Ексклюзивні вірші екс-холостячки Мирослави
Після того, як учасниця четвертого сезону проекту «Холостяк» Мирослава порадувала шанувальників романтичного реаліті-шоу своїми світлинами, де вона з довгим волоссям, дівчина поділилася ще й віршами.
Виявляється, Мирослава вже давно захоплюється написанням віршів та прози. І, до речі, у неї це непогано виходить.
***
Чому так боляче? Навіщо? Поясни?
Навіщо знову ти шматуєш моє серце?
Ти знаєш – боляче. Так зупинися. Припини.
Воно вже й так поранене зі стоном б’ється.
Мені так боляче. Душа моя кричить,
Але в стражданні знову замовкає.
Я помираю, бо любов моя мовчить.
Тебе нема і вже її немає.
Ночами плачу. Сльози мов сухі.
Нема нічого, я без тебе в’яну.
І весь свій світ я віддаю тобі,
Весь всесвіт і ту зірочку яскраву.
Мені так боляче. Навіщо? Поясни?
Навіщо знову ти даєш надію?
Ти все одно підеш. Ти вже пішов. Іди.
Ти все забрав: забрав мене і мою віру.
Мені так важко. Серце стогне і болить.
Воно болить та все одно кохає.
Ти вже пішов. Воно ж останніх сил кричить
Крізь сльози: «Повернися! Я чекаю…»
Чому так боляче? Навіщо? Поясни?
Навіщо знову ти шматуєш моє серце?
Ти знаєш – боляче. Так зупинися. Припини.
Воно вже й так поранене зі стоном б’ється.
***
Не йди!Благаю я не йди!
Згадай той місяць,небо,зорі…
Ти ніжно шепотів:”Кохана обійми!
Я не дам тобі відчути болі!”
Не йди!Благаю я не йди!
Заглянь ще раз в мої дитячі очі…
Лиш не кажи:”Кохана відпусти!”
Краще обійми як у ті солодкі ночі!
Не йди!Благаю я не йди!…
***
Запалюю свічку… Дивлюсь на її полумя і згадую тебе… Спогади настирливо влізають у забиту порожнечею душу, вишукуючи найпотаємніші її закутки…
Хотіла закрити її на ключ, і викинути його в глибокий океан, щоб ніхто не зміг знайти…
Не вийшло… Як багато речей в цьому житті просто не виходять. Доля? Ні, я не вірю в долю… Немає іншої долі, ніж та, яку ми творимо самі…
Мозок – важка колода перемішаних карт… І так важко скласти їх правильно.
Знаєш, інколи мені здається, що якби ти відчув хоча б краплину того болю і відчаю, що так довго сидить у моєму серці через те,
що ти колись був у моєму житті, і так і не зміг піти…
хоча таки пішов залишивши просто тінь, то ти б виїхав в інше місто, чи країну, зникнув геть, просто зник! Щоб не вбивати мене своїм поглядом, та поведінкою злодія.. ТИ крадеш моє життя…
А я так довго складала його по частинках… А ти все зруйнував… Якби ти знав, як моє серце бється просто від того, що я бачу тебе… Здається воно от вирветься з грудей і побіжить до твого…. Такого рідного і водночас чужого… Як я хочу просто поговорити з тобою… так банально, але я хочу спитати тебе: як справи?
Якби ти знав, як важко прокидатись ранком, після того, як ти всю ніч гуляв лабіринтами моїх снів… Тоді я не хочу прокидатись… А померти, померти увісні в твоїх обіймах…
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!!!!! Розумієш? Як вбити цю непотрібну тобі любов? Скажи мені?? І я її вбю! Я викину все, що так довго берегла… Занадто багато минулого, просто немає місця для майбутнього!!!! Немає сили для того, щоб зустріти тебе там, де розходяться дороги… Що краще Лід чи Тала вода, яка витече крізь пальці і залишить мокрий слід?
Що краще вбитий спогад чи сліпа віра в те, що спалений міст, мов фенікс відродиться з попелу???
Ти не прочитаєш цих рядків… Банально??? Адресат просто не отримає листа…
Гасне свічка… Скоро світанок… А я все ще згадую про тебе…
