Наталія Медушівська стала першою героїнею «Холостяк-14» на СТБ, що покинула проєкт ще до Церемонії троянд. Дівчина ухвалила це рішення під час зйомок першого випуску. В інтерв’ю РБК-Україна Наталія розповіла, чому вирішила піти на «Холостяк» та чи шкодує про те, що добровільно покинула проєкт.
Інтервʼю з Наталією Медушівською: що розповіла героїня «Холостяк-14»
– Розкажіть, чому ви вирішили піти на проєкт «Холостяк»?
– Я бачила Тараса, коли в одній з наших частин знімався серіал «Кохання та полум’я», і він мене зацікавив як чоловік. Але на той момент знайомство не відбулося, він був зайнятий своєю роботою, а я – своєю. Тому проєкт для мене став реальним шансом на зустріч, не через екран, а наживо.
Останні 10 років служба займає майже все моє життя, це постійна дисципліна, велика відповідальність в тому, чим займаєшся. В такому графіку дуже хочеться емоційного тепла, справжніх почуттів. «Холостяк» дав можливість не тільки познайомитись з цікавим мені чоловіком, а й відчути себе іншою – у новій обстановці, без погонів і форми, в гарній сукні.
– Як на ваше рішення піти на «Холостяк» відреагували ваші колеги, друзі, рідні?
– Були здивовані, але всі підтримали і переживали разом зі мною.
– Ви казали, що бачили Тараса на зйомках серіалу «Кохання та полум’я», яким він був саме тоді, коли не перебував в образі героя-рятувальника, якого грав в серіалі?
– Коли я бачила Тараса в частині, він був зібраний, відповідальний і серйозний. Було таке враження, що в нього взагалі немає часу просто стояти й нічого не робити. При цьому він дуже коректно ставився до людей, які працювали в частині, із повагою, без зірковості. Ми, зі свого боку, теж старалися не заважати знімальному процесу, хоч усім було нереально цікаво.
– Поділіться враженнями від знайомства з Цимбалюком вже на «Холостяку». Він поводився так, як ви уявляли, чи були якісь інші очікування?
– Я розуміла, що приходжу не одна і що я не з категорії «модельних» учасниць. Тому очікувала просто коректного, ввічливого першого контакту, без особливих жестів уваги. Але мене справді здивувало те, що він особисто провів мене до вітальні, де вже були інші дівчата.
Спочатку я думала, що він так робить із кожною, але коли в перервах учасниці самі почали питати: «А чого він тебе провів?», стало зрозуміло, що це було тільки щодо мене. І це був момент, коли я вперше подумала: «Можливо, я тут не зовсім випадково».
– Чи уявляли себе в фіналі проєкту «Холостяк»? Можливо, думали про те, чи з’являться між вами та Тарасом романтичні почуття?
– Як і кожна жінка, яка йде в романтичний проєкт, я не забороняла собі мріяти. Вже сам факт, що я туди потрапила, для мене був перемогою. Чесно кажучи я була певна, що потрапити на першу вечірку – майже з розряду фантастики.
– Якби холостяком був не Цимбалюк, ви б пішли на це реаліті?
– Ні.
– А як вам загальна атмосфера, коли на проєкті одразу 25 дівчат? Встигли відчути конкуренцію?
– Звісно, це було незвично і я дуже хвилювалася. Думаю, будь-яка жінка на моєму місці хвилювалася б так само, просто не всі це показують на камеру. За лаштунками дівчата були дуже приємні, підтримували одна одну.
Але щойно вмикалися камери – у кожної вмикався режим «хочу виділитися». Це нормально для такого формату. Після проєкту я навіть із деякими дівчатами подружилася, поза зйомками люди часто зовсім інші.
– Що думаєте про інших дівчат? Можливо, хтось вас сподобався найбільше, або ж ви вже бачите у фіналі когось з дівчат?
– Всі дівчата дуже гарні, успішні, впевнені. Мені навіть важко обрати, або виділити когось одну. Мені дуже боляче читати, коли їх ображають в коментарях. Зрозумійте, кожна хотіла сподобатися Тарасу.
– Не шкодуєте про те, що пішли з проєкту ще до Церемонії троянд?
– Ні, це було моє особисте свідоме рішення. І я дуже вдячна керівникам, редакторам проєкту і самому Тарасу, що поставилися до цього з розумінням і навіть підтримали.
– Зараз, коли подивилися на проєкт зсередини, та бачили зйомки своїми очима, помітили різницю?
– Ні, все так і було.
– Як загалом ставитесь до розважальних проєктів саме зараз?
– Особисто я вважаю, що про ментальне здоров’я потрібно дбати. Це важлива умова нашої стійкості. Людина не може 24/7 існувати тільки в режимі болю, психіка так не працює. І тут кожен обирає сам, що йому допомагає зняти стрес. Якщо налаштувати себе, що «під час війни посміхатись не можна», то доведеться заборонити собі все: дні народження, весілля (а їх зараз якраз дуже багато), зустрічі з друзями та інші прояви нормального життя. Але ми працюємо саме для того, щоб наше життя не зупинялося.
На мою думку, розважальні проєкти не заміняють нашої реальності, це лише можливість хоча б на кілька годин розвантажитися. Дивитись їх чи ні, брати участь в них чи ні – тут вже кожен обирає для себе сам. Я скористалася такою можливістю і не шкодую.
– Отримували ви повідомлення чи коментарі після прем’єри? Що вам писали?
– Так. Писали дуже багато приємних слів. Я не очікувала такої уваги до себе. Дуже приємно що мене зрозуміли і підтримали.
– Були чоловіки, які кликали на побачення?
– Ні.
– Якщо якийсь глядач подивитися реаліті та захоче запросити вас на вечерю, погодитеся?
– Напевно ні.
– Розкажіть про себе. Як ви обрали саме таку професію?
– Я з дитинства мріяла носити форму. Професію в ДСНС обрала, коли мама запропонувала просто заїхати на день відкритих дверей в Черкаський інститут пожежної безпеки. І коли я туди зайшла і побачила територію, офіцерів, курсантів, мені захотілося там навчатися. Потім я почала інтенсивно цікавитися. Згодом я усвідомила наскільки це важливо і що я так само хочу бути корисною.
Зараз це сенс мого життя, я навіть уявити не можу себе в іншій сфері.
– Тараса критикували за те, що він грав захисників України. А ви, як інспекторка ДСНС, що думаєте про акторів, які грають, наприклад, рятівників?
– Щодо критики акторів – не кожен здатен зіграти роль захисника чи рятівника. Завдяки кіно й телебаченню люди взагалі починають усвідомлювати важливість певних професій. Про рятувальників зазвичай згадують тільки тоді, коли вже щось сталося. Коли все добре – нас ніби не існує.
Тому якщо відомі актори беруться показати нашу роботу і показати її гідно, я бачу в цьому не проблему, а користь. І як інспекторка ДСНС я можу сказати, що мені й моїм колегам було б приємно, ніж образливо, якби про нас ще більше знімали серіалів чи фільмів, де грали б такі професійні актори.
– Назвіть ваші три однозначні «так» та три «ні» у чоловіках?
– Мої «так» у чоловікові такі. Перше: характер і здатність приймати рішення, а не чекати коли за нього вирішать. Друге: чесність, навіть якщо правда не завжди приємна. Третє: внутрішня гідність: коли чоловік не принижує інших, щоб виглядати вищим
Мої «ні» у чоловіках це брехня в будь-якій формі, інфантильність і позиція «мені повинні», а ще чоловіки-глядачі, які коментують чужі життя, бо свого не мають.
Фото: Наталія Медушівська