримку і силу роду, яке несе тісто, а особливо, Великодня паска.
Коли моя бабуся місила тісто і пекла паску, то промовляла: “Я поважаю і пам’ятаю тебе, мій роде, і прошу підтримки у жінки-землі, жінки свого роду для того щоб захистити свою родину”. Для мене жінка, яка пече паску, наділяє її потужною силою жіночого роду, його пам’яттю і благословляє майбутнє своїх дітей. Тому наша героїня, яка втратила все матеріальне, але в якої залишилось найцінніше — її діти, робить несвідомий вибір для того, щоб вижити – вона починає випікати, аби прогодувати своїх дітей. І разом з цим повертає собі втрачене життя. В образі Наді себе впізнає багато українських жінок. Тож у нас вийшла класична мелодрама про кохання, а також про магію і силу, яка закладена в кожному свіжоспеченному пиріжку (посміхається).
«Просто Надія» — це перша з початку повномасштабної війни мелодрама власного виробництва каналу СТБ. Чи вірили тоді, що вдасться реалізувати цей проєкт попри усі складнощі великої війни?
Складно тоді було у щось вірити. І навколо було багато людей, які скептично ставились до нашої ідеї. Але була дуже крута команда і канал СТБ дав нам можливість реалізувати історію та забезпечити роботою велику команду, що було життєво необхідно. «Просто Надія» рятувала нас, давала опору і можливість триматися разом і бути в професії. Тому я часто кажу, що історія “Просто Надія” народжена у безнадії.
Більше на тему: Зоряна Марченко: Серіал «Просто Надія» на СТБ — це ода українській жінці
До речі, чому саме у Звягелі відбуваються події?
Бо Звягель знакове місто. Тут народився Валерій Федорович Залужний. Я думаю цього досить для пояснення (посміхається). Нашому головному герою історії дуже пощастило. Він однофамілець Валерія Федоровича (посміхається).
Це мелодраматична історія. Чи відбуватиметься у ній контекст війни?
Війна триває і наш серіал відображає актуальний час. Головний герой воював, а героїня — переселенка. У нас дуже щемливий і промовистий саундтрек про очікування переможної весни, який буде відкривати кожну серію. Наша історія про життя, яке триває попри війну – люди закохуються, народжують дітей, починають все з початку. І герої, як і українці, живуть своє життя зі щоденними проблемами, радостями і викликами.
У серіалі героїня Надія вимушена жити зі свекрухою. Жінки, як 2 хазяйки в одному домі, ніяк не можуть знайти порозуміння між собою. Ви свого часу,тікаючи від війни до Польщі, теж були змушені жити під одним дахом із кількома іншими жінками. Можливо, теж зіткнулися з тією ж проблемою, що і героїня серіалу?
Нещодавно прочитала книгу Євгенії Кузнецової “Драбина”. Це дуже класна сучасна українська проза про те, як велика родина приїжджає в цей час до сина в Іспанію та поселяється у нього в будинку. А далі їм треба пристосуватися і прийняти одне одного. Багато хто впізнає себе в героях книги і в нашому серіалі. Я думаю, що ми побачимо і прочитаємо ще дуже багато історій з таким сюжетом. Багатьом довелося знаходити спільну мову і уживатися з рідними тривалий час. Мені теж було непросто, тому що до війни я жила окремо від родини більше 20 років. Але час прожитий разом під час війни безцінний. Ми багато втрачаємо за швидкою динамікою життя. А в цей момент час зупинився і можна багато переосмислити і про що поговорити з рідними.
Для багатьох акторів цей проєкт став першим від початку повномасштабної війни. Артемій Єгоров навіть зізнавався, що пустив сльозу, дізнавшись, що його затвердили на роль. Тож розкажіть, як проходив кастинг? Як реагували актори на пропозиції?
Це важко назвати традиційним кастингом. Це був період обіймів, звісно, зі сльозами — плакали, сміялись, говорили. Усі розуміли, що ми даємо цим проєктом поштовх для галузі. Ми поверталися до професії.
Дякуючи нашим сценаристам, ми створили багато цікавих персонажів, яких зіграли найкращі українські актори. Усі вони щиро полюбили і вжилися в свої ролі. А особливо найменша наша актриса Поліна Гайова, яка зіграла доньку Наді. Одного разу Олег Власов, який грає її дідуся, сказав на знімальному майданчику, що має повернутися до рідного Харкова на 3 дні. А Поліна розплакалася, тому що не хотіла залишатися під час зйомок без дідуся. Вона настільки засмутилася, що нам усім довелося її втішати і пояснювати, що кіношний дідусь скоро повернеться, а поки з нею буде кіношна бабуся Ірина Дорошенко. Це магія кіно. Характери персонажів актори відтворили на 100%. Уся наша група безмежно вдячна їм за самовіддану роботу.
І хоча ми працювали у шаленому темпі, але у нас жодного разу не виникало якогось напруження . Стільки любові, скільки вкладено у цю історію, я ще не бачила. Тому для мене вона цінна і унікальна. Вона рятувала нас від реалій військового часу.
Проєкт «Просто Надія» створювали найкращі фахівці — потужна команда сценаристів, режиссер Максим Мехеда, оператор Олександр Гребенніков. Це ж стосується усієї команди виробництва: виконавчі продюсери, художники, стилісти – кожен намагався зробити історію краще. Завдяки їм глядачі побачать дуже щиру, наповнену і правдиву історію.
З якими труднощами, пов’язаними з війною, ви зіткнулися під час виробництва?
З тим, з чим і усі — тривогами, вибором локацій відповідно до наявності бомбосховищ поряд. Навіть наші читки часто відбувалися теж в бомбосховищах. Але усі ці труднощі прогнозувалися на етапі планування, і ми були до них готові. Так, вони ускладнювали процес, але для нас нічого не стало несподіванкою.
Одного разу ми навіть використали наше бомбосховище як локацію. У нас була незапланована невеличка сцена, вона виникла вже в процесі і її потрібно було відняти. Була тривога, йшов дощ, ми подивилися навколо і подумали, що наше бомбосховище – прекрасне місце для зйомки (сміється).
Читайте нас також у Viber та Telegram СТБ
