Він — не просто актор, а людина, яка свідомо обрала цей шлях, залишивши позаду стабільну професію. У його доробку — гучні ролі в кіно та театрі, а тепер і серіал «Кохання і полум’я» на СТБ. В інтерв’ю актор розповів, чому для нього важливо бути частиною проєкту про героїв-рятувальників, як режисер впливає на долю серіалу та яку роль він мріє ще втілити на екрані.
Ви знялися у серіалі “Кохання і полум’я” на СТБ. Розкажіть в цілому про зйомки, яка атмосфера панувала на майданчику?
Я дуже щасливий, що взяв участь у цьому серіалі, що мене затвердили і довірили цю роль. По-перше, я познайомився з режисером Віталієм Куксою. Я багато чув про нього раніше, і мені нарешті пощастило попрацювати з ним на знімальному майданчику — це справді круто. Сподіваюся, що нам ще випаде нагода співпрацювати в майбутньому, можливо, у другому сезоні — я на це дуже розраховую. Дякую кастинг-менеджерам, кастинг-директорам, продюсерам, зокрема Каті Шевелюк, з якою я одразу знайшов спільну мову.
Сам Віталік особисто підбирав акторів, і я з ним про це говорив. Це дуже круто, тому що вся відповідальність за кіно лежить на режисері. Давайте згадаємо: коли фільм вдалий, ми кажемо, наприклад, «Титанік» Джеймса Кемерона, «Зелена миля» Френка Дарабонта чи «Список Шиндлера» Стівена Спілберга — це найвищий клас. У таких проєктах і актори чудові, і каст вдалий, але ключова відповідальність завжди на режисері. Якщо фільм успішний, усі в захваті: і актори, і команда — усі в шоколаді. Але якщо фільм провалюється, настає парадоксальна ситуація: акторам це більш-менш пробачають. Мовляв, вони старалися, грали за сценарієм, що з них взяти? А от режисер отримує всі шишки — від «Золотої малини» до серйознішого удару по репутації. Для режисера провал — це катастрофа набагато більшого масштабу, ніж для акторів.
Тому режисер — головна людина, як диригент в оркестрі. На ньому вся відповідальність, а отже, і вибір акторів значною мірою має бути за ним. Те, що Віталік сам обирав каст, — це дуже круто. І каст справді шикарний! Багато людей, з якими я був знайомий до цього проєкту, з ким знімався чи спілкувався поза майданчиком. Наприклад, це був мій перший проєкт разом із Тарасом Цимбалюком. Я знав Тараса раніше — по сцені, по виставах, по спілкуванню, але досі ми жодного разу не перетиналися в одному проєкті. І ось завдяки режисеру склалася така атмосфера, що хотілося знімати без зупинки. Віталік вдало підібрав команду, і це відчувалося на майданчику. Окрема подяка другому режисеру Ані Єрофеєвій — вона також внесла великий вклад у цю атмосферу. Та і всій команді.Знімати було легко й приємно, і я дуже вдячний за цей досвід. Премʼєра серіалу вже 14 квітня на СТБ о 20:00. Тож вмикайте і дивіться український контент.
Що можете сказати про свого персонажа, якого граєте в цьому проєкті?
Мій персонаж — це начальник караулу, або скорочено начкар, другої зміни. Тобто це та сама зміна, що й у головного героя, якого грає Тарас Цимбалюк. Ми змінюємо їхній караул на свій, коли їхня зміна завершується. На жаль, мій персонаж у серіалі не розкритий повною мірою — у нього є ще багато глибини, яку можна показати. Він належить до другого плану. Я сподіваюся, що якщо зірки зійдуться і буде другий сезон, то про характер і глибину мого персонажа вдасться розповісти більше, адже там дійсно є що розкривати.
Це вольова людина. Начальник караулу — це як командир підрозділу, начальник зміни. Він несе відповідальність за своїх людей — і моральну, і юридичну. Від того, як він поставить роботу в підрозділі, залежить не лише ефективність виконання завдань співробітниками ДСНС, а й їхнє життя та безпека. Це набагато відповідальніша посада, ніж просто якийсь директор чи командир. Мабуть, за морально-діловими якостями я дещо схожий на героя. Без цих командирських, вольових якостей нічого не вийде. Інакше ти або не втримаєшся на цій посаді, або станеться катастрофа, біда, і твій підрозділ зазнає чогось непоправного.
Деякі актори з серіалу проходили повноцінні тренування рятувальників ДСНС. Чи стосувалося це і вас?
Так, на знімальному майданчику були присутні представники ДСНС, які допомагали нам у підготовці. Вони все показували й пояснювали: як правильно одягати бойовий одяг — бойовку, як швидко й коректно розкручувати пожежний шланг, як поводитися з іншим спорядженням. Це було дуже корисно, адже ми могли не лише зрозуміти технічні аспекти роботи рятувальників, а й відчути їхню відповідальність і професіоналізм. Завдяки цьому ми краще вжилися в ролі й намагалися максимально правдоподібно передати всі деталі на екран
Також поділіться, будь ласка, з якими новими викликами зіштовхнулися для себе під час зйомок у серіалі.
Насправді я б не назвав це викликами, радше новими враженнями та емоціями. Для мене це був позитивний досвід. І найголовніше — нарешті знімається серіал про людей, яких наше суспільство часто недооцінює. Серіали про поліцію — це добре, але коли їх п’ять одночасно, це вже занадто. А працівники ДСНС щодня ризикують своїм життям, рятуючи інших. Я маю честь бути причетним до цього проєкту, який розповідає про їхню роботу, і це для мене велика радість.
Що найскладніше у професії актора? Як вам здається, чи може кожен стати актором, чи з таким талантом все ж потрібно народитися?
Найскладніше в професії актора — це те, що ти не знаєш, чи будеш затребуваним. Фізично важко даються переїзди, а ще складніше, коли, наприклад, узимку знімають сцени літа, чи влітку — сцени зими. Ти стоїш у кадрі, тобі або дуже спекотно, або дуже холодно, але ти не маєш права це показати — мусиш тримати образ. Як кажуть: любиш кататися — люби й саночки возити. Щодо того, чи може кожен стати актором, чи потрібен талант від народження, — у мене є багато прикладів, коли люди без фахової освіти грають так, ніби вони боги акторства. І навпаки: бувають люди з профільною освітою, але, вибачте, є нюанси, і не всім це вдається.
Більше на тему: Актор Григорій Бакланов про знакову роль у серіалі «Спіймати Кайдаша», тінь її популярності та нового героя у «Коханні та полум’ї»
Тимуре, ви працюєте актором і у театрі, і у кіно. Що для вас особисто є ближчим: сцена чи камера?
Театр від кіно відрізняється — це різна акторська техніка. Але і в кіно, і в театрі обов’язково має бути внутрішня віра. Якщо ти сам не віриш у те, що відтворюєш, і не проживаєш цього на сцені чи в кадрі, жодна техніка тобі не допоможе — вона буде ні до чого. Ти маєш це усвідомлювати, навіть у комедіях потрібно розуміти всю глибину й проживати її. Глядача не обдуриш, він усе відчуває. Мені цікаві і театр, і кіно — їх не можна порівнювати. У театрі глядач ось він, перед тобою, і ти мусиш йому повністю віддатися. У кіно ж ти граєш не в хронологічному порядку, і там важлива техніка, бо сьогодні можеш знімати фінал, а завтра — початок. Наприклад, можу сказати, що в кожному місті, куди ми приїжджаємо з виставою, різна публіка й різна енергетика.
Чи була у вас роль, яка змусила переглянути погляди на життя або ж сильно вплинула на вас як особистість?
Так, це була роль у повнометражному фільмі «Черкаси». На жаль, він вийшов під час пандемії коронавірусу, і вона завадила повноцінному прокату, тому, можливо, не всі його побачили. Мені пощастило бути частиною цього проєкту, адже вперше знімалося кіно про тих, про кого раніше не знімали. Ось 14 квітня, вийде наш серіал «Кохання і полум’я» на СТБ — це перший повноцінний і якісний серіал про рятувальників. А «Черкаси» стали першим крутим фільмом про військових моряків, особливо в контексті подій 2014 року, коли останній український корабель у Криму тримався до кінця. Мені подобається, що там не було «вилизаної» картинки — це було кіно про реальне життя з усіма вадами армії та морського флоту.
Зйомки проходили в Очакові, в Одеській області, на кораблі Військово-морських сил України. Дуже шкода, що справжні «Черкаси» залишилися в Криму, але для зйомок знайшли схожий корабель. На час роботи його тимчасово перейменували на «Черкаси». Це був бойовий корабель, який перебував на чергуванні, з повним екіпажем. На палубі були матроси, деякі з яких служили на справжніх «Черкасах» і залишилися вірними Україні після окупації. Вони продовжили службу, консультували нас, а дехто навіть знявся у фільмі. Один із найкласніших моментів — це коли ми вперше в житті зустрічали схід сонця на кораблі. Так було потрібно за сюжетом: відкрите море, берега не видно. Це було неймовірно, і та роль дійсно вплинула на мене.
Якщо б не акторство, то тоді що…?
Нічого. У мене є юридична освіта, я працював у державних органах, але акторство — це був мій свідомий вибір. Я прийшов до нього не в 17 років, а вже у зрілому, свідомому віці. Юридичну освіту я також обирав сам, без тиску батьків. Чому юриспруденція? У мене є загострене відчуття справедливості — це, мабуть, мій недолік, який часто заважає в житті, але саме він спонукав мене здобути цю освіту. Потім я зрозумів, що хочу бути актором, і вступив до Київського національного університету культури та мистецтв. Тож якщо не акторство — то нічого, від себе не втечеш.
Як війна вплинула на вас як актора? Чи стало це причиною того, що ролі та робота в цілому стали сприйматися інакше?
Звісно, війна вплинула, бо вона показала, наскільки величезне значення має мистецтво. Ми бачимо, як у росії воно може бути інструментом пропаганди — створювати картинку, яка промиває людям мізки, переконуючи їх у тому, чого насправді немає. Кіно — це потужне мистецтво, але воно може слугувати як пропаганді, так і контрпропаганді. Та якщо згадати головну мету мистецтва, то це робити світ кращим. Саме цьому має слугувати будь-яке мистецтво, незалежно від жанру. Ми несемо вищу мету — покращувати цей світ, і про це не можна забувати ні на секунду. Війна просто знову висвітлила цю ідею, викристалізувала її та нагадала, наскільки важливу справу ми робимо. Через це ролі й робота загалом
Більше на тему: Оля Атанасова: Перед зйомками «Кохання та полум’я» ми проходили спеціальну підготовку, щоб краще зануритися в професію рятувальників
Що може змусити вас заплакати?
Це коли ображають дітей, а я не можу цьому завадити чи негайно допомогти, щоб припинити це на місці. Те саме стосується тварин. Маленькі діти, беззахисні створіння — коли їх кривдять, а ти дізнаєшся про це вже постфактум, чи то з розповідей, чи з відеозапису, чи з якогось сюжету в новинах, і бачиш це як доконаний факт, але нічого не можеш вдіяти. Ця безпорадність перед несправедливістю ранить найбільше.
Яке ваше життєве кредо?
Моє життєве кредо — «Справедливість існує, і за неї варто боротися».